Голокост і Голодомор

Весь цивілізований світ вшановує жертв Голокосту — однієї з найбільш трагічних сторінок людства. На давньогрецькiй мові слово «голокост» — «всеспалення». В меморіальному комплексі Яд ва-Шем в Єрусалимі зберігаються дані про 4 мільйони євреїв — поіменно ідентифікованих жертв цього геноциду. Взагалі внаслідок Голокосту загинуло понад 6 мільйонів людей, в тому числі у Києві у Бабиному Яру.

Щиро співчуваючи невинно убієнним під час Голокосту та їхнім родинам (чи не у кожній єврейській сім’ї в Україні хтось загинув), водночас я не розумію історичної несправедливості в наш час.

Верховна Рада України визнала Голокост геноцидом євреїв ще у 2008 році. Я тоді вже був народним депутатом і звісно голосував «за». Але чому тоді Кнесет досі — минуло понад вісім років — не визнає Голодомор геноцидом народу українського?

Чи, на думку єврейських депутатів, Голокост був, а Голодомору — не було? Чи вони не бачили розсекречених архівних документів, де написано: «причина смерті — українець»? Чи вони не знають, що США та інші цивілізовані країни давно визнали Голодомор геноцидом українського народу? Чи 3,5 мільйона українців, які померли від мору голодом — це мало, щоб визнавати ці страшні події геноцидом? Чи Україна не проявила дружній крок щодо Ізраїлю, вже давно визнавши геноцидом Голокост?

А найбільше мене обурює, що цю надважливу проблему не піднімають публічно Президент, Прем’єр-міністр і глава МЗС. Риторичне питання: чому?

Серед авторитетних і впливових людей нашої країни дуже багато євреїв. Закликаю їх не мовчати, а постійно звертатись до Кнесету щодо визнання Голодомору геноцидом українців. І довести цим, що Україна для них — Батьківщина, а не місце проживання і самореалізації.

Заради історичної справедливості. Заради вічної незгасимої пам’яті невинно убієнних жертв геноцидів.