Про що мовчить Зеленський. Кому після війни належатимуть ключі від українських надр?
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Чорне золото у цейтноті: нинішнє подорожчання нафти може бути останнім
26.01.2017
Скоротивши видобуток нафти, країни ОПЕК можуть подарувати свої прибутки Сполученим Штатам, які нині активно нарощують видобуток і готові зайняти вільні ніші на ринку. (Фото з сайта tin247.com.)
Світові ціни на нафту змінюються стрибками: за невеличким падінням слідує маленький стрибок — і так по колу.
Світовий банк, МВФ, інші експерти нещодавно змінили свої прогнози вартості чорного золота у 2017 році — у бік збільшення.
Тим часом деякі аналітики говорять про можливий обвал ціни. Причому і перші, і другі можуть мати рацію.
Америка проти ОПЕК
Учора вранці ціна північноморської нафти Brent коштувала трохи менше 56 доларів за барель, американська WTI — близько 53 доларів.
Приблизно такою бачить вартість бареля у 2017 році Світовий банк: 55 доларів.
Міжнародний валютний фонд хоча й дещо скептичніше оцінює перспективи вуглеводнів, усе ж таки підвищив свій прогноз ціни нафти в нинішньому році на 0,6% — до 51,2 долара.
Головним фактором, який грає за дорогі вуглеводні, виступає успішна домовленість ОПЕК та країн, що не входять до картелю, про зменшення рівня видобутку.
Сьогодні вже із ринку зуміли забрати «зайвих» півтора мільйона барелів. А отже, з одного боку, нафта має всі підстави і далі нарощувати свою вартість.
Проте існує потужна противага зусиллям ОПЕКівських держав — це США. У цій державі вже сьогодні різко зростає кількість бурових установок.
За даними компанії Baker Hughes, йдеться про найбільше зростання за останні три роки.
І це ще до обіцяних новообраним президентом Дональдом Трампом заходів із підтримки вітчизняного, тобто американського, виробника, який має додатково активізувати тамтешню видобувну промисловість.
Головним фактором, який заважає зростанню нафтових цін, є статистичні дані щодо запасів нафти та нафтопродуктів у Сполучених Штатах.
За останні два тижні, за даними Американського інституту нафти, запаси сирої нафти зросли майже на 3 млн. барелів, а бензину — на цілих 5 мільйонів.
Трамп обіцяв запровадити високі мита на імпорт. У цьому випадку, як вважає, зокрема, аналітик «Голдман Сакс» Дем’єн Курвалін, з’явиться сприятливий податковий режим для виробників сланцевої нафти в цій державі. Які суттєво збільшать обсяги видобутку.
Проте всі ці новини наразі не сприяли зниженню ціни: оптимізму учасників торгів заважають домовленості в ОПЕКу... Втім такою стабільною ситуація може залишатися недовго.
Трамп, який штовхає ціни донизу
Аналітики Commerzbank заявили: існує можливість падіння нафтових цін! Експерти зауважили: одним із найважливіших факторів є послаблення долара США, який дещо упав після коментарів та заходів нової адміністрації цієї держави.
А враховуючи, наскільки швидко Дональд Трамп реалізував свої передвиборчі обіцянки щодо протекціонізму, то обіцяні ним заходи в нафтогазовій промисловості, треба думати, також не змусять себе чекати.
Як відомо, одна з головних передвиборчих обіцянок тоді ще кандидата в президенти Америки Дональда Трампа полягала у захисті США від іноземних постачальників та створенні нових робочих місць, зокрема й у видобувній промисловості.
Таким чином старання можуть суттєво активізувати ринок — й обсяги видобування помітно зростуть. Та заповнять собою нішу на ринку, яка з’явилася після скорочення видобутку в країнах ОПЕК.
Тим часом невдоволення скороченням видобутку демонструють й інші держави, які не проти повернути собі частину коштів, які вони щоденно втрачають.
Особливо, якщо цих грошей не вистачає для державних бюджетів. Існують також бажання деяких країн поборотися за ринок зі США.
Так, буквально днями бажання збільшити видобуток одразу на 70% (!) озвучила Лівія — устами голови національної нафтової компанії Мустафи Саннали.
За його словами, в другій половині 2016 року видобуток нафти в його країні зріс із 270 до 715 тис. барелів. А в нинішньому році він планує наростити його до 1,25 мільйона барелів.
Планує збільшити видобуток й Іран — на 1 мільйон барелів на добу. Що становить близько 1% усього світового видобутку.
Це доволі суттєво, враховуючи, що ринок нафти зростає всього лише на 0,7% на рік. До речі, Іран володіє 4% від світового нафтовидобутку.
Тим часом американська нафта повільно завойовує нові ринки збуту, зокрема у країнах Азії.
Про витіснення традиційних продавців — Кувейту, Саудівської Аравії тощо — говорити наразі не доводиться, але подібні намагання можуть свідчити про появу нових тенденцій та про суттєву трансформацію традиційного нафтового ринку.
Так, на азійський ринок, зокрема в Японію, вирушають танкери з двома маловідомими сортами нафти, які видобувають у Мексиканській затоці, — Southern Green Canyon і Mars.
Вони важчі та містять більше сірки, ніж сланцева нафта, втім суттєво дешевші за сорти в Аравії та Омані.
Паралельно з ними дешевшає й американська WTI: завдяки зростанню кількості активних бурових.
Тепер до неї та сланцевої нафти, які вже і так присутні на ринках Азії, додадуться і два нові сорти. Що також може мати вплив на структуру ринку, а відтак і на ціни.
Мрії Росії та сумніви експертів
Найбільший оптимізм щодо нафтових цін традиційно демонструє Росія.
Днями міністр енергетики цієї країни Олександр Новак заявив: «Потенціал зростання ціни нафти не вичерпано, середня ціна в 2017 році становитиме від 50 до 60 доларів».
Утiм нафтовидобувні компанії цієї держави скаржаться, що навіть подорожчання нафти, яке відбулося у світі впродовж кількох останніх місяців, не дозволило їм заробити.
Через особливості податкової системи РФ головним бенефіціаром зростання нафтових котирувань є бюджет країни, а не суб’єкти господарювання.
За оцінками компанії «Ренесанс-Капітал», при зростанні ціни на нафту на 10 доларів видобувним компаніям дістається всього лише 2 долари.
Решта ж поповнює державну казну. Заробити, як кажуть місцеві нафтовики, можна лише на нових проектах або на виснажених родовищах, на які розповсюджуються податкові пільги.
Тим часом експерти стверджують, що вартість нафти вже ніколи не повернеться на докризові показники, ціни триматимуться на нинішньому, а можливо, й нижчому рівні — у межах 40 доларів і менше.
Цей цикл протримається впродовж десятиліття, а надалі нафті як джерелу енергії доведеться активніше конкурувати з іншими: ядерною, відновлювальною енергетикою, новими джерелами, як, наприклад, термоядерна енергетика, яка нині перебуває на експериментальному етапі.
Під нові джерела енергії вибудовується і відповідна інфраструктура, підтвердження цьому — різкий сплеск продаж електроавтомобілів.
У виграші від ситуації, коли нафта буде дешевою, нині залишаються розвинені країни та найбільші імпортери — Індія, Китай, Японія.
Які своїми зусиллями у технологічних галузях і сприятимуть переходу світу на інші, досконаліші джерела енергії. І намагаючись залишити нафту в минулому.
ГЕОЕНЕРГЕТИКА
Великий блеф
Великі міжнародні енергетичні проекти — це не лише реалізація грандіозних планів, а й значною мірою піар, політичний та психологічний тиск.
«Деякі проекти не можна розглядати так, як їх подають українські ЗМІ. Росія не будує «Північний потік-2» чи «Турецький потік». На початку 2010-х років Росія подавала як доконаний факт те, що з грудня 2015 року запрацює «Південний потік». Тобто він уже мав би працювати цілий рік», — каже енергетичний експерт Михайло Гончар.
Аналогічна ситуація, на його думку, з «Турецьким потоком».
«Росія подає це так, ніби вже сьогодні-завтра російський газ підійде до турецького берега, попливши в обхід України. Насправді ж навіть Держдума ще не ратифікувала угоду, підписану під час візиту Путіна. Турецький парламент її вже ратифікував», — зазначає аналітик.
Тим часом, як вважає Гончар, Туреччина чудово розуміє, що світ клином на російському газі не зійшовся.
«У них є проект TANAP, який планує вивести азербайджанський газ, а в перспективі і туркменський, через Південний Кавказ у Туреччину і Європу. Вони також ведуть свою гру, намагаючись стати південним газовим перехрестям для Євросоюзу, коли весь газ з Ірану, Єгипту, Азербайджану, Туркменістану та Росії пройде в Європу через Туреччину, — каже експерт. — Вони конкурують iз нами, а росіяни тим користуються. Однак серед російських експертів існує думка, що «Газпрому» не варто тісно зв’язуватися з Туреччиною, адже її поведінка буде ще проблемнiшою, ніж поведінка України».
Як зазначив Гончар, турецька сторона не отримала від російської деталізованої карти проходження газопроводу по суходолу, де будуть потрібні складні процедури погодження.
«На менеджерському рівні «Газпрому» визнається, що ніякий «Турецький потік» у 2019 році не з’явиться. Однак у притаманній Росії манері «Газпром» чинить політико-психологічний тиск», — резюмував він.
А ТИМ ЧАСОМ...
Білоруська альтернатива
Набуває обертів білорусько-російська «нафтова» війна. Президент цієї країни Олександр Лукашенко поставив завдання перед урядом держави знайти альтернативні джерела постачання нафти — окрім російських.
«Катастрофи немає, але скорочення постачання нафти від Російської Федерації має бути замінено альтернативними джерелами», — заявив він.
Паливний конфлікт між Москвою та Мінськом до болю нагадує газові проблеми, які мала Україна, купуючи блакитне паливо в «Газпрому».
А також Грузія та інші країни, що намагалися торгувати з Росією: час від часу з’являвся сумнівний борг, на якому наполягала Москва, але який не поспішала визнавати країна-покупець.
До скорочення нафтових поставок до Білорусі призвів конфлікт між двома сусідніми країнами в оплаті за газ. «Газпром» заявив, що в Мінську йому заборгували 340 млн. доларів.
Після звинувачень друзів-сябрів Москва розпочала проти них традиційну інформаційну війну, із глузливими жартами щодо країни, білоруської мови, ставила під сумнів незалежність республіки.
