«Петриківка» в під’їзді — у подарунок

— Вікторіє, що для вас петриківський розпис?

 

— Для мене «петриківка» майже все. Це моя освіта, моя праця, моє життя. Вона мене оточує з самого дитинства. Мета мого життя — дарувати людям красу петриківського розпису через свої роботи.

— Коли ви почали малювати?

 

— У чотири роки. В моєї бабусі через дорогу була бібліотека, до якої ми ходили по книжки. З тих книжечок я змальовувала казкових героїв та все, що бачила. Мої замальовки оцінювала мама — Валентина Хоменко, яка працювала художником на фабриці «Дружба». І дома було безліч речей iз петриківським розписом, навіть меблі були на кухні розмальовані. От тоді я й познайомилася з «петриківкою». А взагалі я завжди кажу, що любов до петриківського розпису до мене потрапила з материнським молоком.

— У кого вчились майстерності?

 

— Коли пішла навчатися до Петриківської дитячої школи, моїми вчителями були Ніна Бородіна та Марія Пікуш. Це були цікаві роки мого дитячого творчого життя. Нас вчили любити природу, дивлячись на живу квітку, стилізувати її та намагатися передати красу. Потім — роки навчання на художньо-графічному факультеті Криворізького ліцею та Криворізього державного педагогічного університету. Завдяки здобутим знанням можу не лише малювати, а й правильно передати свої знання.

— Яким композиціям віддаєте перевагу?

 

— Мені дуже подобаються композиції з птахами та людьми. В мене є кілька серій (пори року, народні свята та обряди, стихії) із зображенням людей чи сюжетів iз людьми. Є картина «Україна» — це молода, гарна дівчина, в якої з рук летять квіти. Тобто я закручую сюжет навколо головного героя. Якщо подивитись на мої роботи, то стане зрозумiлим, про що я говорю. Кожен майстер повинен віднайти себе, це, мабуть, головне.

— Які переважають кольори. І чому?

 

— Подобаються синьо-блакитні кольори. Колір неба — мій улюблений колір. Я багато його використовую у своїх роботах. Але, звісно, все повинно бути гармонійно: до композиції «Зима» він сам проситься, а «Літо» бачу в іншому кольорі.

— Коли малюєте, про що думаєте?

 

— Відразу скажу, що коли немає настрою (таке рідко буває) — пензлик не працює. Тож малюю завжди з гарним настроєм і цей стан словами описати важко. Бо я насолоджуюсь тим, що я роблю, як це роблю і що виходить. Навіть буває так, що на одному диханні все виходить, не встигаєш навіть про щось подумати. Часом не завжди виходить показати все, що запланувала від початку.

— Знаю, що ви розписали під’їзд? Свій чи сусідський?

 

— Думка про розпис під’їзду була давно. Наші ж бабусі розписували хати, чому б не спробувати багатоповерхівку прикрасити?! Спочатку я розписала під’їзд своєї подруги, вона вирішила зробити такий собі подарунок на день народження. Назвала таку композицію «Петриківський феєрверк». А потім я прикрасила й свій під’їзд композицією «Україна». Оточуючі реагують дуже позитивно, бо коли втомлений повертаєшся додому, «петриківка» тішить око. Та й дітям подобається.

— Ваша паперова стрічка з петриківським розписом встановила рекорд України. А які виставки за кордоном запам’яталися? 

 

— У 2013 році в столичному музеї образотворчих мистецтв Туркменістану та у виставковому залі ЮНЕСКО в Баку були представлені виставки, експозицію яких склали десять художніх панно Петриківського живопису. До речі, у 2015 році відкрився перший українский ресторан iз моїм петриківським розписом на Лазуровому березі, в місті Ніцца. Ще представляла Україну на святкуванні Дня незалежності України в Німеччині. Святкування проходило на Темпельхофі, а в Шарлоттенбургському палаці пройшла родинна виставка «Бережи, Боже, Україну!».

— І як сприймають «петриківку» іноземці?

 

— Загалом за кордоном до нашого мистецтва ставляться з повагою. На мою думку, там ним більше цікавляться. Тому хотілося, що б в нашій Україні було більше майстрів-професіоналів. І маю надію, що люди будуть сприймати петриківський розпис як велике мистецтво, яке наші бабусі пронесли через важкі часи, зберегли та передали нам. І ми у свою чергу маємо передавати далі.

— Вікторіє, а ваша донька бере пензлик-«котячку» в руки?

 

— Звісно, я вчу її не лише малювати, а й поважати розпис. Донька вже має дві грамоти про родинну виставку. З самого малечку вона зі мною майже на всіх виставках. Утiм я намагаюсь не обмежувати її творчість. Нині їй подобається гончарство, а ще трішки підросте — хочу навчити витинанку вирізати.

— Як сприйняли логотип конкурсу «Євробачення-2017», який проходитиме у Києві? 

 

— Символ Євробачення — це намисто в червоно-чорних кольорах. Я дуже б хотіла, щоб був петриківський розпис. Це ще раз показало б, що ми поважаємо свою культуру.