Випробування для нервів: львів'янка розповіла про пекельну бюрократію на шляху до субсидії

Підходжу до поштової ­скриньки. Ну і що там? Цікаво, чи перерахували субсидію? Так, подивимось... Квитанція за газ: нараховано 7532 грн., субсидія — 1594 грн., сума до сплати — 5938 гривень.

 

Рахунок аж руки пече — то й не дивно, адже він — за газ, а конкретніше — за газ для опалення, приготування їжі та нагрівання води. Так і є — не перерахували. Хоча... надії було мало. Але ж обіцяли, матері їхній трясця! 

 

Утiм розповім усе спочатку. Навесні 2015 року оформила субсидію. Живемо ми у Львові, в одноповерховому будинку, сім’я наша складається із шістьох людей, до того ж із них двоє — пенсіонери (з великим стажем роботи і вельми скромними пенсіями) і двоє — безробітнi (на те є серйозні причини).

 

Опалення в будинку — пічне. І, навіть враховуючи те, що безробітним нашим приписували як дохід один прожитковий мінімум на кожного (якого в них нема й не було; а на сьогодні їм уже пишуть два мінімуми, тобто 3100 грн. на кожного — нам би такі гроші!), субсидію нам нарахували; вона була значною, так, але й сплата за послуги була для нас посильною.

 

А якщо врахувати те, що живе в будинку нас багато, то, зрозуміло, й норми використання послуг були чималі, навіть відповідно до розрахунків, опалювальної площі нам на нашу сім’ю не вистачало.

 

Ми ще й економили потроху, хоча одноповерховий будинок прогріти досить важко, — норму намагалися не перевищувати.

 

Дивували, щоправда, великі суми переплат за газ (про переплати поговоримо згодом).

 

Так от, сплачували ми, сплачували, отак і рік минув. Норми зменшили, ціни попіднімали, та субсидія все одно повинна бути, навіть папірці всім такі надсилали, що, як у кого вона вже оформлена, то перерахунок на наступний рік районні відділи соціального захисту населення будуть робити автоматично, так що нам, законослухняним громадянам, і ходити нікуди не потрібно.

 

Ото добре придумали, еге-ж?! Отож я нікуди й не йду. А оскільки переплати за газ у нас були великі, то так-сяк до грудня платили.

 

Аж тут за грудень приходить квитанція майже на 3 тисячі гривень, та це ще й з урахуванням субсидії.

 

Понашкрібали в хаті хто що мав, ще одну тисячу позичили (бо то на те виходить, що як усе сплатити, то вже ані їсти, ані пити, та ще й до клозету не ходити), пішла я та й сплатила.

 

Після того ночами не сплю, тиск скочив до 220 на 130, жодні таблетки не допомагають — все мені ті проплати ввижаються, а січень дуже морозним видався цього року, тож, думаю, яка ж то сума стоятиме у наступній квитанції, а головне — звідки ж ті гроші брати, як їх немає, просто немає.

 

Аж тут телефонують нам із газзаводу. Запитують, що це за суми такі у нас написані в квитанціях, бо ж субсидія у нас повинна бути втричі більшою, ніж нам пишуть.

 

Ось тут i починається друга частина Марлезонського балету...

Хоч-не-хоч, а треба йти у райвідділ соцзахисту. Він у нас розташований у не так давно зведеному будинку районної адміністрації в найновішому районі Львова.

 

Від нас це далеченько, треба «маршруткою» їхати, а надворі мороз лютий, завірюха, плитка на сходах у ту адміністрацію повідлітала, довкола слизько, але треба.

 

По понеділках вони приймають відвідувачів лише з 13-ї години (а по п’ятницях зовсім не приймають.

 

Один мій знайомий жартував, що, мабуть, у п’ятницю всі їхні працівники «їдуть на рідні села, а потім до обіду понеділка ще похмеляються»). Цілком можливо, якщо судити з того, що вони там людям нараховують.

 

Знаю, що черги там страшенні, тому приходжу о 10.00.

 

Якась пані, що стоїть посеред коридору, немов казковий герой «на воротях у червоних чоботях», намагається переконати мене, що тут робити нема чого, що до першої години ще далеко.

 

Але я кажу, що сяду скромно в куточку й почитаю собі. Так і роблю, хоча читати практично не можу — все не йде з голови та субсидія.

 

Люди починають збиратися ще перед 11.00, їх стає щораз більше, і хоч я сама вже «заслужена пенсіонерка», але багато «ще більш заслужених», а простіше кажучи — людей ну дуже похилого віку.

 

Дивлюсь на них усіх та й думаю собі: «І що то воно за звір такий, ота субсидія? Чи ж то не можна привести ціни за комунальні послуги та зарплати й пенсії у відповідність?

 

Кажуть, що піднімають ціни, бо так хоче МВФ.

 

Цікаво, чи МВФ знає, що він від нас того хоче? І чи знає отой МВФ, як живуть оці всі люди, що стоять зараз тут у так званій «черзі на комп’ютер»?»

 

А тим часом із паперами у руках коридором так і снують працівники соцзахисту. Це переважно жінки. Люди з черги намагаються їх перейняти, на ходу щось спитати.

 

Хтось відповідає, хтось стрімголов біжить далі — з одних дверей у другі. Як схожі одна на одну всі державні установи! Довелося мені бути членом суду присяжних у нашому-таки районі.

 

І там усі бігають коридорами з паперами. Вибачте, не всі. Часом поважно пропливають зграйки молодих дівчат, що заглядаються на молодих адвокатів чи прокурорів, котрі бесідують у коридорі, чекаючи на початок розгляду якоїсь справи.

 

А взагалі суд присяжних у нас — інституція нікому не потрібна, а в першу чергу — тим самим суддям. Можливо, колись хтось і торкнеться цієї теми, а я не хочу.

 

Цур йому та пек — огидно. Це я щось отак, відволіклась... Ага, ось знайоме обличчя. Скаржусь, що дуже мала субсидія чомусь.

 

Десь із глибин коридору принесено мені звістку, що в мене вся опалювальна площа становить 47 метрів квадратних (насправді вона майже втричі більша). Здивовано дякую і вирішую усе ж дочекатися прийому.

І ось я на прийомі. Гарна молодиця — біленька, гладенька, очками так гарно кліпає — заглядає в монітор, що повернутий до неї передом, а до мене задом, і після деякого важкого роздумування каже, що в нас усе правильно пораховано і що на опалення нашого будинку нам нараховано за нормою 237 метрів кубічних газу. Я ж кажу, що це мало. Вона каже, що все правильно. Я кажу, що неправильно.

 

Вона — що правильно, але якщо я так сильно наполягаю, то вони ще раз перевірять. Словом, iз чим прийшла, з тим і пішла. А дзуськи вам!

 

Прийшла я додому, увімкнула комп’ютер, а в iнтернеті є вся інформація про розрахунки: і метри квадратні та кубічні, і коригуючі коефіцієнти, і ціни.

 

Цікаво, навіщо такий штат працівників, коли, в принципі, кожен може собі сам усе порахувати?

 

Звісно, не кожний має можливість, але це вже інше питання...

 

Так от, нарахувала я, що мені в норму спожитого газу після повторного розрахунку субсидії не писали понад 500 кубів, а це, між іншим, коштує приблизно 3,5 тис. гривень.

 

Знову не сплю півночі, а зранку (знову в мороз і хуртовину!) їду на перекладних до райадміністрації.

 

Білявка зі служби «на комп’ютер», ображено закопиливши губку, каже, що хтось там (називає ім’я, у них, виявляється, у штаті є ще мужчини, котрі, без сумніву, є для жіноцтва авторитетом!) усе дивився, і все тут пораховано правильно.

 

Потім усі довго бігають по різних кабінетах і, нарешті, повідомляють, що в нас неправильно порахована опалювальна площа.

 

Я показую будинкову книгу, де прописані всі площі — і житлова, і загальна, але субсидійне панство наполягає, що у ЖКГ я повинна взяти довідку про опалювальну площу.

 

Тут слід зазначити, що розраховується вона дуже просто — це по-перше, а по-друге — виникає питання: невже у тих, хто нараховує субсидії, немає електронної бази?

 

Можливо, вони рахують усе на рахівницях? Утiм, мабуть, що ні. Бо ті, що рахували на рахівницях, навряд чи так помилялися.

 

А на моє запитання про те, де ж узялася така мала площа, коли ж до того впродовж року була зов­сім інша цифра, відповіли мені просто й лаконічно: «Вискочило!»

На цьому моя одіссея не закінчилась. Дорогою додому все думала, куди ж поділася електронна база у відділі субсидій, що з неї нічого взнати не можуть (або просто не хочуть!), а також про оте сакраментальне «вискочило».

 

Вискочити може чиряк (або фурункул — як бажаєте!) на якомусь не дуже зручному місці, та й то повинні бути якісь передумови — чи застуда, чи інфекція. А тут: «Вискочило»! Хай вам грець.

 

Попри філософські роздуми про фурункули, мушу взяти довідку.

 

Паспортистка видала довідку про житлову і загальну площу, про опалювальну ж видає майстер, а він мені її видати не може, бо ми живемо в одноповерховому будинку, а він у ЖКГ знятий з обліку.

 

Отримала я ту довідку, в якій було написане все те саме, що й у будинковій книзі, яку я третій день возила із собою, та й повезла знову у відділ субсидій. А там мені й кажуть спеціалісти з «вискочило»: «Ти ба, яка велика площа. То добре, добре... Але привезіть ще із газзаводу довідку про опалювальну площу». Цікаво, вони що, із газзаводом зовсім ніяк не контактують, чи що?

 

Для тих, хто мало обізнаний із способом розрахунку, пояснюю, що розрахунки елементарні: 13,65 кв. м множиться на кількість проживаючих і додається ще 35,22 кв. м на ведення господарства. Ось вам і норми опалювальної площі.

 

У моєму випадку нам цієї площі навіть трохи бракувало. Хто знає, де у Львові розташований газзавод, мене зрозуміє: їхати із Сихова на Єрошенка дуже непросто, особливо в мороз, заметіль і серед білого дня — і затори страшенні на вулицях, і неприбраний сніг, і їхати далеко.

 

Я коли у львівських новинах читаю про те, скільки машин було використано для прибирання снігу на вулицях Львова, то все ловлю себе на думці, що ті, хто подає інформацію, забувають дописати: «...але не допомогло».

 

Ось на нашій вулиці нещодавно розчистили тротуар — казали, що повинна бути якась перевірка з райадміністрації. За моєї пам’яті останній раз це було тоді, як я була ще дівчиною. А тепер — пенсіонерка...

 

Ти диви, як усе швидко минає, — два рази сніг розчистять — і ти вже пенсіонерка. Жах! І ось я на газзаводі, точніше, в центрі обслуговування споживачів.

 

Гарно тут зробили — давно не була — і для відвідувачів зручно, й обслуговують оперативно.

 

Тільки й тут повно людей, які не знають, чи знайдуть якесь полегшення у своєму скрутному матеріальному становищі.

 

Ось біля мене сіла жінка й розповідає, що в неї вся площа квартири 29,5 метра, а норму для обчислення субсидій за газ встановили лише на 18, вона мерзне, палити понад норму боїться, опалює електрикою, але це теж дорого.

 

Дивно, адже всі квадратні метри такої малої квартири повинні бути опалювальними!

 

Утiм ми ж на газзаводі, ото нехай вони й рахують! Видали мені довідку.

 

Опалювальна площа виявилася саме така, як я сама й порахувала. Утiм не всі ж уміють рахувати. Довідку зазвичай видають наприкінці місяця, але мене спитали, чи я хочу «вже».

 

Я захотіла, то й видали «вже». Утiм у тій довідці не вказано, що на кухні в нас опалювальне вогнище, а норми спожитого газу для нього більші, ніж для звичайних пічок.

 

Може, при розрахункові субсидії це врахують?

 

Ще попросила інспектора просвітити мене, темну, щодо переплат за субсидіями.

 

Мені пояснили, що виділяється певна субсидія, а коли вона вся не використовується, то надлишок коштів повертають «в зад».

 

Я коли своїм друзям розповідала про свої «субсидійні» пригоди, то вони мене запевняли, що той «зад» (чи зади?) ми часто бачимо й чуємо, і то й у різних модифікаціях. Хто знає, хто знає...

 

Але можу вам беззаперечно сказати, що якщо в одному місці чогось зменшиться, то в другому неодмінно збільшиться.

У той самий день віднесла я ту довідку у відділ субсидій, чим дуже здивувала тамтешніх працівників, але дітися нема куди — обіцяли перерахувати. Ура!!! Було це у середу. Минув тиждень.

 

У четвер йду в банк платити за комунальні послуги, аж на тобі — за газ нічого не перераховано. Так, п’ятниця вихідна, у понеділок пишу заяву на ім’я заввідділу соціального захисту населення нашого району, йду в райадміністрацію.

 

Секретар ще з якоюсь «захисницею населення» якраз ялинку розбирала у приймальній, заяви навіть реєструвати не хотіла, звеліла йти до «зама». Пішла я до «зама».

 

Що вам сказати? Мені розповідали, що таких як я у нашому районі тисячі, що на перерахунок треба чекати, і взагалі...

 

Ледве назву вулиці нашої прочитала ота «зам», хоча вона (вулиця) названа ім’ям визначного українця, відомого ще з ХIХ століття, про якого завжди вчили у школі.

 

Але пообіцяла, що в суботу перерахунок буде зроблено. Надурила мене, бідолашну й довірливу... А потім прийшов рахунок.

 

От сиджу я, дивлюся на цей рахунок та й думаю. «Де взяти гроші?» — думаєте ви. Це теж цікаве питання. Але, зрештою, гроші — це лише папірці. А думаю я про те, що надзвичайно втомилася...

 

Втомилася від невігластва, непрофесійності, безвідповідальності та лінощів, що нас усюди оточують. Невже не можна просто взяти і зробити? Тепер і вже.

 

Від часів Руїни українці бігають по своїй великій та щедрій землі й шукають, хто пригорне їх до... серця. Чи хан, чи цар, чи король, чи МВФ...

 

Воюють самі iз собою, скликають «чорні» ради, вбивають своїх гетьманів, продають чужинцям своїх дівчат, влізають у борги, які потім сплачують тяжко, працюючи на чужого пана.

 

А чи не простіше було б просто працювати? Кожен на своєму місці і на своїй землі. Тепер і вже!