Міністерство для поляків

Протягом усієї історії українсько-польські стосунки мали як важкі, трагічні, сторінки, так і світлі, позитивні, коли було вочевидь видно, що наші народи — європейські, братні та близькі за духом. І сьогодні вже мало кому відомо, що майже з березня 1917 року до квітня 1918 року в Українській Народній Республіці існувало Міністерство польських справ, а також відповідні міністерства зі справ великоросів та євреїв, тобто у народів, які мешкали на території України. Нещодавно виповнилося 100 років iз дня створення Міністерства польських справ УНР. З цієї нагоди відбулося засідання Київського польського шляхетського згромадження «Згода» іменi Мар’яна Маловського. 

«Сьогодні, як ніколи, актуально згадати, що поляки та українці історично не лише ворогували, а й надавали одне одному можливості справжнього національного розвитку, мали дружні, добросусідські стосунки, — наголосив на початку засідання голова польського товариства, син відомого художника Мар’яна Маловського Роман Маловський. — Те, що зараз певними колами у світі мусуються трагічні сторінки, комусь вигідно (ми розуміємо, кому). Отже, всупереч отакій «традиції» нині згадаємо світле й, на жаль, призабуте».

Про діяльність Міністерства польських справ на теренах незалежної Української держави розповів гостям кандидат історичних наук Максим Потапенко, котрий на цю тему захистив дисертацію. «Дійсно, діяльність цієї урядової установи часів Української Народної Республіки мало досліджена, — каже Максим Потапенко. — Утім, вона відіграла дуже важливу роль у національно-культурному житті як поляків, так і українців. Із липня 1917 року вона почала створюватися як віце-секретаріат при Генеральному Секретаріаті УНР. І одразу ж зосередилася на освітній роботі».

...Формування, перетворення віце-секретаріату на повноцінне міністерство тривало кілька місяців. Очолив його видатний діяч польського національного руху Мечислав Міцкевич. Першим кроком віце-секретаріату польських справ стала участь його керівника у делегації Центральної Ради до Тимчасового уряду в Петрограді з метою затвердження статуту Генерального Секретаріату. Нарешті 13 січня 1918 року, одразу після проголошення IV Універсалу, секретаріат польських справ перетворився на окреме міністерство. Наголосимо, що практично всі керівні посади Міністерства польських справ обіймали представники польських демократів — М. Міцкевич, Р. Кнолль, В. Рудницький, Л. Третяк, К. Розенбах-Рожнєвич, Є. Старчевський, Г. Юзевський та інші. Усі вони були не лише палкими польськими патріотами, а й дуже прихильно ставилися до українського народу, до ідеї незалежної Української держави.

Головним досягненням Міністерства польських справ під час його короткого існування (як, на жаль, і самої Української Народної Республіки) стало те, що вдалося майже половину польських шкіл, які на той час діяли на території України, підпорядкувати українській державі та, відповідно, отримати державне фінансування. Не менш важливим результатом діяльності міністерства є й те, що за його сприяння в Україні сформувалася ціла плеяда польських діячів, прихильно налаштованих до українського національного руху. Усі вони розбудовували не лише польську культуру, а й брали найактивнішу участь у громадському та освітньому житті УНР. Пізніше, за часів другої Речі Посполитої, багато з них стали керівниками Волинського воєводства та плідно працювали над досягненням українсько-польського компромісу. В цей час в Україні вільно розвивалися не тільки школи з польською мовою навчання, а й виходило багато польських газет та журналів. «Таким чином, за часів діяльності Міністерства польських справ в УНР, поляки, які жили в Україні, мали фактично повноцінну автономію», — наголосив Максим Потапенко.

Цей досвід дуже пригодився б нинішній українській владі. На жаль, нічого подібного сучасна Україна не знає. Так, було в нас, до речі, за законом про національні меншини, Міністерство у справах національностей. Упродовж усіх років незалежності України його 8 разів (!) створювали й... ліквідовували, перейменовували. У 2011 році  остаточно реорганізували в департамент Міністерства культури. Жаль, що Україні наразі не до національних меншин. Хоча саме спільними зусиллями нам будувати мирну, незалежну та заможну Україну, боротися проти Російської імперії та розв’язаної нею війни.