Замiсть маївки — шана соборностi

Не зробивши належних висновків із минулого, важко безпомилково мандрувати в майбутнє.

 

Тож у ці січневі дні хочу зосередити увагу на визначній, доленосній даті в історії України. Саме 22 січня 1918 р. у Києві Українська Центральна Рада прийняла надважливий ІV Універсал, яким урочисто проголосила самостійну Українську Народну Республіку, котру невдовзі визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина...

 

А рівно за рік, 22 січня 1919 р., у Києві на велелюдній Софійській площі відбулася не менш значуща велична історична подія — Директорія УНР урочисто проголосила Універсал про об’єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину соборну самостійну Українську державу.

 

Безумовно, ці дві визначні історичні події в житті українського народу заслуговують на урочисте, шанобливе щорічне відзначення на найвищому державному рівні.

 

Особливо це актуально нині, коли імперський путінський режим будь-що намагається нав’язати Україні невластивий їй федеративний устрій із подальшими агресивними планами розірвати нашу неньку Україну на окремі «удільні князівства».

 

Скажемо кремлівським підступним діям рішуче «Ні!». Тим паче що 22 січня 1918 і 1919 рр. український визвольний рух продемонстрував усьому світу незаперечні факти єдності українського народу, щире прагнення жити в єдиній унітарній країні.

 

На превеликий жаль, у ті буремні роки у виснажливій боротьбі з численними ворогами Україні не вдалося відстояти свою незалежність.

 

Але ця завзята боротьба не була марною — вона стала визначним дороговказом наступним поколінням. І наше завдання — відстояти ідеали і прагнення тих борців за незалежну і соборну Україну.

 

Тут доречно нагадати, що за часів комуністичного тоталітарного режиму перелічені визначні історичні події брутально спотворювалися.

 

Зокрема, в «Советском энциклопедическом словаре», виданому в Москві 1982 р., про Українську Центральну Раду сказано: «Центральная Рада — контрреволюционный объединенный орган буржуазных и мелкобуржуазных националистических партий и организаций на Украине».

 

Я зацитував лише одне речення, але скільки в ньому відвертої неправди! Адже досить прочитати незаперечні історичні факти, щоб переконатися, що в Центральній Раді не було жодної націоналістичної партії чи організації.

 

Більше того, в Центральній Раді, обраній, до речі, демократичним шляхом, перевага була за партіями лівого спрямування — Української соціал-демократичної робітничої партії та Української партії соціал-революціонерів.

 

Саме УСДРП за часів Центральної Ради взяла на себе основний тягар виконавчої влади, яку очолював соціал-демократ Володимир Винниченко.

 

Навіть із цього маленького факту чітко зрозуміло, наскільки неправдивою, спаплюженою подавалася комуністичним режимом історія України, як підступно вводили в оману український народ, аби втримати його в московському ярмі.

 

Нині надважливо відроджувати історичну справедливість.

 

Переконаний, що і ІV Універсал УЦР про самостійність Української Народної Республіки, і Універсал Директорії УНР про соборність України є визначними рівновеликими подіями в історії нашої країни і заслуговують на «червоний» неробочий день у календарі.

 

22 січня має стати всенародним величним святом єдності, святом Соборності Самостійної України. А ось 2 травня як святковий день, на мою думку, варто скасувати. Таким чином кількість святкових днів у році залишиться незмінною.

 

Урочисто святкуючи 22 січня День Соборності Самостійної України, ми зробимо внесок у шляхетну справу єдності українського суспільства, відро­дження історичної правди та ще раз переконливо доведемо цивілізованому світу про єдність України — вільної демократичної держави. В єдності наша сила!