Тема інфекційних захворювань ВРХ в Україні актуалізувалася на десятому молочному конгресі, який проходив 2-3 березня у Києві. Ми мали свого часу на території країни кілька серйозних хвороб, які раніше зустрічалися, але наразі їх подолали. Наприклад, ящур в Україні востаннє було зафіксовано тридцять років тому. Так само й бруцельоз. Але сьогодні в Україні часто фіксують випадки лейкозу, туберкульозу, паратуберкульозу, паратрахеїду. Вони не такі заразні і від деяких є вакцини, тому їх поширення не набуває характеру епідемії.
Запобігти легше
Чому хвороби можуть виникнути на певній території? Все залежить від рівня вакцинування, вважає Ігор Присяжнюк, керівник Української голштинської асоціації. Чим краще фінансуються профілактичні засоби, тим менший ризик занесення. А протиепізотичний напрям у нас фінансується поки що погано.
До хвороб, які можуть бути занесені до країни, відносять заразновузликовий дерматит, блутанг та (може бути повторно занесений) ящур. Усі ці хвороби гострозаразні та дуже швидко поширюються. Якщо порівнювати з африканською чумою свиней, яка зараз турбує вітчизняне тваринництво, то згадані віруси набагато страшніші. Африканська чума свиней поширюється контактним шляхом, ЗВД — комахами і контактним шляхом, блутанг — контактно. А ящур — хвороба, яка поширюється повітряно-крапельним шляхом. І ним можна повторно захворіти, бо штамів вірусу дуже багато. Ящур зараз реєструють по всьому Кавказу. Проти нього є вакцина, але невідомо, від якого штаму ящуру треба прищеплювати. Визначити, яким саме сиротипом інфікована певна корова, можна тільки коли тварина заразилася. І тільки потім закуповувати вакцину.
Якщо згадані хвороби прийдуть на територію України, це зачепить кожного українця, бо всі ми їмо молочні продукти. Якщо ж поголів’я впаде, то їх вартість значно зросте. Постраждають і люди, що утримують тварин. Для багатьох корова є чи не найпершим джерелом заробітку, і втратити її — справжня трагедія. До того ж корова може перехворіти і залишитися вірусоносієм, небезпечним для оточення. Всі країни, які ведуть боротьбу з цими захворюваннями, мають програму компенсації за вилучених через хворобу тварин, але в нас її досі не існує. Якщо ж Україна стане пандемічною, інші країні закриють свої ринки для імпорту з України всієї сировини, кормів і зерна. Повернути можливість експортувати буде дуже важко: після останнього випадку ящуру, вузликового дерматиту або блутангу має пройти три роки.
Ветеринари — перша лінія захисту
У 80-х, коли Україна боролася з ящуром, штат ветеринарів сягав 20 тисяч, працювали спеціалізовані інститути, велика кількість дослідників, були лабораторії та біофабрики, які виробляли протиящурні вакцини. Тому, коли прийшов ящур, його максимально швидко локалізували з мінімальними втратами. Були лабораторії, які швидко оцінювали, який вірус зайшов, швидко виготовляли вакцину, швидко проводили вакцинацію, швидко ставили обмеження. А зараз у нас немає виробництва протиящурної вакцини, — закрилося в 90-ті роки. Відновити його складно, та й фахівців залишилося небагато. При цьому ветеринари на місцях не мають права приймати рішення при занесенні хвороби в господарство — як саме реагувати, має вирішити Держпродспоживслужба. А в штаті вітчизняної ветеринарної служби залишилося сьогодні чотири з половиною тисячі замість оптимальних п’ятнадцяти тисяч фахівців.
До 2012 року Україна щороку замовляла стратегічний запас вакцини на фабриці у місті Владімір, що в Росії, яка в разі потреби мала за дві доби передати свіжу вакцину. Співпраця припинилася, і на сьогодні стратегічного запасу не існує. Якщо Європа запровадила знищення стад, де раніше реєструвався блутанг, компенсувала втрати, і зараз там хворобу просто контролюють, вкладаючи великі кошти в моніторинг, то для України профілактика — єдине, що є в арсеналі, аби не допустити занесення цих захворювань.
