8 січня у Львівській установі виконання покарань №19 помер Андрій Сорока, засуджений 4 вересня 2008 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим до довічного позбавлення волі. Верховний Суд України цей вирок визнав законним.
Це вже четвертий випадок в історії нашої держави, коли за ґратами помирає пожиттєво засуджений. 20 жовтня 2016 року в київському СІЗО № 13 на 46-му році життя помер Олександр Рафальський, безперечно, найвідоміший серед українських довічників.
І хоч це сталося внаслідок серцевого нападу, говорити доводиться про інше. Андрій Сорока теж помер своєю смертю, важкою і мученицькою. У нього було ракове захворювання.
Певна річ, у тюремній лікарні задіяти всі засоби для лікування такої тяжкої недуги можливості не мали. Незважаючи на те, що правило 39 регламенту Європейського суду з прав людини наголошує на необхідності лікування засуджених у звичайних лікарнях, якщо цього потребує їхній стан здоров’я.
«В Україні я не знаю ще жодного випадку, щоб людина, засуджена до довічного позбавлення волі, у разі потреби могла бути вивезена за межі установи виконання покарань до лікарні», — наголошує правозахисник Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.
Саме Андрій Діденко долею Андрія Сороки і переймався. «У нього сумнівна справа. Його обвинувачували у вбивстві. Але в його справі, як і у справі Вовкодава, справі Рафальського, адвокати зробили незалежну державну експертизу, яка суперечила попередній експертизі», — розповідає правозахисник.
Андрія Сороку звинуватили в тому, що 12 вересня 2007 року близько опівночі, перебуваючи у своїй сімферопольській квартирі, розташованій на 5-му поверсі, він задушив вагітну жінку, яку потім викинув зі свого балкона. Приводом для сварки нiбито стало те, що вона вкрала у нього гроші.
Сам Андрій увесь час наполягав на інших обставинах. Жінка, з якою незадовго до цього він нiбито мешкав, проникла до його квартири і вкрала гроші, а він її застав на гарячому, несподівано прийшовши додому. Отож вона мусила втікати через балкон і перелізати на інший, iз якого, власне, й зірвалася.
Як стверджує Андрій Діденко, Андрій Сорока, як і багато інших довічників, сподівався, що Верховна Рада України все ж проголосує у другому читанні за законопроект 2033а, яким передбачено перегляд сумнівних вироків пожиттєво засудженим. Більше того, домігся проведення незалежної експертизи, яка нiбито підтвердила, що жінка могла полетіти донизу тільки з сусідського балкона.
Але розбиратися у цих тонкощах уже немає потреби. Як кажуть, немає людини — немає проблеми. Й Андрій Сорока став четвертим засудженим до довічного позбавлення волі, який пішов iз життя за ґратами.
До нього така ж доля спіткала Віктора Харченка та Степана Чернака, які, за версією сторони обвинувачення, підтриманою судами, були його спільниками.
А законопроект 2033а після того, як був проголосований народними депутатами у першому читанні ще 26 листопада 2015 року, другого читання ніяк не дочекається. Надто вже великий спротив чиниться щодо нього певними силами, яким і справді страшно уявити ситуацію, що бозна-скільки засуджених довічно відбувають покарання за діяння, яких не скоювали. То що вже говорити про інших?..
