Біле сонце пустелі

У минулому рибальське селище — Ель-Гурдака — за 45 років перетворилося на сучасне туристичне місто-рай у пустелі, від якого до 30-мільйонного Каїра (найбільшого міста на Сході) — 500 км, а до Луксора (столиці древнього Єгипту) — 280 км. Хургада із майже 800-тисячним населенням вражає масштабами будівництва, яке не припиняється й донині, адже з самого початку землю тут давали безкоштовно. У місті немає ні заводів, ні фабрик, уся промисловість — у Каїрі та Александрії. А бавовна (що має найдовші волокна у світі), огірки, помідори тощо — все це вирощують біля Нілу, поблизу Луксора. 

Хургада розташована на березі найсолонішого на планеті Червоного моря, яке кишить різноманітною живністю та коралами. До слова, корали (навіть їх фрагменти) суворо заборонено вивозити з країни, а в разі порушення — в аеропорту митники стягнуть захмарний штраф. 

У місто прісна вода потрапляє по більш ніж 200-кілометровому водогону з Нілу від містечка Кена (лише де-не-де в найдорожчих готелях стоять опріснювачі води). Дахи будинків — горизонтальні, й майже на всіх — у спецрезервуарах зберігається вода, яку закачують із машин-водовозів. Лише на центральних вулицях міста є водопровід. Цікаво, що не всі будинки мають номери. Назви вулиць фактично відсутні (хіба що декілька, під різними номерами на честь екс-президента Хосні Мубарака), а «орієнтир» йде по назві району. 

Усі, з ким доводилося спілкуватися (продавці, гіди, таксисти), — в один голос жалілися, що після революції 2011-го та військового перевороту 2013 років жити стало гірше. До речі, середній дохід пересічного єгиптянина — близько 83 доларів на місяць. 

  Місцевою валютою є фунт та його складові — піастри, проте й іншими валютами можна розраховуватися фактично будь-де. Особливо єгиптяни полюбляють американські долари. У країні — інфляція, курс щодо фунта змінюється кілька разів на день і становить приблизно 18 фунтів за долар, хоча ще недавно за «зелений» давали 7 фунтів. Можна користуватися також гривневою карткою в маркетах, де нас лише запитували, в якій валюті вести перерахунки.

Корінного населення тут дуже мало, в основному — приїжджі, котрі ведуть бізнес «на туристах», поступово перевозячи сюди свої сім’ї з інших міст. 

У «їхніх» житлових будинках немає ні жеків, ні ОСББ (є «Міськелектромережа», яка «спалює» близько 150 фунтів на місяць, якщо людина живе сама). У кожному будинку є чоловік, якого називають «дарманом» (мешканці щомісяця платять йому приблизно 50 фунтів): він прибирає в під’їздах та поблизу будинку; саме він приносить квитанції за спожиті «блага», оренду квартири. Чи дорого жити в пустелі? Кубометр води, наприклад, коштує 20 фунтів, проте є райони міста, де вода безкоштовна. Є й централізоване постачання газу, але дуже мало, в основному люди користуються балонами. Якщо, іноземець, скажімо, захоче придбати однокімнатну квартиру, то «викладе» близько 7 000 доларів, а двокімнатна з ремонтом коштуватиме 10 000. Але, придбавши нерухомість, власник отримує лише туристичну візу на місяць, потім можна продовжити на три, й ще раз на три місяці, після чого треба виїхати з країни й знову «заїхати».

По місту «шастають» «мікробаси», якщо ж трапляється великий автобус — значить, він їде далеко: у Каїр, Александрію або ж обслуговує туристів. До речі, на всю величезну Хургаду — лише п’ять світлофорів... Великою зручністю є те, що в місті лише односторонній рух; тим паче, що єгипетські водії досить недисципліновані й нетерплячі. Таксі в центр коштує 2-3 долари, але в фунтах — лише 15, що менше долара; якщо ж скористатися маршруткою — на двох вистачить і 5 фунтів!

Каїрський час однаковий з київським. Загалом відчуття були, ніби ти тут живеш уже давно. Тим паче що українців навкруги — повно. Зате росіян, яких ще донедавна тут було хоч греблю гати, зараз — менше. Рік тому вони стали «невиїзними» з Росії, але зараз повертаються на відпочинок до Єгипту. 

Спека переноситься досить легко завдяки сухому клімату. Влітку в деяких районах країни максимальна температура перевищує плюс 50°С (у Хургаді +46°С), а «взимку» — мінімальна 5-10°С (вночі), а вдень — близько 14°С вище нуля. Тож, коли ми купалися, єгиптяни лише зі співчуттям дивилися на нас і на таких, як ми, «сміливців».

Дощі в кращому разі — двічі на рік. Але вже як ідуть, то це катастрофа! За місяць до нашого приїзду курортне містечко Сафага, що на південь від Хургади, було майже повністю зруйноване, загинули люди: з гір зійшла селева лавина (всю ніч та наступний ранок ішов дощ) — вулицями вода сягала 1,5 метра, адже тут у містах немає зливних стоків. Буває навіть град, який «мне» машини, хоча при цьому на вулицях спекотно. 

На другий же день «гостювання» трапилася з нами невеличка пригода. Зранку наш гід Захар, зібравши усю «підшефну» групу, розповів, «що й до чого», наголосивши, зокрема, що є ще один готель «Міраж» (як і назва того, в якому ми жили), але розташований він за майже два десятки кілометрів від нашого. Після обіду зголосилися з дружиною на одну із двох безкоштовних екскурсій до міста. Не дочекавшись своїх, сіли в подібний до нашого мікроавтобус, тим паче, що там були земляки з такими ж «пропусками» на руці у вигляді браслета з назвою готелю. Яким же був шок, коли ми виїхали за межі міста й поїхали пустелею в зовсім інший бік від нашого «дому»... Тоді мені навіть «відбило» бажання «фоткати» усе навкруги, хоча це найбільша моя пристрасть.

Конкуренція в торгівлі — шалена, адже, крім великих магазинів, є маса невеличких магазинчиків, особливо поблизу готелів. Фактично всі вуличні продавці володіють російською, й коли дізнаються, що ти з України, — радіють немов діти. Та зустрічалися й такі з них, хто знає декілька європейських мов. Прекрасно орієнтуються в наших подіях, і неодноразово доводилося чути, що Путін — божевільний. Крім того, єгиптяни його ненавидять іще й через війну в Сирії, адже там «він убиває їхніх братів». 

Пройти повз вуличних торгашів — неможливо! У них дійсно талант заговорити тебе, переконати й таки змусити купити. Фактично всі вони стоять біля своїх магазинчиків на вулиці й, побачивши туриста, ще здалеку йдуть навперейми, не даючи пройти, заманюючи до себе під різноманітними приводами. А вже як зайдеш у «лавку», то ви­йти з порожніми руками практично неможливо. 

Вулиця в готельному районі, де ми проживали, «всіяна» магазинами, якi працюють iз 10-ї до 24-ї години. У центрі міста все набагато дешевше ніж тут, бо й оренда там менша, тож сувеніри, екзотичні фрукти ліпше купувати на базарі у районі Ель-Дахар. Наприклад, манго там можна купити вдвічі дешевше — всього за 15 фунтів.

Золота в Єгипті ліпше не купувати, бо можуть обманути — в магазинах продають, крім справжнього, ще й китайське. Що варто придбати, так це різноманітні олiї та чай. І в першу чергу чай «Каркаде», який дуже допомагає врегулювати тиск: холодний — понижує, гарячий — підвищує, а крім того, добре очищає організм від нікотину. Ще екзотично-корисним є «жовтий чай», котрий очищує нирки й «спалює» зайвий цукор у крові. Особливою популярністю користується «Чорний тмин», який продається на кожному кроці: його єгиптяни вживають змалечку й практично не знають, що таке онкологічні хвороби. 

У Єгипті торгуватися прийнято скрізь і до останнього. Хитрі продавці невимушено цікавляться, з’ясовуючи: чи вперше ви в Єгипті (тобто нічого не знаєте), в якому готелі живете і т.д. І, якщо захочете, наприклад, купити кальян, який реально коштує 10 доларів — вам скажуть 100 й «скинуть» до 30.

Якось поблизу свого готелю зайшли в магазинчик, де привітний продавець торгував сумками. Матвій виявився православним, магазин відкрив лише місяць тому, працюючи сім днів на тиждень з 14-ї до 24-ї години (мешкає за 5 км у орендованій квартирі). Завдяки чималим знижкам приваблював у свій магазинчик чимало покупців-туристів. Ми подружилися, і коли знову зайшли, аби придбати подарунок доньці, Матвій поцікавився, ким працюємо. А дізнавшись, що журналісти, вигукнув: «О! То ви заможні люди — журналісти в нас одні з найбагатших людей!» Може, в Єгипті й так, але — не в Україні...

Зустріли ми й чималенько співвітчизників, які приїхали сюди на заробітки. У великому магазині шкіряних виробів, куди нас возили, жіночка з Києва, яка працювала лише два тижні, зізналася, що її місячна платня — 2,5 тис. доларів. Чи варто в це вірити? Адже виходить, що на житло — власну однокімнатну квартиру в Хургаді — жінка заробить усього за три місяці! Ще в одній, але дрібній лавці, де продавали олiї та фрукти, зустріли Інну з Кропивницького. Вона нам зробила добрячу знижку, хоча й переживала, що господар буде незадоволений. 

Гіди, що супроводжують кожну із груп, працюють що­дня по декілька годин вранці та увечері, але в разі форс-мажорів — на телефоні цілодобово. Попереджали, що страховка не все покриває й у разі хвороби самостійно не лікуватися, бо в лікарні доведеться платити франшизу в 30 дол. Також категорично «рекомендували» документи нікому не віддавати. (Нещодавно один із туристів загубив паспорт i був вимушений затриматися на місяць: купував новий авіаквиток, оплачував проживання та харчування). 

Наш готель «Mirage New Gavaiі» було реконструйовано й відкрито в 2012 році. Це мальовничий готельний корпус iз трьома басейнами й виходом до морської лагуни. Оскільки путівки — «все включено», то в їдальні їж-пий скільки хочеш. (Щоправда, дуже скоро «шара» вже не радує — живіт починає «протестувати» через бажання «скуш­тувати все»). Крім їдальні, є ще три безкоштовні ресторани — італійський, китайський і східний, до яких треба заздалегідь записатися. Головний бар у холі працює цілодобово. 

Пляжні рушники видають безплатно (в обмін на спецкартку), але за його втрату — штраф 15 доларів (деякі «туристи» приїздять ще й підзаробити: крадуть і продають ці рушники офіціантам за 4-5 доларів). У готелі можна поміняти долари, але за заниженим курсом. Сім-картку місцевого мобільного оператора можна придбати лише за паспортом.

У 80-мільйонному Єгипті мусульман — 80%, християн — 20%. 

Жінки-мусульманки носять хіджаб, головне призначення якого — приховати руки, ноги і фігуру жінки (крім обличчя та долонь); християнки вдягнені, як і в нас. Більшість чоловіків носять національний одяг — галабею, довгу, аж до п’ят сорочку без комірця з широкими рукавами. Християн від мусульман відрізняє лише хрестик на зап’ясті. 

Мусульмани відвідують мечеті, щоправда, жінок там побачити вдається вкрай рідко (та й то для них передбачена окрема кімната). Починаючи з 10 років мусульманин має молитися 5 разів на день, кожна тривалістю 5 хвилин: перша молитва — о 5-й годині ранку, потім о 12-й годині, 15-й, 17-й та 18-й годині. Мечетей дуже багато й ходити в одну й ту ж необов’язково. 

Хлопці та чоловіки в чому є, в тому й заходять усередину. Дівчата й жінки  повинні по­крити себе галабеєю (голову, голі руки). Коли наш туристичний автобус під’їхав до території мечеті, огородженої металевими прутами, жінкам за долар пропонували галабею напрокат. Дружина, маючи подібну довжелезну індійську хустку, замоталася в неї, але всередину мечеті підприємливий «вірянин» її так і не пустив... На вході в мечеть обов’язково треба роззуватися. До речі, ця центральна мечеть, яку ми відвідали, — поблизу моря, й поряд з нею на суходолі — величезне скупчення човнів, яхт, які тут жваво ремонтують галасливі майстри.

Християни ходять до церков (жінки можуть і без хусток), де сидять, а не стоять, як у нас, бо вважають: краще сидіти й думати про Бога, ніж стояти й думати про ноги. Повезли нас i до православної церкви, і виявилося, що внутрішня частина не така, як у нас. Є довгі лавки, на які сідають жінки, — праворуч від входу, чоловіки — ліворуч. (Наступного дня після цієї екскурсії, в Каїрі, у православній церкві стався теракт iз численними жертвами — прихожанка занесла вибухівку саме в ту частину, де сиділи жінки й діти). Служба по п’ятницях i неділях із 7-ї до 10-ї ранку. В Єгипті  п’ятниця й субота — вихідні дні, незалежно від віросповідання. 

Єгипетські дівчата й жінки практично не працюють (а якщо й працюють, робота ні в якому разі не може бути зв’язана з туризмом). Тож обов’язок чоловіків — забезпечувати сім’ю. Але є нюанси. Якщо говорити про Луксор й Асуан — через релігійні догми усі жінки лише вдома «на хазяйстві», а на вулиці ні в якому разі ви не побачите їх «оголеними» (руки, ноги). Каїр — більш сучасний та демократичний, тож (хоча все залежить від сім’ї) жінки, а особливо дівчата — більш «відкриті» (без хусток і т.п.). Дуже сильні сімейні зв’язки: якщо жінка овдовіла, то вона йде в «сім’ю» — їй допомагає рідня чоловіка. 

Щодо розлучень, то в християн це категорично заборонено (та й жінка ніколи не дасть «добро» на це); вінчаються в церкві, й ніяких «розписувань», як у нас, немає. Церква може дозволити вдруге «стати під вінець» лише в разі смерті одного з подружжя. Проте у разі зради чоловіка церква дає дозвіл лише жінці вдруге одружитися, у разі зради жінки — лише чоловіку. У мусульман — більш демократично, адже... можуть розлучитися будь-коли. Більше того, за законом, чоловік має право мати й чотири жінки (християни — лише одну). Мусульманин може одружитися з християнкою, але християнин iз мусульманкою — ні! 

Наша землячка-гід Лариса, яка приїхала декілька років тому в Єгипет i тут залишилася, розказала дещо більше після того, як нас залишив, вийшовши з автобуса, її місцевий колега-«наглядач». 

Обурювалася, що він нам розказував, нібито єгиптяни ледь не поголовно одружуються з «великої любові». «Хіба так можна обманювати? Та поки наречена не буде багатою, ніхто її не візьме! І цей менталітет, що сформувався за тисячоліття, нічим не викорінити. Шукають «потрібних» наречених батьки «молодого», й вибирають фактично, як корову на базарі!» — емоційно обурювалася Лариса.

У гостях у «бедуїнів» Аравійської пустелі

Екстремальною була багатокілометрова подорож на квадроциклах через пустелю до гір, поблизу яких мешкали бедуїни, — таке не забувається. (У пустелі, приблизно за 12 км від Хургади, є друга за висотою гора країни й найвища точка африканського Єгипту, 2187-метрова вершина Гебель Шеіб-Ель Банат). У поселенні нас пригостили чаєм, дали покурити кальян i покатали на верблюдах — усе це лише додало адреналіну. Але найкумеднішим було те, що «бедуїни». виявилися арабами-кочівниками. Ці кочівники — дуже добрі й привітні люди, які поміж себе спілкуються єгипетською мовою. Узагалі лише поодинокі єгиптяни розуміють арабську; аби її вивчити й грамотно розмовляти, треба не менше 10 років! Нагадаю, що Коран написано арабською.

Як розповів гід, що супроводжував нас у пустелі, в основному араби-кочівники живуть у різних містах на території «великого Єгипту», займаються турбізнесом. А ось бедуїни — досить жорстокі, і все через суворий спосіб життя в пустелі; вони не знають, що таке школа, лікарня. Бедуїни стараються ні з ким не спілкуватися. У Єгипті їх мешкає до 2 мільйонів осіб, живуть без документів. Як правило, мешкають поблизу курортів Синайського півострова, приторговуючи наркотиками та зброєю й відмовляючись жити у містах. У Єгипет вони приїхали з різних країн арабського світу, одразу після «відкриття» арабського завоювання. Суворо притримуються своїх традицій, спілкуються арабською, одружуються лише зі «своїми» (жінки наро­джують у наметах).

...Із сумом згадується: напівпорожній пляж, укриття від сонця з пальмового листя, лагуна, в якій плавали, а під вечір годували поодиноких екзотичних риб та цілі косяки дрібноти, гра у волейбол українсько-єгипетською командою, майстер на пляжі, який віртуозно швидко створював картини-шедеври з різнокольорового піску в скляних фігурках верблюдів, мальовничий готель «Mirage New Gavaiі» — і все це минуло, як солодкий сон i незабутній міраж... 

 

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ