Війна була, але без партизанів: як на Полтавщині громада та історики пересварились через перейменування двох вулиць

Опішнянська селищна рада бореться за старі назви двох вулиць населеного пункту.

 

Проблема виникла у травні минулого року, коли, виконуючи вимоги закону про декомунізацію, голова Полтавської облдержадміністрації виніс розпорядження про перейменування цих вулиць, зокрема Партизанської — на Василя Кричевського, українського архітектора, маляра, графіка, котрий неодноразово бував тут, жив і працював разом із гончарами й де розташований зведений ним будинок, і Мороховця — на Петра Дорошенка, гетьмана, якого було обрано на цю посаду саме в Опішні й який об’єднав Лівобережну та Правобережну Україну, що є прекрасним символом для нас.

 

Проте Опішнянська селищна рада не погодилася з цим і буквально через кілька днів своїм рішенням повернула згаданим вулицям старі назви.

 

Облдержадміністрація оскаржи­ла це рішення в Зіньківському районному суді.

 

Нині ж конфліктну ситуацію розглядає Полтавський окружний адміністративний суд, який і має винести рішення про те, підлягають ці вулиці перейменуванню чи ні.

 

Представники селищної ради доводять свою версію походження назв вулиць, а представники облдержадміністрації — свою.

 

Зокрема в селищній раді переконані, що вулицю Партизанську названо на честь партизанів, котрі допомагали кувати перемогу під час Другої світової, а Мороховець — ніщо інше, як збірний образ усіх опішнян, полеглих на фронтах цієї війни. Тобто ці назви не містять комуністичних символів, а отже, не підлягають дії закону про декомунізацію.

 

— Ми подали запити до обласного державного архіву, а також до краєзнавчих музеїв і отримали відповіді, що жодних документальних підтверджень того, що вулиця Партизанська в Опішні названа в 1920-ті роки саме на честь червоних партизанів, як свідчить представник відповідача Олесь Пошивайло, немає. Те ж саме стосується й вулиці Мороховця. Ми не заперечуємо, що був такий собі член Опішнянського ревкому Оксентій Мороховець, але інформація про те, що саме на його честь названо вулицю, відсутня. Усі документи, якими володіємо, підтверджують, що немає жодного документа. Таким чином, на честь кого названо цю вулицю, достеменно невідомо, — зазначає Григорій Фелоненко, котрий представляє інтереси селищної ради.

 

— Представник відповідача посилається на висновки Українського інституту національної пам’яті про те, що ці дві вулиці підлягають перейменуванню. Але ж вони повністю ґрунтуються на історичній довідці, складеній тим же Олесем Пошивайлом. У цій довідці, до речі, він вказує на певні джерела, що насправді не містять згаданої інформації. Тобто це лише його особиста думка, не підтверджена жодними документами.

 

Проте чи все так просто?

 

— Дві вулиці селища, про які йдеться, однозначно підпадають під дію закону про декомунізацію. Адже вулицю Партизанську справді названо на честь червоних партизанів, які впродовж 1918—1920 років допомагали більшовикам Росії встановлювати радянську владу на території Полтавщини. Хто цікавиться історією рідного краю, той знає, що ніякі партизани під час Другої світової війни на території нашого району не діяли — згадок про їхні подвиги не знайдете в жодних джерелах. Жоден партизан не брав участі й у визволенні Опішні, як стверджують у сфальсифікованих спогадах опішнян, доданих до матеріалів судової справи.

 

Насправді партизанів на території Опішнянського повіту не було до 1918 року й після 1920-го, — висловлює свою думку представник облдержадміністрації в суді — генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, директор Інституту керамології відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло.

 

— Натомість у бага­тьох джерелах знаходимо спогади про червоних партизанів. Зокрема активний учасник подій громадянської війни Дмитро Соловей (його спогади опубліковано в Канаді й перевидано в Полтаві лише 1994 року) пише: «П’ять днів Полтава була без влади, бо всі вважали, що це якась пастка. На третій день профспілки організували міську самооборону. Через день до Полтави прийшли партизани, а на другий день після цього — регулярні московські червоногвардійські сили.

 

Після цього совіцька влада не виходила з Полтави аж до 1941 року». Раніше я надав суду документи, які свідчать, що керував цими червоними партизанами, які зайняли Полтаву й, по суті, проклали шлях московським червоногвардійцям, командир кавалерійського дивізіону родом з Опішні Тимофій Кочерга. В обласному архіві збереглися і списки прізвищ червоних партизанів.

 

Олесь Пошивайло знайшов в архіві й номер газети «Сталінським шляхом» (органу Опішнянського РК КП(б)У та райвиконкому) від 28 жовтня 1939 року, в якому окреслено виборчі округи й, відповідно, названо всі вулиці, що існували в Опішні до 1939 року.

 

Так от, тут неодноразово згадують i вулицю Партизанську. Це основний документ, який підтверджує той факт, що вулиця з такою назвою існувала вже до війни.

 

До речі, Олесь Пошивайло надав суду й спогади згаданого в цьому номері газети Трохима Демченка, котрий свідчить, що він проживав на вулиці Партизанській до Великої Вітчизняної, а після війни побудував на цій вулиці хату.

 

Співробітники Національного музею-заповідника українського гончарства та Державного архіву в Полтавській області переглянули всі рішення Опішнянської селищної ради, що збереглися в архіві, починаючи з 1943-го й закінчуючи 1952 роком, — жодного розпорядження про перейменування вулиць за цей період не виявлено.

 

Перше після подій Другої світової війни перейменування відбулося лише 1958 року, що зайвий раз спростовує твердження про те, нібито вулицю Партизанську так назвали в 1947—1948 роках.

 

«Що ж до Оксентія Мороховця, то він був членом революційного комітету, створеного 1918 року, який встановлював радянську владу в Опішні, — продовжує розповідь Олесь Пошивайло. — Коли утворилася Українська держава останнього гетьмана Павла Скоропадського (до речі, вихідця з полтавського дворянського роду Скоропадських), нова влада вигнала більшовиків і розстріляла Оксентія Мороховця.

 

В архівах СБУ збереглася кримінальна справа, в якій є свідчення його дружини про те, як його було вбито. По суті, він поклав голову за радянську владу. Більшовики ж, як відомо, намагалися увічнити пам’ять своїх героїв. І я переконаний, що Мороховець — це символ радянської доби».

 

Про те, що Оксентій Мороховець був помітною фігурою в повіті, свідчить і резолюція з’їзду представників партійних осередків Опішнянської волості 1919 року про необхідність встановлення пам’ятника йому, а також іншим розстріляним членам ревкому.

 

Щоправда, чи було його встановлено, чи ні, в Опішні ніхто не знає. Водночас про те, що саме його іменем названо вулицю, стверджується в багатьох публікаціях радянської періодики, починаючи з 30-х років минулого століття.

 

«Стаття в газеті «За суцільну колективізацію» 1935 року містить заклик вшанувати пам’ять героїв горожанської (тобто громадянської) війни. У ній згадується і прізвище одного з активних членів ревкому Оксентія Мороховця, який, мовляв, встановлював в Опішні радянську владу й загинув за неї. Це ще раз доводить той факт, що згадане прізвище було символом утвердження радянської влади, популяризації радянських цінностей», — робить висновок Олесь Миколайович.

 

Чимало опішнян із прізвищем Мороховець і справді полягли на полях битв Другої світової війни.

 

Водночас відсутня інформація про дуже помітних осіб на прізвище Мороховець, пов’язаних із діяльністю в області культури, з опором i вигнанням німецьких окупантів або таких, які зазнали репресій, депортації, позбавлення волі з наступною реабілітацією.

 

Існує три висновки Українського інституту національної пам’яті, який вивчав це питання і, зокрема й на підставі розвідки фахівців Інституту керамології, рекомендував перейменувати дві опішнянські вулиці (до речі, ці рекомендації було надано до прийняття спірного розпорядження очільника області).

 

Окрім цього, існують протоколи різних комісій, які також дійшли висновку, що вулиці, про які йдеться, підлягають перейменуванню.

 

Хоч як це дивно, під одним із таких протоколів стоїть підпис і голови Опішнянської селищної ради, котра в суді тепер відстоює протилежну думку.

 

Чому люди так тримаються за старі назви, що ладні відстоювати їх у судах? 

 

«Як пояснюють депутати селищної ради, проблема в тому, що доведеться, мовляв, змінювати назви вулиць у документах, — констатує головний спеціаліст юридичного відділу апарату Полтавської облдержадміністрації Світлана Александрова.

 

— Хоч законом не визначено, що це обов’язково потрібно робити. Назву доведеться змінити лише при здійсненні якогось правочину. Ще один аргумент: ми звикли, мовляв, до старої назви. Але ж не секрет, що комуністична символіка впливає на свідомість. Недарма прихильники комуністичних ідей називали іменами своїх діячів вулиці й встановлювали на них своїх ідолів».