Тель-Авіве, ти не правий

Минає тиждень від того часу, як на Раді Безпеки ООН була проголосована резолюція, що не рекомендувала Державі Ізраїль будувати свої поселення на території держави Палестина. Треба думати, що емоції вже вгамовано, а отже, можна більш-менш холоднокровно проаналізувати ситуацію.
 

Україна, нагадаємо, серед 14 країн iз 15 членів РБ проголосувала «за». Згодом відбулася низка подій, які позначилися (здебільшого негативно) на історії стосунків між державами Україна та Ізраїль і між українською та єврейською націями.

Серед них найрадикальніша — відмова Тель-Авіва приймати з візитом Прем’єр-міністра України, що дипломатичною мовою означає негативний жест у двосторонніх відносинах (останній перед розривом дипломатичних відносин).

У цьому контексті варто наголосити: Ізраїль заявив, що не збирається виконувати згадану резолюцію РБ ООН, але візит Прем’єр-міністра України відмінив.
 

Якщо проаналізувати ізраїльську реакцію, зокрема згадану в міжнародних ЗМІ, то Україні «дісталося» найбільше. Не РФ, Франції чи будь-якій іншій з iще 13 держав (крім України) — членів РБ ООН, які проголосували «за» резолюцію. Не США, які утрималися. Не Німеччині, яка не є членом РБ ООН, але зробила окрему заяву, а Україні. 
 

За цей відносно короткий час в обох державах окремі політики та експерти і схвалили, і засудили позицію української дипломатії, яка проявилася у голосуванні «за» резолюцію щодо Ізраїлю. Багато хто висловився за те, що через згадане голосування єврейське лобі в різних країнах зініціює антиукраїнську позицію їхніх держав тощо. 
 

Крім багатьох аргументів, якими виважено керувалися українські дипломати у контексті голосування української делегації по резолюції щодо Ізраїлю 23 грудня 2016 року, варто звернути увагу на три аспекти з правового і морального бокiв. 
 

Перший — щодо відданості України правовим нормам. Виходить так, що ізраїльська сторона була б зацікавлена, аби українська сторона порушувала міжнародне право. Хоча добре відомо, що партнерство, засноване на порушенні права, рано чи пізно розвалюється.

Також добре відомо, зокрема, чим це обійшлося б Україні тепер, у період російської агресії. А якби українська делегація, керуючись певною вигодою, інакше проголосувала б, то варто було б чекати, що весь світ кілька років тиражував би повідомлення про те, що Україна ігнорує міжнародне право. 
 

Другий — щодо очікування українців того, що всі нації дотримуються моральних принципів. У становленні сьогоднішньої держави Ізраїль у 1948 році ключову роль вiдіграв український дипломат Василь Якимович Тарасенко. І робив він це щиро, керуючись власним переконанням, що на території колишньої Палестини має постати дві держави: Палестина та Ізраїль.

Окрім інших у Тель-Авіві, це було добре відомо першому прем’єр-міністру Ізраїлю Бен-Гуріону і теперішньому прем’єру Нетаньяху, які свого часу висловлювали вдячність згаданому українцеві від імені єврейської держави та нації.

Може, було б доцільно за майже 70 років відверто публічно показати, у чому ж iще виражалась вдячність єврейської держави і нації українцям? 
 

І по-третє, ізраїльський кнесет до цих пір не визнав Голодомор геноцидом української нації, хоча мав для цього достатньо часу і прикладів. Чому? Адже українці були одними з перших, хто засудив Голокост.

Може, варто всебiчно проаналізувати виступ президента Ізраїлю у Верховній Раді України 27 вересня 2016-го, зокрема щодо ролі українців і ОУН у трагедії Бабиного Яру?
 

Тож наразі незрозуміло, чому до України висловлені необґрунтовані претензії. Тому, що слабка? Отже, нам треба ставати сильними. Тільки тоді ми будемо повноцінним суб’єктом міжнародного права.