Наша відповідь агресору

Україна готова до мирного врегулювання на підставі міжнародного права та з урахуванням «мінських угод» (МУ) як основи для перемир’я.

Росія від початку не збиралася виконувати МУ, і це доводить практика останніх двох років. Росія намагається нав’язати таку модель реалізації МУ, яка принципово суперечить міжнародному праву та Конституції України. Ні українське суспільство, ні парламент цього не сприймають і згоди не дадуть.

Ми готові на проведення вільних демократичних виборів в окремих районах Донбасу, але лише після їх повної деокупації.

Вимоги Росії щодо зміни конституційного устрою України принципово суперечать міжнародному праву і є абсолютно не прийнятними.

Виправдання Росією збройної агресії у 2014 р. та вимог змін до Конституції України  захистом прав російськомовного населення повністю безпідставне. Численні місії ОБСЄ і ООН ніколи не підтвердили жодних обмежень прав росіян в Україні.

З правової точки зору МУ є особистими політичними домовленостями Президента Порошенка, які не накладають жодних міжнародно-правових зобов’язань на державу Україну та її парламент. 

Водночас МУ і нинішній формат переговорів залишають поза увагою окупацію та незаконну анексію Росією іншої частини України — Криму. Сподівання Заходу на компроміс  із Росією, який обмежиться лише Донбасом, — ілюзія. Українське суспільство і парламент приймуть лише мирне врегулювання, яке обов’язково включатиме як деокупацію Донбасу, так і повернення Криму.

Росія насправді веде «гібридну війну» не лише проти України, а й проти Європи, США і цивілізованого світу. Вона свідомо руйнує сучасний міжнародний правопорядок. Росія не розуміє мови права і діє з позиції права сильного. Тому Росія становить реальну загрозу і для демократичного Заходу.

У Росії встановився реваншистський, ревізіоністський, фашистський режим. Необхідна не лише коаліція на підтримку України як жертви збройної агресії з боку Росії. Необхідна широка антипутінська коаліція на захист усього демократичного західного світу, як у свій час була створена антигітлерівська коаліція.

Відновлення міжнародного порядку і права вимагає серйозних консолідованих зусиль від західного світу. Тому на всіх переговорах із нашими європейськими та американськими партнерами ми наголошуємо на такому:

— необхідно припинити політику умиротворення агресора та перейти до всебічного стримування та ізоляції Росії;

— важливо продовжити, розширювати та поглиблювати санкції проти Росії, особливо запровадити жорсткі економічні санкції;

— необхідно надати Україні масштабну військову допомогу, при цьому Будапештський меморандум може мати визначальну роль як адекватна міжнародно-правова база для надання такої допомоги;

— потрібно відновити женевський формат переговорів за участі України, США, ЄС та Росії (замість надто вузьких нормандського і мінського) та розширити цей формат за рахунок іншого підписанта Будапештського меморандуму — Велико­британії та інших ядерних держав, що приєдналися до меморандуму — Франції та Китаю;

— необхідне прийняття Заходом стратегічного політичного рішення щодо майбутнього України як невід’ємної складової західної євроатлантичної цивілізації та виділення масштабних ресурсів — військових, фінансових, економічних, технологічних, гуманітарних — для повноцінної інтеграції України, новітнього «плану Маршалла» для України;

— зрештою, необхідно виграти в Росії в проголошеній нею самою новій (другій) «холодній війні» з метою її остаточної пацифікації і демократизації, як це було зроблено з державами-агресорами після Другої світової війни.

Путін розуміє лише силу. І розмовляти з ним з метою відновлення міжнародного правопорядку необхідно лише з позиції сили.

Важливо, щоб міжнародне співтовариство забезпечило практичну реалізацію міжнародно-правової відповідальності Росії за збройну агресію проти України та вчинені міжнародні злочини.

Парламент України прийняв рішення щодо визнання Росії державою-агресором та визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Росії та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР». Відповідну  заяву України передано до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Україна вже завершила досудові процедури, що стосуються відповідальності Росії за невиконання трьох міжнародних Конвенцій — у сфері боротьби з фінансуванням тероризму, ліквідації расової дискримінації та в галузі морського права — та звернулася з позовами до Міжнародного суду ООН.

Україна також починає здійснювати необхідну підготовчу роботу, щоб сформувати консолідовану претензію України до Росії. Ми виробимо нашу претензію до путінської Росії щодо всього величезного обсягу нанесеної нам шкоди, щоб бути готовими до того часу, коли вона зрештою зазнає краху, а Путін потрапить на лаву підсудних у суді в Гаазі.

Очікуємо всебічного сприяння міжнародної спільноти у вирішенні цих завдань.

 

P.S. Деякі паралелі з німецькою історією 

1. Необхідно пам’ятати та зважати на історичні уроки щодо наслідків політики умиротворення агресора — нацистської Німеччини в 1930-х роках лідерами демократичної Європи — Франції та Великої Британії, яке не змогло забезпечити мир та, зрештою, призвело до Другої світової війни. Подібність Мюнхенської конференції 1938 р. та Мінських переговорів у лютому 2015 року. 

2. Реінтеграцію Донбасу в Україну на основі «мінських угод» Путін зараз готовий допустити лише на своїх умовах. Путін хоче мати право вето на геополітичний вибір України і реалізацію її європейського курсу та інструмент для внутрішньої дестабілізації України. В подібній ситуації в березні 1952 р. канцлер Конрад Аденауер та президент США Гаррі Трумен відмовилися від умов Сталіна щодо об’єднання Німеччини та виведення Червоної армії зі Східної Німеччини, що було, зрештою, досягнуто майже 40 років по тому, вже після краху комунізму в Радянському Союзі. 

3. Росія очевидно хвора на так званий «Веймарський синдром». Коли агресивна імперія (чи то Німеччина початку XX століття, чи то Росія кінця XX — початку XXI ) зазнає поразки, то хвороблива реакція — це звинуватити у своїх проблемах усіх інших та спробувати, «піднявшись із колін», узяти реванш. Замість того, щоб спрямувати всю свою національну енергію на внутрішній розвиток і процвітання. Звідси готовність піддатися на спокусу демагогічного реваншизму та вразливість до цинічної гри влади — Гітлера чи Путіна — на примітивних інстинктах народу, так само як і прагнення прикинутися невинно ображеним та приниженим зовнішнім світом. Багато провідних істориків, зокрема й російських, експертів з міжнародного права та світових політиків неодноразово звертали увагу на надзвичайну схожість аргументації Путіна і Лаврова з висловлюваннями Гітлера та Геббельса. 

4. У 1944 році демократичний Захід на чолі з США прийняв план Моргентау щодо повоєнної трансформації Німеччини, який фактично руйнував німецьку економіку, зокрема через її деіндустріалізацію, та вів до гуманітарної катастрофи — робив десятки мільйонів німців «зайвими» в рамках деградованої економічної моделі. У 1947 році США отямилися та замінили його планом Маршалла, спрямованим на відбудову німецької економіки, зокрема її промислового потенціалу, та збагачення Західної Німеччини для перемоги у протистоянні вільного світу з комуністичним із центром у Москві. Нинішня «західна допомога» Україні на основі програми МВФ та неоліберальної стратегії так званого «Вашингтонського консенсусу» так само руйнує економіку України, поглиблює її деіндустріалізацію й робить мільйони українців зайвими, спонукаючи до масової еміграції. Необхідна невідкладна заміна її на сучасний «план Маршалла» для України та реалізація міжнародного курсу на збагачення України як європейського форпосту стримування новітнього реваншизму та експансіонізму, що знову йде з Кремля.