Сумна майже трирічна історія військового протистояння в Криму і на Донбасі та невиправдана «делікатність» країн Заходу й міжнародних організацій щодо агресора спонукає до думки, що основною причиною тотального побоювання РФ є, мабуть, її ядерний потенціал.
Бо й справді, ще ніхто не пояснив, як адекватно відповісти ядерній Росії з боку окупованої неядерної України чи занадто розважливого Заходу, в разі застосування російською стороною ядерної зброї?
Іншими словами: основним каменем спотикання є російська ядерна зброя.
Вона визначає побоювання перед Росією і України, і всього світу.
Ядерна зброя не є гарантією ненападу
Уже тривалий час Крим окупований, а ситуація на Донбасі не має адекватного визначення, збройне протистояння, по суті, практично не міняється — то стихає, то загострюється.
Подальше збереження такого становища невигідне Україні, певною мірою задовольняє Росію і поглиблює втому від нас на Заході. Здається, що така криза застигла і не припинятиметься роками.
Напрошується думка про те, що для припинення згаданої кризи в Україні треба адекватно відповісти на російське «ядерне питання».
У зв’язку з цим останнім часом активно аналізується тема відновлення нашою державою ядерного статусу.
Це питання порушують багато політиків, у тому числі й окремі народні депутати України. У цьому контексті напрошується така відповідь: по-перше, говорити можна лише про НАБУТТЯ Україною ядерного статусу, а не про його ВІДНОВЛЕННЯ.
Адже Україна ніколи, включаючи період від проголошення незалежності у 1991 році й дотепер, не мала ядерного статусу. На нашій території певний час лише розмiщувалася ядерна зброя іншої держави — СРСР.
Є така думка, що українська нація, у порівнянні з іншими, зробила чи не найбільший інтелектуальний внесок у створення радянської ядерної зброї.
Однак після розпаду імперії ми самі вирішили здихатися зі своєї території всієї ядерної зброї.
Зокрема, «розтрубили» всьому світу, що нею не могли керувати, оскільки засоби управління були не в нас, а своїх фахівців не почули й навіть проігнорували.
Тобто, намагалися показати всьому світу, що у нас немає людей, які здатні розібратися в ядерній зброї. І світ адекватно прореагував на нас. Урешті-решт, усі ядерні боєголовки, зокрема тактичні, з України були вивезені.
По-друге, нема ніякої гарантії в тому, що ядерна Росія не здійснила б збройної агресії на Україну, якби ми мали ядерну зброю.
В результаті світ міг би бути свідком збройного протистояння з можливістю застосування ядерних засобів з обох боків.
Хоча ніхто не може гарантувати, що в односторонньому порядку так не вчинить РФ проти нас.
Адже сподіватися або намагатися зрозуміти логіку дій Росії — щонайменше справа безперспективна і невдячна.
Отже, наявність в України ядерної зброї ще не є гарантією того, що наша держава не зазнає російської агресії із застосуванням такої зброї.
Що робити у «сірий період»?
По-третє, безумовно, Україна здатна виробляти і мати ядерну зброю.
Але не варто забувати того, що ми, створюючи свою ядерну бомбу, будемо порушувати всі наші зобов’язання перед усім світом щодо нерозповсюдження ядерної зброї та її компонентів.
Варто наголосити, що з моменту прийняття рішення про створення свого ядерного арсеналу з нами не працювала б жодна цивілізована країна, усі міжнародні фінансові інституції відмовилися б від фінансової співпраці, зокрема й від кредитування.
Тобто, в разі створення української ядерної зброї, оплатити такий проект мала б самостійно Україна. А це може бути від кількох мільярдів до кількох десятків мільярдів доларів.
Чи є у нас гроші на таке ядерне озброєння? Чи підтримав би народ України такий проект? Тим більше що йдеться про впровадження технологій 40-50-х років минулого століття, тобто, де-факто, — про повернення нашої держави до минулого технологічного рівня за великі гроші.
І дуже серйозним є питання, якого всі прихильники ядерних бомб уникають: а що робити в «сірий період», тобто — в період від прийняття рішення про створення ядерної зброї до її реального створення, тобто тоді, коли ми можемо бути практично відкриті — не захищені ні від авіа- ані від ракетних ядерних уражень у той час, коли свого ядерного озброєння ще нема?
А це довгий час — роки. Не треба забувати, що в такому випадку від нас відреклися б практично всі зарубіжні партнери, не було б ні фінансового, ні військового співробітництва.
Тобто — повна міжнародна ізоляція, ніхто навіть теоретично не допоміг би нам захищатися.
Словом, виходить, що створення української ядерної зброї зупинить розвиток України, і це буде вигідно насамперед нашому ворогу.
Захищатися можна інакше
По-четверте, було б цікаво ініціювати та розробити технологію XXI століття — з нейтралізації ядерної зброї. І впровадити її, тобто освоїти виробництво і поставити в ЗСУ відповідні засоби. Особливо привабливим був би такий проект у рамках Балто-Чорноморської дуги.
Ефективність засобів з нейтралізації ядерної зброї лише в 15—20% викликали б паніку в агресора. А в разі вищої ефективності — і поготів.
Важливо, що в такому випадку не припинялося б міжнародне співробітництво за участю України під час так званого «сірого періоду», тобто в період з часу прийняття рішення до створення згаданих засобів нейтралізації.
Іншими словами: не було б реальних перешкод Україні щодо співпраці з партнерами, в тому числі у військовому співробітництві, якби ми мали на меті практичний захист нашої території від потенційного російського ядерного удару.
Очевидно, що така ініціатива України серйозно підняла би міжнародний авторитет нашої держави у світі, що особливо важливо тепер, коли багато говориться про те, чи Україна є суб’єктом чи об’єктом міжнародної політики.
Це позитивно вплинуло б на утвердження авторитету української науково-технічної школи, адже йдеться насамперед про сучасні найновіші науково-технологічні досягнення.
Очевидно, що таку ініціативу України підтримали б цивілізовані, демократичні держави, які вочевидь захотіли б бути співвласником такої розробки і допомогли б з фінансуванням проекту.
Варто також зауважити, що згадані засоби нейтралізації ядерної зброї, в разі їх створення, були б високоліквідними на світових ринках озброєнь і таким чином витрати на їх створення могли би бути повністю або частково покритими.
Отже, є кілька варіантів адекватної відповіді на російську ядерну загрозу. Очевидно, що зараз ніхто не здатен об’єктивно прорахувати, який з варіантів є найгірший, а який найкращий.
Можна, звичайно, нічого не робити, далі боятися російської ядерної зброї, втрачати авторитет, бути готовим до участі в багаторічній війні з РФ на українській території з усіма наслідками для нас тощо. А можна діяти.
Зокрема, шукати відповіді на ядерну загрозу Росії. Їх може бути багато: від елементарного ядерного озброєння до нейтралізації ядерної зброї окупанта.
Найоб’єктивніше з цього приводу може визначитися спеціальна комісія за участю реальної науково-технічної еліти України.
Цією комісією мають бути зроблені оцінки наших можливостей і наслідків. Очолювати такий орган має людина, словам якої довірятимуть і в Україні, і за кордоном.
А залучення українських науковців і техніків до вирішення такої особливо важливої для нашої держави проблеми сприяло б відновленню значимості української науки й техніки, що є важливим аспектом майбутнього української державності.
