Можливість проведення дострокових парламентських виборів у 2017 році є одним із найбільш обговорюваних питань в українських політичних колах.
Геополітична невизначеність щодо України, наявність гострих соціально-політичних протиріч навколо конфлікту на Донбасі, корупція та погана економічна ситуація лише підігрівають суспільні настрої щодо необхідності перезавантаження парламенту.
Розклад сил
У разі оголошення дострокових виборів політична архітектура не зміниться.
Порядок денний будуть формувати три головні політичні сили: провладні сили («БПП» з партіями-сателітами та частина «НФ»), партія «Батьківщина» Юлії Тимошенко та «Опозиційний блок».
З великою ймовірністю можна стверджувати, що за умови збереження старих правил гри нові дострокові вибори не призведуть до кардинального оновлення політичного класу, і лише ще більше законсервують існуючу систему.
Відповідно до закритих соціологічних опитувань, які є в розпорядженні МЦПД, сумарно ці три політичні блоки можуть розраховувати на підтримку близько 60% електорату.
Решту 40% розділять між собою, в разі об’єднання, праві партії Ігоря Коломойського (УКРОП, «Свобода»), РПЛ Олега Ляшка та ліберальні сили, які представляє «Самопоміч».
Якщо змоделювати можливі майбутні коаліції в парламенті, то більше шансів сформувати новий уряд буде в Юлії Тимошенко, ніж у провладної партії Петра Порошенка і його сателітів.
«Батьківщина» може формувати коаліцію із ліберальними силами (Саакашвілі—Садовий—Гриценко), умовною «українською правицею» Ігоря Коломойського («Свобода» і УКРОП), або ж із «Опозиційним блоком» (Ахметов—Льовочкін), якщо до моменту виборів він не розпадеться на два окремих проекти.
Петро Порошенко за існуючого балансу сил зможе опиратися на частину «Опозиційного блоку», яка орієнтується на Ахметова, або ж віддавати посаду Прем’єр-міністра Радикальній партії Ляшка чи Ігорю Коломойському.
Політична дискредитація Андрія Садового навколо проблеми сміття у Львові, некерованість процесами в партійній структурі та парламентській фракції вже призвели до суттєвого падіння рейтингів «Самопомочі».
Однак, незважаючи на кризу в партії Садового, ліберальна електоральна ніша, як і соціалістична, є вільною, а суспільний запит на нові обличчя ще залишається затребуваним.
При цьому середній клас та громадянське суспільство очікують на появу нових ліберальних партій, які виступатимуть за боротьбу з корупцією та системні реформи.
Саме тому з наближенням дискусій щодо можливих дострокових парламентських виборів актуалізувалися переговори щодо створення коаліції ліберальних сил.
4 лютого у Львові відбулася зустріч між головою «Руху нових сил» Михайлом Саакашвілі, лідером партії «Самопоміч» Андрієм Садовим та співголовою партії «Демократичний альянс» Василем Гацьком.
До переговорів щодо створення коаліції ліберальних сил долучені також партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, «Сила людей» (Олександр Солонтай), антикорупційна ініціативна група «Хвиля» (Віктор Чумак, Віталій Касько), громадська платформа «Нова країна» (Валерій Пекар) та інші представники громадянського суспільства.
Сторони анонсували ініціювання політичного діалогу між усіма ліберально-демократичними партіями з вимогою ухвалення нового виборчого законодавства та проведення дострокових парламентських виборів у 2017 році.
Лідер об’єднання
Щоб зрозуміти потенціал умовної «коаліції ліберальних сил», варто визначити цілі та стратегічні пріоритети усіх зацікавлених сторін.
Після активної піар-кампанії під гаслом «Рух за очищення» в регіонах України, програшу парламентських виборів у Грузії та гучної відставки з поста голови Одеської ОДА наприкінці 2016 року Михайло Саакашвілі заявив про створення політичної партії «Рух нових сил».
Незважаючи на низку політичних невдач та усунення з центральних телеканалів, Саакашвілі продовжує впливати на політичну конкуренцію в Україні за допомогою Національного антикорупційного бюро.
Найближчий соратник Саакашвілі — перший заступник директора НАБУ Гізо Углава є сірим кардиналом у головній антикорупційній інституції України.
Через політичний вплив Саакашвілі на НАБУ цей орган критикують за вибірковість, політизацію та надмірний піар щодо оголошення підозр та відкритих справ, які без відповідної доказової бази зі сторони детективів НАБУ просто розвалюються у судах.
У свою чергу, керівництво НАБУ звинувачує САП у небажанні боротися з корупцією. Саме в цьому і полягає головна причина інституційного конфлікту між НАБУ та САП, яку очолює Назар Холодницький.
Тому, здійснюючи безпосередній політичний вплив на НАБУ, Саакашвілі також вимушений координувати вектор боротьби з корупцією з адміністрацією Президента.
Кістяком команди Саакашвілі стала «грузинська група» під керівництвом Давида Сакварелідзе, а також ініціативна група «Хвиля», яку координують Віктор Чумак та Віталій Касько.
Потенційними союзниками Саакашвілі можна також вважати групу депутатів-єврооптимістів, які долучилася до партії «Демократичний альянс».
У липні 2016 року соратники Василя Гацька провели партійний з’їзд, де заявили про оновлення керівництва партії і створення колегіального органу за участю депутатів Мустафи Найєма, Світлани Заліщук, Сергія Лещенка та Вікторії Пташник.
Проте в листопаді 2016 року, після корупційного скандалу навколо елітної квартири Лещенка, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук та сам Лещенко вже не значилися співголовами партії «Демократичний альянс».
У свою чергу, проект Анатолія Гриценка «Громадянська позиція» переживає глибоку системну кризу, партія не має мережі, команди і спроможності для системного розвитку.
Тому від інтеграції в коаліцію ліберальних сил виграє винятково сам Гриценко, оскільки це дозволить йому повернутися в українську топ-політику.
Можливості для політичних маневрів Михайла Саакашвілі суттєво обмежені чинним українським виборчим законодавством, згідно з яким він не може займати виборну посаду Президента чи народного депутата.
На даний момент для Саакашвілі важливо залишатися в публічній українській політиці, бути лідером об’єднавчих процесів серед ліберальних сил, протиставляти себе старим правлячим елітам і максимально вести комунікацію із Заходом.
Лідерські амбіції, авторитаризм під час прийняття рішень і бонапартизм Саакашвілі не подобаються молодшим товаришам по антикорупційному цеху — Лещенку, Найєму, Чумаку, Гацьку та іншим.
Проте жоден із вищезазначених політиків не володіє такою харизмою, політичним досвідом та рівнем неформальних зв’язків за кордоном, як Михайло Саакашвілі.
Тому представники «Демальянсу» та інших дрібних партій i громадських утворень, які мають політичні амбіції, змушені гуртуватися навколо Саакашвілі, який наразі виступає неформальним лідером коаліції.
Інтереси Садового
Якщо Саакашвілі, Гриценко і група «антикорупціонерів» розглядають процес об’єднання ліберальних сил винятково як тактичний крок, який забезпечить їхнє потрапляння в парламент, то мер Львова Андрій Садовий грає у довгу гру.
Ціль Садового — виграти вибори мера Львова в 2020 році, щоб потім уже з повною силою йти на президентські вибори.
Розпад депутатської фракції, відмова Андрія Садового від крісла Прем’єр-міністра в квітні 2016 року, а також репутаційний «сміттєвий скандал» суттєво похитнули політичні позиції лідера «Самопомочі».
Мер Львова в найближчі електоральні цикли не планує виходити з львівської зони комфорту на політичний топ-рівень.
Відсутність національних політичних амбіцій у Садового також негативно впливає на політичні настрої всередині парламентської фракції «Самопоміч».
На даний момент фракція «Самопоміч» розділена на два крила — «львівська група», яка орієнтується на лідера партії, та «група бізнесменів», яка потрапила до списку за квотою крупного бізнесу.
Якщо «львівська група» на чолі з Олегом Березюком залишається лояльною до Садового, то «бізнесмени» починають цікавитися альтернативними політичними проектами і все більше дистанціюватися від партійного бренду.
Слабка керованість політичними процесами всередині фракції призводить до того, що політичні рішення ухвалюються все складніше, а в деяких регіонах, наприклад у Чернівцях, міська фракція «Самопомочі» перебуває на грані саморозпуску.
Комплекс накопичених політичних проблем у взаємостосунках із Порошенком, постійні конфлікти всередині партії, фракції та навколо мера Львова змушують Садового шукати нових довгострокових союзників.
Водночас Садовому потрібно відволікати увагу від сміттєвої проблеми і переносити акценти на загальноукраїнський рівень.
Саме тому йому потрібен сильний політик-популіст і демагог Саакашвілі та незаплямовані корупцією нові партії, такі як «Сила людей» і «Демократичний альянс».
У разі об’єднання нова ліберальна коаліція навряд чи зможе розраховувати на більш ніж 10-15% електорату.
«Самопоміч» як парламентська партія із певним рівнем регіонального представництва та її ліберальний електорат залишаться базою для «нового руху», якому з об’єктивних причин буде важко конкурувати за виборця «Батьківщини», РПЛ чи «Опозиційного блоку».
Таким чином, надмірні політичні амбіції, різні джерела фінансування, специфічні взаємостосунки з владою, а також латентні зв’язки з олігархами заважають вищевказаним лідерам домовитися між собою щодо об’єднання у новий політичний проект.
Проте головною причиною, яка гальмує об’єднавчі процеси в ліберальних колах, є відсутність впевненості в тому, чи відбудуться дострокові вибори в 2017 році, чи ні. І як тільки буде оголошено про старт виборчої кампанії, сторони досягнуть консенсусу.
Анатолий ОКТИСЮК, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень
(сайт «Апостроф»)
