Олег Ляшко: «Замість того, щоб ходити з простягнутою рукою по світу, треба всередині країни порядок навести»

— Пане Олеже, сьогодні увага всієї країни прикута до подій в Авдіївці. З чим, на вашу думку, пов’язана раптова активізація там бойових дій?

 

— Я думаю, що активізація бойових дій в Авдіївці —свідчить про те, що росіяни перевіряють реакцію нової адміністрації США та Євросоюзу. Випробовують: чи відреагує світ на порушення ними мирних Мінських домовленостей, чи знову проковтнуть. І залежно від цієї реакції будуть діяти. Водночас бої під Авдіївкою показують, що в нас за останні два роки реально з’явилася армія. Потужна сильна армія, яка вміє відстоювати свої позиції й навіть захоплювати нові. 

 

Вважаю, що події в Авдіївці для всього світу мають свідчити: поперше, ні про які вибори на Донбасі не може бути мови. Хоча в цьому питанні на нас постійно тиснуть. Поки не буде складена зброя та не виведуть ворожі війська, ці вибори призведуть фактично до легалізації російської окупації на Донбасі. Другий очевидний висновок із подій в Авдіївці: не можна допустити скасування санкцій з Росії. Поки в нас російські війська на Донбасі, поки не звільнений Крим, санкції мають діяти. 

 

Водночас не виключаю, що активізація бойових дій має ще й економічний підтекст. Авдіївський коксохім — єдине підприємство, яке постачає кокс на маріупольські металургійні комбінати — імені Ілліча та «Азовсталь». А через бойовi дії в Авдіївці на комбінаті Ілліча зупинилися дві з чотирьох домн. Отже, виробляється менше металу. А якщо ці комбінати зупиняться повністю, втрати України сягнуть близько 2 млрд. доларів за рік.

 

Ми розуміємо, що таке з експортного потенціалу України в 4 млрд. доларів втратити 2 млрд. Це призведе до падіння гривні, дестабілізації соціально­-економічної ситуації. А саме таку мету й переслідують росіяни. Якщо зупиняться металургійні підприємства, це завдасть надзвичайно болючого удару нашій економіці. Це те, чого так хотілося б Путіну та нашим недругам. 

— Нещодавно ми почули чергову заяву, цього разу з вуст голови Нацбанку, що Україна знову готова отримати черговий транш МВФ. Водночас донори нам висувають вимоги, які тяжко назвати прийнятними... Ваша точка зору на цю дилему? 

 

— Я цю думку озвучив на недавній зустрічі з Президентом Порошенком і Прем’єром Володимиром Гройсманом. Я їх застерігав від великої помилки — підписання меморандуму з Міжнародним валютним фондом. Він несе критичні загрози для України. Бо з такою політикою, як записано в цьому меморандумі, Україна ще надовго залишиться бідною сировинною периферійною країною, повністю залежною від закордонних кредитів. Нам потрібна українська монетарна і соціальна політика, а те, що пропонує МВФ, фактично консервує бідність. Бо коли зростання ВВП прогнозується на рівні 1,5-2 відсотків, то ми будемо ще дуже довго доганяти наших сусідів — Білорусь, Польщу чи Туреччину. Нашим кредиторам треба одне — сировинна колонія, бананова республіка, де буде дешева робоча сила, і вони пропонують інструменти, які й далі триматимуть Україну в цьому стані. 

 

Наприклад, пропонують продаж землі. Погляньте, минулого року Україна зібрала рекордний врожай зернових — 66 млн. тонн. А нам розказують, що треба продавати землю, аби прийшов ефективний власник і збільшив урожаї. Але для цього не обов’язково продавати землю. Може, краще фермерам дати дешеві кредити, можливість продати свою продукцію й можливість ефективніше господарювати на цій землі? А коли в нас держава підтримує латифундистів, продаж землі призведе до того, що прийдуть транснаціональні корпорації, які сіятимуть технічні культури, що дають швидкий обіг і великі врожаї. На селі не буде ні тваринництва, ні соціальної сфери.

 

Ще одна вимога меморандуму — це підвищення пенсійного віку. У нас середня тривалість життя чоловіків 66 років, то про яке підвищення пенсійного віку може йтися? Нас переконують, ніби саме цей крок допоможе покрити дефіцит Пенсійного фонду, який у нас сьогодні становить близько 150 млрд. гривень. Але ми не покриємо дефіцит Пенсійного фонду підвищенням пенсійного віку, бо в нас із 18 млн. працездатних громадян лише 10 млн. офіційно працевлаштовані й платять податки. Решта або на заробітках, або на базарах стоять, або в селі в підсобному господарстві працюють.

 

Тому не підвищувати пенсійний вік треба, а створювати нові робочі місця. А як можна їх створювати, коли в нас кредити під 25-30% на розвиток власної справи, а не під 2-3%, як у всьому світі? І МВФ чомусь не вимагає радикальної зміни грошово-кредитної політики, зниження облікової ставки НБУ, навпаки — змушує Нацбанк, щоб той під приводом боротьби з інфляцією вилучав кошти з економіки, встановлював такі нормативи для комерційних банків, коли вони фактично не можуть кредитувати. 

 

Тому я вважаю, що та економічна політика, яка вибудовується в цьому меморандумі, — підвищення пенсійного віку, продаж землі й стратегічних об’єктів державної власності, — не має майбутнього. Чому Президент Порошенко свій «Рошен» не продав? Каже: немає ціни. Так, на успішну фабрику ціни немає, а об’єкти державної власності давайте розпродамо за три копійки! Насправді у світі маса прикладів, коли державні підприємства є високоприбуткові, рентабельні й ефективні. Тому ми вважаємо, що не продавати державні підприємства треба, а менеджмент змінювати, який не крастиме й корупцією не займатиметься.

 

Ось один із таких прикладів — харківський «Турбоатом», успішне державне підприємство, яке торік заплатило 700 мільйонів iз гаком гривень податків та заробило 2 млрд. грн.! А з 1 січня на підприємстві на 15% підняли оклади — середня зарплата тепер становить 7500 тис. грн. Навіщо його включати в перелік на приватизацію, коли таких підприємств у світі всього п’ять?! Для чого знищувати це підприємство приватизацією? Поряд із «Турбоатомом» був завод «Серп і молот» із сільськогосподарського будівництва, зараз там — пустир. Отак буде із «Турбоатомом», коли його приватизують. І з багатьма іншими підприємствами. Не розпродувати державне майно треба, а створювати умови для розвитку промисловості, її модернізації.

 

Перед Новим роком ми добилися — 25 років за це боролися — ухвали закону про створення експортно-кредитного агентства. Для підтримки національного виробника, який виходить на зовнішній ринок. У проекті меморандуму з МВФ написано, що уряд бере на себе зобов’язання... не створювати це агентство в 2017 році. Хоча законом чітко визначено створити його до літа 2017 року. Як уряд може брати на себе зобов’язання протидіяти створенню агентства, що буде займатися кредитуванням, страхуванням ризиків, підтримувати національного виробника?

 

— Чому МВФ проти його створення?

 

— У мене таке ж виникає питання: де логіка? Чому уряд замість того, щоб максимально підтримувати національного виробника, коли він виходить на зовнішні ринки, цим меморандумом зобов’язується цього не робити? Може, МВФ не зацікавлений, щоб в Україні була сита економіка? Фактично нас прирікають на те, щоб ми, як наркомани, постійно сиділи на голці кредитів МВФ. Замість того, щоб відмовитися від цих зовнішніх кредитів, розвиватися за рахунок внутрішнього попиту, збільшувати купівельну спроможність українців. 

 

От МВФ критикує, що ми підняли мінімальну зарплату. Та я вважаю, що ми не просто правильно тут вчинили, а ще й мало її підняли! Бо що таке сьогодні 3200 грн. «мінімалки»? Це, звісно, краще, ніж 1600 грн., але на тлі галопуючих цін та тарифів і ця підвищена «мінімалка» — копійки. А більші зарплати в людей — це єдина можливість сьогодні відродити внутрішній попит! І коли уряд розказує сьогодні про підтримку малого і середнього бізнесу шляхом дерегуляції, якихось законодавчих актів, то найкраща підтримка малому і середньому бізнесу — це наявність у людей грошей, щоб вони могли придбати і товар, і послуги. Отоді буде розвиватися малий і середній бізнес. А серед зубожілого населення ніякий бізнес не виживе.

 

— Якщо не кредити МВФ, то чи вистачить Україні власних ресурсів, аби обходитися без позик міжнародних донорів?

 

— Якщо перекрити наші дірки з контрабандою на митниці, то можна додатково отримати у бюджет 3-4 млрд. доларів на рік. І це краще, ніж ті умови, що нам диктує МВФ. Замість того, щоб ходити з простягнутою рукою по світу, треба всередині країни порядок навести. Знищити корупційні годівниці, змінити менеджмент на державних підприємствах, перекрити контрабандні вікна, радикально змінити грошово­кредитну й монетарну політику, щоб були максимально сприятливі умови для розвитку національного виробництва. І тоді не треба буде ніяких кредитів. 

 

Після війни в 1947 році, коли французька промисловість лежала в руїнах, президент Франції де Голль, проголосив гасло «Модернізація або смерть!». І це ввійшло в історію як політика дирижизму. Коли держава максимально сприяла модернізації й відновленню промислового потенціалу країни. За десять років Франція вийшла на рівень Британії. Ми пропонуємо те саме. Не треба кредитів, краще звільніть від оподаткування ввезення нового технологічного обладнання. Бо зараз так: ще нічого не зробили, а 20-30% вартості вже треба віддати. Звільнення від податків дозволить модернізувати фонди, які у промисловості на 80% зношені, а завтра — взагалі перетворяться на металобрухт. У структурі собівартості продукції 30-40% — це вартість енергоносіїв.

 

Тому що ми маємо застаріле, ще 30-х років, устаткування. А в цивілізованих країнах, тих же Штатах, 40% собівартості продукції становить заробітна плата. А в нас зарплата — лише 5%. 

Замість того, щоб поставити нове обладнання, зменшити затрати і виходити на ринок iз кращими пропозиціями, що робить уряд? Втретє за останні два роки піднімає тарифи на вантажнозалізничні перевезення. І ось знову хочуть підняти на 25%. Що це означає? А це означає здорожчання продукції. В умовах рецесії, коли немає економічного розвитку, ми продовжуємо добивати національного виробника. Це просто антиукраїнська економічна політика.

— Яку ви бачите альтернативу співпраці з МВФ?

 

— Ми пропонуємо план дій під умовною назвою «Програма економічного націоналізму». Коли на першому плані будь-яких угод із міжнародними партнерами чи рішень всередині країни стоять інтереси національного виробника. Зараз уряд агітує: давайте в обмін на черговий кредит у 600 млн. євро від Єврокомісії скасуємо мораторій на вивезення необробленого лісу-кругляку. Я і моя політична команда рік билися за введення цього мораторію. Бо в нас замість лісу скоро будуть одні пеньки. Наш ліс масово вирубували й вивозили за межі України, а з­-за кордону нам привозили з нього меблі! Українці сидять без роботи, без заробітку, а нашу сировину обробляє хтось інший, і ми маємо на це заплющити очі?! Нам не треба ваші кредити ціною знищення лісу.

 

А якщо вам, шановні брати-­європейці, потрібен наш ліс, ввозьте в Україну нове деревообробне обладнання, створюйте робочі місця для українців, платіть податки до наших бюджетів. Будь ласка, обробляйте наш ліс тут, на нашій території, і вивозьте меблі, паркет, дошки, адже оброблена деревина коштує дорожче! Ми не хочемо бути сировинним придатком, хоча уряд і готовий на це погодитись. 

 

Інше питання — виконання закону. Обов’язок митників — перекрити всі незаконні дірки. А вони продовжують оформляти ліс-­кругляк як дрова, вигадують ще якісь махінації, беруть за це хабарі. І несуть їх у найвищі кабінети. Бо інакше я не можу пояснити, чому, незважаючи на мораторій на вивезення необробленого лісу-кругляку, його й далі вивозять. Звісно, не в тих масштабах, але контрабанда продовжується. Хоча припинити її дуже просто: поставте на кордоні патрулі й зупиніть це! Якихось півдня роботи, але уряд чомусь цього не робить. Очевидно, є зацікавлені в цій контрабанді, хтось гріє на ній руки, заробляючи мільярди, які потім складуються в офшорах, замість того, щоб розвивати власну економіку. 

 

І тому, коли мені розказують урядовці, що цей закон нічого не дав, бо контрабанда триває, хіба не вони мають забезпечити виконання закону? Я, до речі, категорично не згоден, що наш мораторій нічого не дав. Статистика показує зростання надходжень до бюджету, втричі збільшилось ввезення в Україну нового деревообробного обладнання, на 11% зросла валютна виручка від проданої деревини в обробленому вигляді, на 17% в доларовому еквіваленті зросли податкові надходження до бюджету. І найголовніше — тисячі українців отримали нові робочі місця, можливість заробляти і годувати свої сім’ї. Оце була мета мораторію, який я пропагував. 

 

Більше того, ми вважаємо, що треба йти далі, зокрема, посилити кримінальну відповідальність за незаконну вирубку. І передбачити, щоб ті, хто вирубує ліс, частину свого прибутку вкладали у відновлення лісу. Адже в нас ліквідовано всі дер­жавні програми з відновлення лісових насаджень. Скоро степи будуть замість лісів. 

 

— На жаль, незаконні вирубки не єдина загроза для лісів та довкілля. Існує ще одна біда локального масштабу — видобуток бурштину. Нещодавно знімки волинських лісів показав журнал National geographic: марсіанські пейзажі... Як цивілізовано вирішити це питання?

 

— Я не згоден із вами, що це локальна проблема. Це насправді загальнодержавна проблема. Тому що у випадку легалізації видобутку бурштину можна отримати мільярди гривень до дер­жавного бюджету. Відповідний законопроект депутати від Радикальної партії зареєстрували, в першому читанні його розглянули ще у квітні 2015 року. Майже два роки тому. До речі, цього тижня, після відкриття нової сесії, заплановано розгляд цього законопроекту в другому читанні. Що ми пропонуємо? По­-перше, легалізувати роботу тих людей, які сьогодні нелегально працюють. Щоб їм ішов стаж, щоб вони платили податки й отримували частину від видобутку...

 

— Власне, так цю проблему свого часу вирішили в Польщі...

 

— Абсолютно правильно. Наприклад, у Рівному, де найбільші поклади бурштину, варто створити бурштинову біржу, щоб одні — старателі — могли легально його тут продати, а інші — ті ж таки китайці — приїхати й купити, сплативши податки. Друге: дуже важливо запровадити програми заліснення і відновлення тих територій, на яких був видобутий бурштин. Ви правильно сказали, що ті місця нагадують марсіанські пейзажі. Варварське знищення лісу, ерозія ґрунтів — нині ж ніхто нічого не вкладає в їхнє відновлення. Це сьогодні десятки тисяч гектарів земель, де нічого не росте. І не ростиме ще багато років, якщо сьогодні не почати відновлення цих спустошених земель. 

 

Вирішення проблеми силовими методами тут нічого не дасть, бо це тільки боротьба за корупційні потоки. А щоб не було корупції, її треба не очолювати, а легалізувати видобуток. І той нелегальний бізнес, де корупціонери заробляють мільйонні статки, треба перевести в легальне русло.

— З 1 лютого знову зросла вартість комунальних послуг. На вашу думку, чи є здорожчанню тарифів межа і які наслідки може мати це підвищення? 

 

— Наслідки можна побачити вже зараз. Я зробив звернення, щоб мені дали дані з неплатежiв. Так от, за моєю інформацію, в нас — радикальне збільшення заборгованості за «комуналку». Люди просто не спроможні оплачувати ці захмарні суми. Урядовці запевняли, що забезпечать субсидіями всіх громадян, які цього потребують, але це теж не відповідає дійсності. Тому що уряд ухвалив постанови, якими штучно знизив норми споживання газу, що дають право на нарахування субсидії. Внаслідок цього, за моїми підрахунками, як мінімум мільйон людей залишилися за бортом субсидій. Це нонсенс, коли середньостатистична європейська сім’я платить 10-15% за «комуналку» зі свого місячного доходу, а в нас «комуналка» з’їдає мало не весь дохід родини. Бо сім’я, яка живе на 4-5 тисяч гривень у місяць, уже вважається забезпеченою і не має права на нарахування субсидії. На сплату «комуналки» в такої родини йдуть усі гроші. А як дітей годувати, як лікуватися? 

 

Тому ми бачимо вирішення проблеми насамперед у формуванні адекватної ціни на газ. Ми вважаємо абсолютно нічим не вмотивованою прив’язку ціни вітчизняного газу до імпортної альтернативи. Тому що умови видобування імпортного газу й українського — це, як кажуть, дві великі різниці. Тому ціна на український газ має формуватися, виходячи зовсім з інших цифр. За нашими підрахунками, з ПДВ, iз рентабельністю, транспортними витратами тощо вартість українського газу на потреби житлово-­комунального господарства має становити 2500-3000 гривень за тисячу кубометрів. А його штучно прирівняли до імпортної альтернативи, нарахували 7200 гривень за тисячу «кубів» і продають українцям. Уряд хвалиться:вирішив проблему дефіциту «Нафтогазу», в компанії більше 20 млрд. гривень прибутку, але за чий рахунок? За рахунок обкрадання людей! 

 

Що ми пропонуємо? Ще в червні минулого року ми звернулися до суду, де оскаржили рішення уряду від квітня місяця про встановлення ціни на газ 7200 грн. і рішення НКРЕ від червня місяця про підвищення тарифів. Суд не ухвалив рішення до сьогодні. Хоча, відповідно до Кодексу про адміністративне судочинство, мав винести вердикт упродовж двох місяців. Судді чомусь регулярно хворіють. У них там якась пошесть: тільки приходить час слухати нашу справу, вони одразу хворіють. Думаю, що пургеном їх треба полікувати! Аби вони нарешті насмілилися підтримати наш позов і ухвалити рішення, яке скасує грабіжницькі тарифи. 

 

Далі: в Україні розвіданих запасів газу — понад 1 трильйон кубометрів. Тому треба створювати максимально сприятливі умови для видобутку власного газу, а не купувати імпортний. І останнє: треба запроваджувати програми енергозбереження. Ми в бюджеті 2017 року заклали понад 50 млрд. гривень на виплату субсидій, їх отримують 7 мільйонів домогосподарств. Це нонсенс! Перетворили всю країну на жебраків, підсадили на субсидії і хваляться цим. 

 

Натомість на програми з енергозбереження закладено менше мільярда гривень. Але в зниженні вартості тарифів ключове завдання — максимально вкласти кошти в енергомодернізацію: на заміну теплотрас, вікон, котелень. Сьогодні уряд каже, щоб людина йшла в банк і брала кредит на заміну вікон. Та хто їй дасть той кредит, коли нема роботи? Це за рахунок державних програм має робитися! А в нас тепло від котельні, поки в квартиру потрапить, мандрує 5 кілометрів. Хоча в усьому світі вже стоять міні-котельні в кожному будинку.

 

Цим і має займатися програма енергозбереження за кошти державного бюджету. Заробив «Нафтогаз» 20 мільярдів гривень, вкладіть їх в енергомодернізацію. Щоб українці платили за послуги на 30-40 відсотків менше. Ми ж розуміємо, що найбільші розстрати газу — не в оселях українців, а в котельнях і на теплотрасах. Чому я, ви й усі інші маємо платити за втрати на котельні, яка збудована за царя Гороха? 

 

Я вже не кажу про всі інші витрати, коли зарплати собі нараховують iз багатьма нулями, за які мусимо платити ми з вами. І коли нам розказують, що ми не купуємо газ у Росії, то це теж неправда, бо у Словаччині той же російський газ, який пройшов через територію України, а ми його ще дорожче купили. 

 

А газовий контракт, який у 2009 році уклали Тимошенко й Путін, — абсолютно кабальний і антиукраїнський. Бо за цією угодою «Газпром» пред’явив нам позов у Стокгольмський арбітраж. Спочатку на 40 мільярдів доларів, а за результатами 2016 року — ще на 6 млрд. доларів. «Газпром» збільшив свої вимоги, бо в контракті передбачена умова: бери або плати. Тобто якщо ми не беремо газ, то, за контрактом, усе одно мусимо платити за той обсяг, який мали б спожити. Тому я радив би Тимошенко не комедію влаштовувати, розказуючи, як вона бореться за зниження тарифів, а поїхати в Стокгольмський арбітраж і переконати суддів, що ми нічого не винні російському «Газпрому». Це була б найкраща допомога Юлії Тимошенко Україні й кожному українцю.

 

Тому що ми можемо спрогнозувати наслідки для української економіки, якщо суд у Стокгольмі ухвалить рішення не на нашу користь. Це не якийсь там Печерський райсуд — рішення Стокгольмського арбітражу треба буде виконувати! І тут я вбачаю велику небезпеку, якою може обернутися для нас той контракт. Я вже не кажу про те, яка була необхідність підписувати угоду аж на 10 років. І коли Тимошенко сьогодні розказує, що газ має коштувати по сто доларів за тисячу кубометрів, то чому б їй не поїхати до свого «друга Вольдемара», Володимира Путіна, і не переконати в цьому його? 

 

Нагадаю, що екс-­Прем’єр Юлія Тимошенко тоді підписала два контракти, і другий — на транзит газу територією України. Укладений він теж на 10 років. Так от, упродовж цього часу ми не маємо права переглядати вартість транзиту. Щорічні втрати від того контракту — 3 млрд. доларів. Він діє вже сім років, от і порахуйте — 21 млрд. доларів втратила Україна від того, що Росія не доплачує нам за транзит! Сумніваюся, що ці кабальні домовленості були випадкові. Думаю, що кожен із них має відкат. Бо якщо десь зникає, то у когось прибуває — десь на офшорних рахунках. Чому Тимошенко не підтримала нашу боротьбу з офшорами? Тому що вона в тих офшорах сиділа разом iз Лазаренком, коли я ще в дитячий садок ходив! Є рішення американського суду, що Тимошенко в 1996 році вивела 8 млн. доларів на рахунки Лазаренка. От хай гроші в Україну поверне і переконає Путіна знизити ціну на газ, тоді матиме моральне право щось розказувати українцям і вчити їх жити! А поки що хай замовкне i, «як монашка», займеться відмолюванням своїх гріхів разом зі своїми друзями Медведчуком, Путіним, Льовочкіним і Бойком.

— Упродовж нашої розмови ви кілька разів наголосили, що Україні треба змінювати монетарну політику. Доля гривні турбує кожного українця. Як ви оцінюєте «стресостійкість» нашої національної валюти у 2017 році і якою має бути політика НБУ, аби наша валюта була міцнішою?

 

— Дії керівництва Національного банку викликають багато запитань. За минулі роки знищили понад 80 банків, хоча половину їх можна було врятувати. У світі є приклади, як замість того, щоб знищувати банки, які перебувають на межі банкрутства, туди вливали державні кошти, викуповували частку в державну власність і таки рятували їх. Що таке банк? Це не просто вивіска, бо за тією вивіскою — вкладники, які там тримають свої кошти. З цих проблемних банків були фактично вимиті обігові кошти, мільйони українців втратили свої заощадження, і сьогодні за рахунок державного бюджету з фонду гарантування вкладів їм повертають частину цих заощаджень. 

 

А ще тисячі юридичних осіб втратили своє заставне майно, яким поручилися перед банком за кредити. І сьогодні це майно продають за копійки... Тому останні два роки ми боремося за те, щоб відправити очільницю НБУ Валерію Гонтареву у відставку. На жаль, мало хто нас підтримував ці два роки. Ні Тимошенко, ні Тарута, які сьогодні раптом прозріли й побачили, що Гонтарева коїть злочини. Чого ж ви раніше мовчали, коли ми казали, що діяльність цієї пані шкодить національній банківській системі? І своєю мовчанкою, по суті, допомагали главі Нацбанку в її злочинній діяльності. Якби всі політичні сили в парламенті об’єдналися в цьому питанні, то Гонтареву давно відправили б відпочивати. 

 

Але це суб’єктивна сторона. А об’єктивна полягає в тому, що в нас слабка економіка, що структура експорту в нас переважно сировинна і залежить від ціни на сировину на зовнішніх ринках. Падають ціни, зменшується валютна виручка, внаслідок цього — нестабільна гривня. Що робить сьогодні Нацбанк? Він підтримує стабільність гривні за рахунок кредитів МВФ і за рахунок інтервенції, коли виходять на валютну біржу і скуповують долари. Але роблять це за рахунок золотовалютних запасів НБУ, які таким чином вимиваються. Це дорога до дефолту. 

 

І єдина можливість мати стабільний курс гривні — це збільшення нашого експортного потенціалу. А для цього Нацбанк, навпаки, має стимулювати дешеві кредити, щоб наш виробник розвивався! Тому, щоби гривня була стабільною, треба не тільки корупцію прибрати з Нацбанку, а радикально міняти монетарну політику, розвивати національне виробництво. Не може бути міцною грошова одиниця, коли немає експортної виручки, немає внутрішнього споживання, коли комерційні банки не кредитують реальний сектор економіки, а Нацбанк поповнює свої резерви за рахунок кредитів МВФ. Сидять у НБУ і чекають: дасть чи не дасть? Як колись рішення московського обкому партії чекали, то тепер на зміну йому вашингтонський обком прийшов. А я хочу, щоб українці самі вирішували долю своєї гривні й своєї країни. 

 

— Але один врятований банк у нас все­ таки є — «Приватбанк». І ваша політична сила голосувала за його націоналізацію...

 

— Колишні власники «Приватбанку» — Коломойський і гоп­компанія — вкрали 150 млрд. гривень: вивели на зв’язані з ними фірми, дали в заставу майно, якого реально немає. Це була мильна бульбашка, піраміда: набирали в людей гроші під великі процентні ставки на депозитах і перекачували їх у свої фірми, в офшорні компанії. А потім, щоб закрити цю дірку, йшли до Національного банку по рефінансування. А там потурали розкраданню грошей. Може, не хотіли сваритися з Коломойським, бо він — власник компанії «1+1», і щоб він їх не «мочив», закривали очі на його афери. А коли вже дірка перетворилася на прірву, вони спихнули це на державний бюджет. 

 

Чому ми підтримали націоналізацію «Приватбанку»? Бо там тримають свої гроші й обслуговуються 20 мільйонів українців. Якби впав «Приватбанк», а він системоутворюючий, то це призвело б до обвалу всієї економічної і фінансової системи України. Чого і треба Путіну та всім нашим «друзям». Тому Радикальна партія підтримала рішення по «Приватбанку». Але далі виникає питання відповідальності колишніх власників «Приватбанку». Чому українці мають платити за те, що хитрий Бєня сидить у Швейцарії, катається на яхті за 100 млн. доларів, а українці за все це платять? Ні, дурних немає.

 

Сьогодні Нацбанк із владою мовчить, тому що Бєня Коломойський домовився з Порошенком, Гонтаревою, вони уклали між собою якусь таємну угоду... Тому я вимагаю: щоб той, хто вкрав, повернув гроші. І щоб НАБУ порушило кримінальне провадження. Ми ухвалили закон, згідно з яким власники банків відповідають своїм майном за доведення банків до банкрутства. Виникає питання: чому досі не накладено арешт на майно Коломойського, чому він не оголошений у міжнародний розшук? 

 

Тому що є таємні домовленості. Ми розiрвемо ці таємні домовленості і змусимо Бєню вернути вкрадені гроші. Вони вивели гроші на зв’язані компанії. Що таке зв’язані компанії? Це коли власник банку своїй же компанії надає кредит. Наперед знаючи, що кредит не буде повернутий. Це злочин! Був аудит «Приватбанку», ми вимагаємо оприлюднити його результати, хай кожен українець бачить, через які компанії було виведено 150 мільярдів. Хто взяв, скільки не повернув, і найголовніше — куди ви­тратили гроші, які «Приватбанк» отримав від НБУ. Бо вкрадені мільярди могли піти на підвищення зарплат, пенсій, на будівництво житла для молоді, на масштабні інфраструктурні проекти, а ними закрили дірку «Привату», щоби Коломойський і далі купався у вкрадених грошах. Ми цього не дозволимо.

 

— Недавно стало відомо про позитивне голосування за надання безвізового режиму. На жаль, тільки для громадян Грузії, країни, з якою ми разом розпочинали шлях «до безвізу». На жаль, в Україні ця тема перетворилася у політичний фетиш та інтернет­мем. Але не тільки: затягування з наданням Україні безвізового режиму знижує, зокрема, авторитет Європи в очах українців. Ви вбачаєте тут проблему?

 

— Європейські політики не розуміють, що вони надалі не можуть обманювати українців. Це справді суттєво підриває довіру наших громадян до Євросоюзу. Хай мені покажуть ще якусь країну світу, громадяни якої власним життям платили за європейський вибір. З огляду на це цинічно відмовляти українцям у праві їздити без віз до Європи.

 

Але треба розуміти: коли українець матиме хорошу роботу і достойну зарплату, то він купить будь-яку візу. Коли немає грошей, то який сенс у «безвізі», якщо більшість українців не можуть навіть за межі своєї області виїхати! А влада ставить сьогодні «безвіз» як своє ключове завдання. Ні! Ключове завдання влади — це подолання бідності, побудова сильної економіки. Водночас «безвіз» — це символічно. Європейці до нас вільно їздять iз 2005 року, ще Президент Ющенко підписав відповідний указ, а вони нам морочать голову вже 11 років. Я вважаю, що треба не демонструвати гнучкість спини перед західними партнерами, а чітко відстоювати свою позицію: або ви тримаєте слово і даєте нам «безвіз», а не вигадуєте все нові причини, щоб його не дати; або ми запровадимо візовий режим для ваших громадян. 

 

Так само рішуче треба обстоювати свою позицію й у випадку з Будапештським меморандумом, на підставі якого Україна свого часу віддала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. І тепер Британія нам розказує, що це не є юридично зобов’язуючий документ. Якщо він для вас юридично не зобов’язуючий, то для нас так само! Тоді Україна виходить із договору про нерозповсюдження ядерної зброї. І набуває статусу де-юре ядерної держави та залишає за собою право на відновлення ядерної зброї, яку в нас забрали в обмін на порожній папірець.Чому в цьому питанні наш Президент, МЗС не займають жорстку проукраїнську позицію? Тому що вони хочуть усім подобатися. Очевидно, їм зручніше ходити в позі жебраків, принижуючи українців і Україну. А я вважаю, що на переговорах треба відстоювати національні інтереси, а не намагатися всім сподобатися.

— Але вважається, що Україна сьогодні перебуває у ситуації, коли мусить усім подобатися. Адже має заручитися підтримкою світу, щоб здолати російську агресію... 

 

— І ми це зробимо. Нам нема на кого сподіватися, крім як на господа Бога і самих себе. Все сидимо і чекаємо, що хтось за нас усе зробить — то Обама, то Трамп, то Меркель. А ми на них іще й сердимося. А хто сказав, що вони щось нам винні? Вони для своїх людей мають зробити, а ми для себе. Але стосовно відсічі російській агресії, то це справа всієї міжнародної спільноти. Бо в 2008 році не зупинили Путіна в Грузії, то він пішов далі — у Крим, на Донбас, у Сирію. 

 

Тому протидія російській агресії — це справа не лише України, а всієї міжнародної спільноти. І якщо Америка називає себе великою державою, то має дотримуватися тих принципів, які вона сповідувала після Другої світової війни: повага до прав людини, до міжнародного права, до загальновизнаних кордонів. А не розказувати, що ми скасуємо санкції. Великі так не роблять, не заохочують агресію, не закривають очі на порушення міжнародного права і загарбання країн. Тому що так починаються великі війни. Політика умиротворення Гітлера привела до Другої світової, а зараз політика умиротворення Путіна веде до нової війни. 

 

У деяких європейських столицях рахують, скільки вони втрачають через санкції. Неправильно ви, панове буржуї, рахуєте, треба рахувати, скільки ви життів своїх людей зберігаєте, поки Україна стримує російську агресію. Тут, на передовій захисту Європи. Бо коли Путін піде далі, до Бранденбурзьких воріт, то тоді ви будете рахувати, скільки життів поклали. Тому я вважаю, що це моральний і юридичний обов’язок Європи — підтримати Україну в її боротьбі, а не розмінювати нас на якісь таємні, закулісні домовленості. Для того, щоб відновити мир в Україні, не можна потакати Путіну, а, навпаки, дати по зубах. Так мали зробити ще в Грузії, але, на жаль, не зробили. 

 

У тому числі й українська влада цього не зробила. Давайте згадаємо, як тодішній Прем’єр Тимошенко блокувала рішення уряду. Ми сьогодні просимо в американців і європейців зброю. А давайте згадаємо, як грузини у 2008-му просили в нас зенітні комплекси, щоб протидіяти російській авіації. Уряд тоді заблокував це рішення. Давайте згадаємо, як уряд Тимошенко дав дозвіл на вихід кораблів Чорноморського флоту з Криму, які потім обстрілювали Батумі, Сухумі й інші грузинські міста. Давайте згадаємо, як фракція Тимошенко в парламенті провалила проект постанови про засудження російської агресії, і коли російські війська убивали грузинів, Тимошенко хіхікала з Путіним, як вона тодішньому Президенту Ющенку літака не давала, щоб він полетів у Грузію разом з іншими президентами. І наш український Президент був вимушений летіти в літаку польського колеги...

 

А коли Путін прийшов у 2014-му в український Крим, то Тимошенко закликала не воювати, щоб не провокувати Путіна. Пригадуєте, як казала, давайте будемо голубами миру. От і розплачуємося сьогодні за «голубів миру» життями наших людей. Зайдіть на сайт «Батьківщини» і подивіться: є там бодай одне слово про Авдіївку і співчуття з приводу загибелі наших героїв? Жодного слова! За три роки війни Тимошенко ні разу ні на фронті не була, ні в госпіталь не поїхала. Отака московська зозуля! Це одного поля ягоди — Тимошенко, Порошенко, Лазаренко, Кучма — це наше ганебне олігархічне минуле. А українці заслуговують на те, щоб мати світле майбутнє. Без цих офшорних паразитів.