«Сподівався, що наша військова прокуратура працює...»
«Перше питання, що його мені ставлять друзі у Франції, — а яка позиція офіційної влади щодо загибелі оперного співака Василя Сліпака у Східній Україні, — розповідає Орест Сліпак, брат загиблого.— Я кажу, що я її не знаю. Мене питають — а що, немає справи? Може, є слідство, слідчі дії, але я про це нічого не знаю, мені не повідомляли. Тобто це нормально, що державі не потрібні такі люди. Я сподівався, що наша військова прокуратура працює, і коли співак виступав у Парижі і за 2 тижні загинув на фронті, то має бути якась офіційна позиція. Я не отримував нічого. Насправді хочеться почути офіційну версію: за яких обставин, чому це сталося? Ми, родина, не маємо жодної інформації. У нас дуже багато запитань, утім про них ми поки що не дискутуємо у публічній площині».
З Орестом Сліпаком ми поспілкувалися у Національній філармонії напередодні концерту, що був присвячений пам’яті його брата. Він наголошує: «Ідея наших заходів — щоб це не було якесь святкування пам’яті чи плакання, чи наслідування трендів, що нав’язані кимось. Ми хочемо, щоб люди не забували, що Василь був насамперед оперним співаком, яким, власне, знають його всі колеги із Заходу».
Такого поєднання не пам’ятають останні сто років
Василь Сліпак мав унікальний голос, що підтверджували всі, хто його чув, на цьому наголошували і закордонні, і українські фахівці. «Такі народжуються раз на сто років, і це не мої слова, це говорив ректор Київської консерваторії Олег Семенович Тимошенко, — розповідає Орест. — Василь, коли вступав, то спілкувався з різними фахівцями. Він спочатку був контртенором, потім перейшов у баритон-бас, такого поєднання не пам’ятають останні сто років. Це факт. Він був унікальною людиною».
Контртенор — це найвищий чоловічий оперний голос, щоб навчати таких співаків, потрібна спеціальна методика. Для українських викладачів, що не мали досвіду роботи з таким голосом, це стало неабиякою проблемою. В Україні його наставниками були Микола Кацал та Марія Байко. Саме Марія Байко переконувала педагогів вокальної кафедри Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка взяти талановитого хлопця, бо його категорично не хотіли приймати.
Щоб не втратити унікальну природу голосу — у програмі навчання треба було враховувати його особливості як контртенора і баритона, — фактично це мали бути дві програми. І тоді стало зрозумілим, що треба шукати іноземних фахівців, які допоможуть розкрити весь потенціал унікального голосу Василя Сліпака.
«Ми планували, що він учитиметься в Лондоні, була вже група людей, що хотіла йому допомагати. Але 1994 року він поїхав на один із найбільших музичних фестивалів до французького Клермон-Феррані, звідти привіз Гран-прі та Гран-прі глядацьких симпатій. Відтоді французи вже лишили його в себе, так би мовити, і він почав навчатися у тамтешніх учителів», — розповідає Орест Сліпак.
Те, що в Україні дехто називав патологією, у Франції одразу назвали феноменом, вокальним дивом, винятковим, рідкісним, нечуваним співом — так про українця Василя Сліпака писала французька преса. За три роки після перемоги на конкурсі у Клермон-Феррані Василь Сліпак пройшов випробування до складу Паризької національної опери, йому тоді було лише 23. Навчався в її центрі Lyric, де його вчителем став найкращий педагог вокалу в Європі Жан-П’єр Бліве.
Тоді ж Василь почав і сольну кар’єру у Франції. Завдяки своєму голосу він міг виконати все. Що було в його пісенному доробку, перелічувати можна довго: партія чотирьох дияволів у «Казки Гоффмана» Ж.Оффенбаха, партія лейтенанта в опері «Євгеній Онєгін» Чайковського та партія Андре з опери «Кармен» Ж. Бізе в Опері Бастилії, партія фламандського депутата в опері «Дон Карлос» Дж.Верді, франкомовна ораторія «Апокаліпсис за св.Іваном» Жана Франсе, партія Фігаро в опера А.Моцарта «Весілля Фігаро», арія Мефістофеля з опери «Фауст» Шарля Гуно, «Реквієм» Верді, арія Диявола в «Жанна д’Арк на вогнищі» Артура Онеґґера. А ще міг самостійно виконати одразу дві різні партії в опері «Карміна Бурана» К.Орфа, що викликало одночасно здивування, захоплення й овації.
«Стовбур і харизма», «вражаючий голос смерті», «чудовий голос темряви», «потужні баси Василя Сліпака, що творить дива в трьох різних ролях», «незаперечна харизма» — такими були відгуки у французькій пресі після кожної появи нашого земляка на сцені.
Василь Сліпак мав активну концертну діяльність. Останній виступ був у травні 2016 року. Він умів поєднувати концерти та волонтерську діяльність.
На одному зі своїх останніх концертів Василь Сліпак виконав «Стабат Матер» Дж. Россіні, на вшанування пам’яті свого вчителя Миколи Кацала, це було 27 травня, практично за місяць до смерті співака.
Про те, що їздить на фронт воювати — не казав навіть братові
— Ми ніколи не сварилися, гарячі дискусії почалися після того, як Василь почав їздити на фронт, бо ми домовилися з ним, що він буде співати, — розповідає Орест. — Ми дуже багато з ним про це говорили, але він знайшов хитрий варіант — мало що мені розповідав. Він зупинявся у мене в Києві, але завжди казав: «Я доброволець, ми веземо гуманітарну допомогу, вивчаємо потреби бійців», він беріг мою психіку. Я підозрював, що це не зовсім допомога. Батьки теж знали, що він їздить на фронт, дає концерти, але ніхто не знав, що він бере участь у бойових діях. Про поранення він теж не казав. Він боявся мене засмучувати.
Василь Сліпак тричі їздив на фронт. 2015 року в інтерв’ю Громадському радіо розповів, що планував пробути довше, але повернувся, бо має контракт і треба заробляти гроші для фронту: «Треба поповнювати рахунки, які там трошки вже витратилися. Ні, я, звісно, витрачаю не всі гроші, але максимально... Машина не їде, насос впав — я знаю, що я можу, я витягаю гаманець і все. Це нормальні речі, нічого надзвичайного в цьому немає».
Насправді активна громадська діяльність співака почалася ще в 90-х роках, коли з братом долучався до руху підтримки людей з особливими потребами, потім допомагав організовувати духовні притулки для молоді. Брав участь у Помаранчевій революції. Не менше було зроблено і за кордоном, зокрема він організовував та брав участь у проведенні мітингів у Парижі — на підтримку Євромайдану, протесту проти продажу «Містралів» Росії тощо.
«Василь для мене — це насамперед співак, він був щасливий на сцені», — наголошує Орест.
Два брати
Насправді брат зіграв не останню роль у тому, що кар’єра Василя Сліпака склалася саме так. Адже після поїздки Ореста до Франції, знайомства з українським композитором Мар’яном Кузаном, що там жив, Василь надіслав свій запис на музичний фестиваль до Клермон-Феррані. Проте сам Орест заперечує свою виняткову місію в житті брата:
— Ми народжуємося у світ — кожен зі своєю місією, все, що відбувається, — це не наша воля. Насправді багато речей нереально поєднуються.
До Ореста Василь ставився з пієтетом, хоча сам старший брат каже, що поруч вищого Василя завжди почувався братом молодшим.
— Василь був дуже веселою людиною, ніколи не засмучувався, був оптимістом, і за це його всі любили. Нині зустрічаю дуже багатьох людей, і всі кажуть, що він був людина компанії, душа-людина. Саме за це його любили і глядачі, він виходить на сцену — і всі щасливі. Водночас він не любив шароварщини, фальші, низької якості в усьому.
Через те, каже Орест, намагається, щоб усі концерти, що вони організовують на пам’ять про брата, були дуже якісними і такими, які схвалив би Василь:
— У Франції були дуже потужні концерти. Мене запросив тамтешній відомий диригент Жан-П’єр Лоре, він ще дуже давно починав із Василем, вони були знайомі багато років. Тоді прозвучав «Реквієм» Берліоза — два концерти у Соборі Святої Трійці у Парижі. Цей собор уміщує 1200 людей, і двічі зала була заповненою, причому переважно це була французька публіка. За кордоном було багато концертів, наприклад у Нью-Йорку співали солісти Метрополітен Опера, були концерти в Польщі, загалом усіх десь 15. В Україні теж було кілька, один із найпотужніших відбувся у Львівській філармонії 14 грудня, де прозвучала меса Бетховена. Усе було зроблено дуже професійно.
У річницю смерті співака, у місті Лева...
Не менш якісним був і концерт у Національній філармонії в Києві, під час якого прозвучала присвята Василеві Сліпаку «Останній політ» французького композитора П’єра Тіллуа. Диригував на концерті француз Ніколас Краузе — давній друг Василя Сліпака.
«Сьогодні Ніколас Краузе — один із найхаризматичніших і найцікавіших диригентів світу. Я не знав його до цього, проте мені багато про нього розповідав Василь, — каже Орест Сліпак. — Ми зустрілися у Парижі. Ніколас хотів присвятити цей концерт Василеві, його підтримали Французьке посольство і французький Культурний центр. Тобто все відбулося паралельно».
Після київського концерту Ніколас Краузе поїхав до Львова. Там відбулася прес-конференція, присвячена майбутньому проекту пам’яті про Василя Сліпака. 29 червня — 1 липня, у річницю смерті співака, у місті Лева має відбутися Міжнародний відкритий музичний марафон. Уже зголосилося приїхати багато музикантів, диригентів, друзів Василя за кордоном. Проведуть його спільно зі Львівською філармонією.
— Володимир Сивохіп, директор Львівської філармонії, брав участь у перших виступах Василя як соліста, — розповідає Орест Сліпак. — Це були дві великі прем’єри «Карміна Бурана» Орфа, а також прем’єра твору відомого українського композитора Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює» — твір складний, футуристичний, на слова Михайля Семенка. До речі, я дуже переживав, що відео виконання цього твору пропало, його Василь виконував у Львові, Києві, Одесі. Багато людей долучилися до пошуку і таки знайшли записи, де «П’єро» виконує Василь Сліпак. За це окрема подяка журналістці Катерині Гладкій та Юрію Макарову.
Сьогодні також знімають фільм про Василя Сліпака. Леонід Кантер та Іван Ясній уже об’їздили Францію, побували на концерті у Києві та на прес-конференції у Львові. Орест каже: «Це буде документальний фільм. Автори що далі входили в матеріал, то більше з’являлося у них різних запитань, адже Василь — дуже різнопланова людина. Уже почали монтаж, але деякі речі треба дозняти. Хлопці серйозно поставилися до роботи над фільмом. Оскільки грошей немає, то планують через спільнокошт зібрати на монтування, музику — за всю технічну роботу треба платити».
Щодо грошей, то у Василя Сліпака не залишилося жодних збережень — він практично все віддав на фронт. Орест із гіркою усмішкою згадує, як хтось казав, що Василь купив батькам квартиру в Італії — ні, батьки квартиру орендують. Не менш гірку усмішку у брата викликає інформація, що вулицю Чайковського у Львові хочуть перейменувати на вулицю Василя Сліпака: «Брат би з цього сміявся. Йому б це точно не сподобалося, бо він дуже любив Чайковського».
«Я зустрічав багатьох людей, які особисто не знали Василя, не знали напевне, де Україна розташована, — розповідає Орест Сліпак. — Лише знали, що щось там відбувається. Але саме через цей випадок із братом почали цікавитися Україною, причому дуже активно цікавитися. Це, зокрема, спричинила публікація у найбільшому французькому тижневику Le Point, що присвятив цілий розворот — 6 сторінок — Василеві. Французький журналіст Марк Нексон зробив дуже велику роботу — зібрав багато матеріалів про Василя, про його життя, мало не до школи. Зі мною спілкувався. Без перебільшення, ця публікація зробила перелом у сприйнятті України у франкомовному світі, бо я спілкувався з дипломатами, що працюють у Європарламенті, вони обговорювали цю подію, це було шоком для них. Після цього багато хто почав інакше ставитися до України».
Французька преса, яка не шкодувала епітетів для українського співака за життя, присвятила чимало глибоких публікацій Василеві Сліпаку і після його смерті. А ще не добирала слів, пишучи про вбивство: «у цій війні, що не існує для нас, Україна і Франція втратили сина», натякаючи на те, що в Україні досі триває антитерористична операція, аж ніяк не війна. У цій війні, що не існує, Україна втратила талановитого митця, який приніс у жертву свою міжнародну кар’єру, щоб захищати свою державу, за яку він віддав життя.
ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ
«Останнього місяця я помітив, що є немов два Василі»
Твір «Останній політ» французького автора П’єра Тіллуа з’явився на світ завдяки французькому диригенту Ніколасу Краузе. Він попросив свого друга-композитора написати присвяту загиблому співакові. Краузе — головний диригент та художній керівник паризького камерного оркестру Nouvelle Europe, що об’єднує молодих музикантів з усієї Європи, які нині живуть у Парижі. Його оркестр, створений 2004 року, вже дав понад 400 концертів у всій Європі та в найкращих залах і фестивалях світу. Сьогодні Nouvelle Europe називають унікальним щодо поєднання компактності та віртуозності, а ще — одним із найкращих камерних оркестрів Франції.
— Ніколасе, ви пам’ятаєте, як познайомилися з Василем?
— Це було в Парижі, я точно не пам’ятаю, але десь 8 років тому. Ми зустрілися в композитора Євгена Гальперіна й одразу стали друзями. Це була перша зустріч із ним. А потім я помітив, що в нього справді дуже цікавий голос, прекрасний бас-баритон. Оскільки в мене свій оркестр у Франції, то часто бувають різноманітні проекти. Я запросив його як співака і на першому ж концерті були овації. Так усе й почалося. Загалом у нас було десь до 20 концертів, точно вже не пам’ятаю. У нас у планах був новий проект, але, на жаль... У нас дуже збігалися характери, Василь завжди мав хороше почуття гумору, позитивний. У нас була хороша дружба і співпраця. Я його дуже поважав як співака.
— Як вам працювалося з Василем?
— Я жодного разу не бачив, щоб у Василя був поганий настрій, навіть якщо складна репетиція, холодно в церкві, він завжди був усміхнений. Я пам’ятаю, щось ми не могли з ним порозумітися щодо ритму, трохи посварилися, але більше жартома. Він мав свій погляд на темп, ритм. Але однаково на концерті все було добре.
— Ви знали, що Василь Сліпак їздить на фронт?
— Я знав і всі знали, проте нічого конкретного. Ми з ним говорили про музику — Бетховена, Моцарта. Останнього місяця я помітив, що є немов два Василі. Я відчував, що щось не так, і характер у нього змінився, у нас завжди були добрі стосунки, але я відчув, що характер у нього став складнішим.
— Як виникла ідея концерту пам’яті Василя Сліпака?
— Мені у Національній філармонії України запропонували виступити з концертом. І коли мене запитали, яка моя пропозиція щодо програми, то я подумав, що це унікальні можливість і треба зробити щось на пам’ять про Васю. Я познайомився з його братом Орестом, і ми вирішили, що це буде хороший початок майбутніх проектів. Думаю, що це дуже добре, коли сучасні композитори пишуть на спомин про когось, щоб виконувати твори не лише Чайковського чи Баха.
— Чому звернулися саме до композитора П’єра Тіллуа?
— Ми мали все зробити дуже швидко — за 3-4 місяці. Оскільки композитори зазвичай дуже зайняті люди, то я вирішив звернутися до свого близького друга. Він не належить до сучасних авторів, що часто пишуть дивні речі, яких ніхто не розуміє, навпаки, його стиль дуже зрозумілий. Він пише тональні твори, що, думаю, найкраще в цьому випадку.
— П’єр Тіллуа особисто не знав Василя Сліпака?
— Ні, не знав. Я йому сказав: ось є відео, ось інформація, ким був Василь, ми поговорили, і він написав цю присвяту. Погодився композитор одразу.
— А ви чули якось цю мелодію-присвяту до того, як вона з’явилася?
— Ні. Я сказав композиторові, що ти зробиш те, що сам хочеш. Я не вказуватиму йому. Звичайно, якщо будуть якісь речі, які технічно неможливі чи незручно зіграти, то-так, я про це скажу.
— Ви вперше в Києві, як вам репетиції з нашим камерним оркестром?
— На репетиціях дуже приємна атмосфера, чудова акустика, дуже добре звучить. Тут як для музиканта дуже приємні і дуже відкриті люди. На жаль, я не маю змоги більше побачити Київ.
— Чи плануєте і надалі співпрацювати з українськими музикантами?
— Так, 29 червня — 1 липня у Львові має відбутися дуже хороший фестиваль, присвячений пам’яті Василя. Я добре знаю вашого диригента Миколу Дядюру, от він мені запропонував, щоб я приєднався до цього проекту як диригент і як радник. Фестиваль триватиме три дні: перший — хоровий, другий — це будуть фортепіанні концерти просто неба і третій — Гранд-фінал — гала-опера, будуть сучасні твори, буде 9-та Симфонія Бетховена.
ТВОРЧА ЛАБОРАТОРІЯ
«Ненормально, коли митець має йти на війну»
На світову прем’єру свого твору, присвяченого українському співакові Василю Сліпаку, до Києва приїхав і французький композитор П’єр Тіллуа. П’єр Тіллуа — автор понад 200 музичних творів, зокрема двох опер, вісьмох симфоній та музики до німого кіно, а ще володар численних міжнародних премій.
— Це реквієм одного митця на пам’ять іншого, — розповідає композитор П’єр Тіллуа про свій твір «Останній політ». — Василь Сліпак був неймовірним співаком, я — композитор, тож це нормально — написати щось для нього. Закінчив цей твір буквально минулого місяця. Я вважаю, що це ненормально, коли митець має йти на війну. Митець має промовляти без зброї — через музику чи картини. Я промовляю через музику, сила Василя Сліпака була в його голосі.
Перед прем’єрою пан Тіллуа помітно хвилювався, на питання, що відчуває, переходить на французьку, потім пояснює: «Це означає: я буду щасливим опісля».
Пишучи твір, французький композитор використав українську народну пісню «Ой на горі та женці жнуть». І слухачі могли вкотре переконатися в безмежних можливостях українського фольклору. «Останній політ» написаний для скрипки, литавр і струнного оркестру — нестримний натиск литавр, що межується з ніжністю, витонченістю скрипки, що цього вечора співає українську народну пісню. Звук то наростає до надпотужності, обриваючись раптово на найвищій швидкості, то поступово стихає до майже смерті. А ще авторові дуже добре вдалося передати оте болісне відчуття завчасності фіналу.
