У річницю першого бою українських повстанців із нацистами (коли в лютому 1943 року сотня Григорія Перегіняка («Коробки») атакувала районний центр Володимирець на Рівненщині), відбулася прес-конференція, приурочена інформаційній кампанії до 75-ї річниці створення УПА. У зібранні взяли участь історики, представники Держархіву, діячі культури.
Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб
Українська повстанська армія — військово-політична формація українського визвольного руху, яка була заснована наприкінці 1942 року й діяла до вересня 1949 року, після чого реорганізована у збройне підпілля, діяльність якого припинили в середині 1950-х років. Стратегічною метою діяльності УПА було відновлення української державності, тому боротьба розгорталася проти всіх держав, якi намагалися завадити цьому. Впродовж усього існування УПА головним ворогом вважала СРСР як державу, що завдала українському народові найжахливіших втрат — масові політичні репресії, голодомори, депортації населення.
Створення УПА було реакцією населення на німецький окупаційний терор, тому впродовж усього періоду німецької окупації вели активну антинімецьку боротьбу. У 1943-1944 роках також тривало гостре протистояння проти польських сил, що намагалися відновити довоєнні кордони Польщі, тобто приєднати до неї землі Західної України.
Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб, а за участь у повстанському русі чи його підтримку каральнi органи СРСР репресували понад півмільйона людей. Діяльність УПА була логічним продовженням національної революції 1917-1920 років. Продовженням боротьби УПА у формі ненасильницького опору став дисидентський рух та національно-демократичне відродження кінця 1980 — початку 1990 років.
Сприймаємо «бандерівців» по-новому
Як свідчать результати соціологічних опитувань, оцінка українцями діяльності УПА залежить від рівня поінформованості про неї. Довгий час архівні дані про українських повстанців були засекречені. Вільний доступ громадянам до документів КДБ i конфіскованих спецслужбою матеріалів УПА Україна відкрила лише з 2015 року. Тож, на переконання Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та громадських діячів, існує нагальна потреба донесення до громадськості фактів з історії боротьби ОУН та УПА під час Другої світової війни.
Голова УІНП Володимир В’ятрович нагадав, що в 2015 році було ухвалено «Закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність». Серед тих, хто отримав цей статус, названо й воякiв УПА, хоча для цього знадобилися роки гарячих політичних дискусій. Ці дискусії щодо місця й ролі УПА в нашій історії тривають i далі вже не між істориками (які більш-менш визначилися з відповіддю на це питання й говорять про УПА як про український визвольний рух), а в середовищі громадському, часом і в політичному.
«Цікаво, що за останні роки кількість тих, хто підтримує визнання УПА на законодавчому рівні, дуже різко зросла. За 2014-2015 роки, за даними соціологічної групи «Рейтинг», ця кількість зросла з 27% до 41%. Але найцікавішим є те, хто підтримує визнання УПА на державному рівні. Соцдослідження показало, що чим вищий рівень освіти у респондентів, тим більша підтримка УПА. Тобто є потреба в поширенні інформації про цю структуру та її боротьбу в роки Другої світової війни та після. Найбільше УПА підтримують у Західній Україні, тобто її підтримують саме там, де вона діяла, її пам’ятають із розповідей безпосередніх учасників i свідків цієї боротьби. А на територіях, де повстанців ніколи не було, про них досі існує образ, сформований радянською пропагандою, який продовжує жити й підживлюється сьогодні російською пропагандою, — ділиться роздумами Володимир В’ятрович. — Власне, ще одна додаткова мотивація, чому потрібна ця інформаційна кампанія, — позбавити ту ж таки російську пропаганду аргументів у дискусії про УПА. Це й стало причиною започаткування нами інформаційної кампанії, яка починається в цьому році й яку ми назвали «УПА — відповідь нескореного народу». Бо поява УПА — це відповідь на жорстоку німецьку окупаційну політику, а згодом і відповідь на встановлення на теренах України комуністичного тоталітарного режиму».
Міфи й стереотипи щодо УПА
«УПА, як і Організація українських націоналістів (ОУН), була насамперед спрямована на боротьбу з радянським режимом, — каже Іван Патриляк, декан історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. — Пізніше виник ще один стереотип, який активно культивують у польському суспільстві, що це сили, які боролися винятково з поляками. І складається інколи враження, коли читаєш пресу (українську, польську чи російську), що УПА та ОУН поборювали радянську систему та Польщу лише через те, що вони були Польщею, i через те, що це була радянська система. Насправді УПА і ОУН, яка фактично доклалася до створення повстанської армії, боролися проти СРСР і Польщі, бо вони вважали їх окупантами українських земель».
Така сама ситуація відбулася і з нацистською Німеччиною. Боротьба з нею розгорталася тоді, коли ОУН визначила її як окупанта українських земель. Тому в цьому контексті ми мусимо пам’ятати про ще один надзвичайно важливий стереотип. Дуже часто УПА в боротьбі з німцями порівнюють iз радянськими партизанами. Хоча радянський партизанський рух і український повстанський рух мали абсолютно різні кінцеві завдання своєї боротьби: перші — мали повернути, відновити радянську владу на території України, другі — боротися за побудову незалежної української держави. Виходячи з цих стратегічних завдань, вибирали й різну тактику поведінки: якщо для радянських партизанiв основним було перерізати комунікації, тим самим послабивши постачання східного фронту, щоб якнайшвидше дозволити Червоній армії просунутися на Захід, то для УПА було інше завдання — захистити від нацистського терору місцеве населення й накопичити сили до того моменту, коли основні воюючі потуги буде дезінтегровано внаслідок своїх внутрішніх проблем. А отже, з’явиться можливість для масштабного збройного виступу для здобуття власної держави.
Якщо говорити про першу декаду лютого 1943 року, коли зафіксовано перші масштабні сутички атакуючого плану між УПА й німцями, то треба трiшки «відкрутити» нашу хронологію назад. Нагадаємо, що 30 червня 1941 року у Львові було оголошено про незалежність бандерівської ОУН, та за кілька днів нацисти знищили будь-які адміністративні органи й попересаджали у концтабори керівників ОУН. І бандерівці постали перед великою проблемою: як тепер ставитися до Німеччини після того, як вона відмовилася приймати ідею можливої повноцінної української держави (бодай навіть союзної з Німеччиною).
«Тому було прийнято рішення поступово переводити організацію в підпілля й розгортати масштабну антинациську боротьбу, — продовжує Іван Патриляк. — І вже від 20 березня 1942 року ми маємо в донесеннях німецьких поліцейських органів з України такі поняття, як «український рух опору» — бандерівський і мельниківський, який окупанти розділяли. А за червень 1942 року ми маємо німецькі документи з донесеннями, в яких зазначено, коли йдеться про Волинь (а Волинь і Полісся були однією адміністративною одиницею в райхскомісаріаті України), що на півночі Волині — це територія сучасної Білорусії, яка входила до цієї адміністративної одиниці, є сильний комуністичний партизанський рух, а на півдні цієї території маємо справу з українським повстанським рухом.
Цілком очевидно, що весь 1942 рік тривала масштабна підготовка зi створення перших постійно діючих бойових повстанських підрозділів, і саме від кінця січня-лютого 1943 року вони починають свої перші акції. Насамперед, це напади на містечка з метою звільнення з тюрем організаторів підпілля в тому чи іншому районі. Саме напад 7 лютого 1943 року на Володимирець і був пов’язаний зі звільненням із тюрми активістів організації, щоб посилити свій кадровий потенціал. Аналогічні напади в лютому було зафіксовано також на Дубенську тюрму, Пінськ, Кременець, тобто фактично це була розповсюджена тактика. Тож стовідсотково можна говорити, що від лютого 1943 року УПА почала вести антинімецьку боротьбу.
У квітні цього ж року з німецьких документів робимо висновок, що масштаби цієї боротьби на півдні Волині (у регіоні Кременець—Дубно) набули таких розмахів, що німці були змушені вводити надзвичайний стан у цьому регіоні. Вони підтягнули війська й почали перші масштабні антиповстанські операції».
Наступний спалах боротьби — червень-липень 1943 року, коли діяльність УПА сягнула таких масштабів, що окупанти не могли не реагувати на неї. У наказі від 7 червня 1943 року командувача СС і поліції генерального округу «Волинь та Полісся» Вільгельма Гюнтера про початок масштабного наступу для знищення «національних заворушень» він роздає конкретні розпорядження німецьким каральним підрозділам про те, як діяти проти УПА на території Волинських лісових масивів, які контролювали повстанці. Але, згідно з німецькими звітами, цей наступ не дав очікуваного результату, бо здебільшого повстанці передислокувалися з південних у північні ліси Волині. Фактично ці бойові дії на Волині вказують на те, що повстанський рух був виражено антинімецьким. Це ж підтверджують радянські партизанські джерела, в яких неодноразово згадували про боротьбу упівців із німцями. Навіть той же знаменитий Вершигора в підсумковому донесені у 1944 році констатував: «Як би нам не було неприємно, але ми маємо сказати, що ми «упустили» керівництво антинацистським рухом на Волині та Поліссі, а ОУНівці взяли його на себе».
ПОДИВИМОСЬ
Сила кінематографа
Одним із найпотужніших інструментів популяризації історії в сучасну епоху є кіно. В часи незалежності українські кінематографісти неодноразово зверталися до цієї тематики, були й ігрові фільми. На жаль, не всі вони повноцінно потрапили до українського глядача. Хтось їх бачив в iнтернеті, зрідка їх показували по телебаченню, але системного прокату не було. «Виникла ідея, яку реалізовуватимемо 2017 року, — створення колекції українських фільмів присвячених УПА, — ділиться планами Пилип Іллєнко, голова Держагентства України з питань кіно. — Там, де треба, проведемо відновні роботи, якісне звукування i восени презентуємо пересувний кінофестиваль, який зможе відбутися в різних містах України. А згодом розмістимо їх он-лайн у хорошій якості, аби всі могли з ними ознайомитися. Крім фільмів, які було створено раніше, можемо з радістю повідомити, що в нас є й нові стрічки. Насамперед iдеться про екранізацію роману Андрія Кокотюхи «Червоний» — цей фільм уже завершено. Зовсім скоро він вийде у широкий прокат».
Нагадаємо, в листопаді 2016 року, у прокат вийшов художній фільм «Жива» про життя зв’язкової УПА. Львіський режисер Тарас Химич знімав стрічку три роки серед карпатських скель, а прототипом головної героїні стала Ганна Попович, яка померла на 89-му році життя, на жаль, трохи не доживши до прем’єри фільму.
