На жаль, на тлі Європи ми залишаємося дрімучою територією, де рівність прав чоловіків і жінок існує тільки на папері.
Наприклад, домашнє насильство вже давно стало чимось буденним для суспільства!
Середня зарплата жінок майже вдвічі менша за платню чоловіків, а при прийомі фахівця на «роботу мрії» наявність дітей, сім’ї грає в плюс для чоловіка і в мінус для жінки, навіть якщо молода мама об’єктивно краще працює.
Про це говорять представники громадських організацій — автори VIII Альтернативної доповіді до Комітету ООН із ліквідації дискримінації щодо жінок.
Журналістка «УМ» побувала на презентації звіту та дізналася, звідки бере витоки проблема гендерної нерівності, як вона проявляється у нашому житті та чи можна її «вирівняти».
Влада стереотипів — як її побороти?
Спочатку — трохи цифр із Доповіді, підготовку якої ініцював підкомітет із питань гендерної рівності та недискримінації Комітету ВР України. Якщо ви досі вважаєте, що дискримінація за статтю в Україні відсутня, майте на увазі:
— 95% позовів про порушення прав і свобод біженців подають жінки.
— 48% сільських жінок не мають жодного медичного закладу, до якого можна дійти пішки.
— У 10 профільних комітетах ВР, які формують державну політику, відсутнє представництво жінок.
— Понад чверть українок, які потерпають від домашнього насилля, переконані, що їхній дільничний міліціонер ніколи не допоможе жінці, яку побив чоловік. Тому потерпілі не зверталися до дільничного.
— Діагноз ВІЛ-інфекція у 15,5 (!!!!) раза збільшує ймовірність насильства по відношенню до жінок у сфері охорони здоров’я.
— На обліку в міліції щороку перебувають 100 тисяч (!!!) осіб, які вчиняють домашнє насильство стосовно жінок і дітей. При цьому тільки 6% із них направляють на корекційні програми. У чотирьох регіонах України взагалі відсутні заклади, в яких постраждалі могли б отримати допомогу і притулок.
— Чесно кажучи, я не розумію, чому в Україні — державі, де жінки мають такий високий рівень освіти, — зберігається такий значний рівень дискримінації за статевою ознакою. У бізнесі, політиці жінки представлені мало, водночас у сфері обслуговування із низьким рівнем оплати праці практично відсутні чоловіки, це нонсенс, — каже заступниця директа представництва Програми розвитку ООН Блерта Чела.
А й справді, чому так? Через установки, дуже поширені серед наших політичних еліт і частини суспільства: жінка дурна, чоловік розумний, тому мити унітаз — нормально для жінки, але принизливо для чоловіка; поратися по будинку — жіночий обов’язок, чоловік не має до цього жодного стосунку; жіноча реалізація — вийти заміж, народити дітей, чоловіча — досягти успіху на роботі, зробити кар’єру тощо.
А суспільство взагалі (за останніми замірами громадської думки), навпаки, позитивно ставиться до жіночого лідерства.
Якщо в суспільстві досі поширена думка, що чоловіки повинні керувати, командувати, розподіляти державні гроші, приймати чи скасовувати закони, робити вибір, від якого залежить доля мільйонів людей, а жінкам залишається виконавська сфера і «неважлива», «проста» хатня робота, то чи є дивним той факт, що, за світовим показником індексу економічної нерівності, співвідношення зарплати жінок до зарплати чоловіків у нашій країні становить 0,66%?
Безробітні, безпартійні...
За словами директорки Київського інституту гендерних досліджень Марфи Скорик, за останні п’ять років реальне становище українських жінок на ринку праці погіршилося — про це свідчать дані досліджень, оприлюднених у Доповіді. За цей період 2,7% українок втратили роботу, і це тільки офіційно! Збільшився рівень безробіття.
Сьогодні дві третини сільських жінок працездатного віку змушені шукати будь-які способи заробітку, бо для них немає робочих місць.
Жінки вирощують і продають картоплю, капусту, полуницю, вигодовують на продаж курей, свиней, телят — це надзвичайно важка фізична праця, «дякуючи» якій селянки вже до 40-річного віку отримують букет хронічних захворювань.
Влаштовуються продавцями на ринках, лотках, прибиральницями, погоджуючись на дуже низькі зарплати, бо це єдина можливість отримати хоч якусь копійку.
Працівницям нерідко затримують виплати, а трудове законодавство ніяк їх не захищає (бо ж робота неофіційна). І це — тільки невелика кількисть «приємностей», виявлених дослідниками під час підготовки Альтернативної доповіді.
— Участь жінок у політичному житті країни залишається переважно технічною. Так, вони більше представлені в партійних списках, але дуже рідко стають керівниками. Партії при реєстрації практично не дотримуються норми 30% гендерного квотування. У 2015 році жінка не очолювала жодну з 25 державних адміністрацій в Україні, а з 17 міністерств аж 5 були повністю «вільні від жінок» — на посадах і в штаті вищого керівництва були тільки чоловіки, — констатує факти Марфа Скорик.
Мама двох дітей, яка... не вміє читати
Інше питання, про яке мало хто знає в нашій країні, — дискримінація жінок-рома, які не можуть отримати навіть початкову освіту, а про навчання у ВНЗ чи технікумі годі й казати.
— Дівчатка мають значно менше можливостей навчатися, ніж хлопчики, і через традиції ромів (мовляв, у жінки зовсім інші функції), і через те, що в дітей немає елементарних документів, щоб ходити до садочка чи до школи. Більшість молодих жінок-рома мають по 2-3 дітей, при цьому не вміють читати і писати. У Мукачiвській ромській школі дівчатка вже з 5-6 класу приходять на заняття вагітні, був випадок, коли завагітніла 12-річна дитина! Тут уже не до уроків, як ви розумієте. Не маючи освіти, не маючи паспорта чи інших документів, із дітьми на руках, молоді жінки приречені на те, щоб виконувати тільки некваліфіковану, низькооплачувану роботу. І без соціальної допомоги такі люди просто не зможуть жити, — розповідає керівниця фонду «Чіріклі», правозахисниця Зола Кондур.
Пані Зола зауважує: дискримінація ромiв призводить до ситуацій, абсурдних для цивілізованої країни. Наприклад, у місті Мукачеве живе хлопчик з ім’ям... Катерина!
Неграмотні батьки щось наплутали, співробітники РАГСУ не так зрозуміли, і в свідоцтві про народження написали «дівчинка». Упродовж восьми років батьки про це не знали.
А коли настав час спорядити Юрка (так насправді звуть хлопчика) до школи, батьки почули відмову від керівництва навчального закладу. Більше двох років мати намагалася вирішити проблему свого сина-доньки самостійно, але змінити документи їй не вдалося.
Від жінки щоразу вимагали папери, яких вона не мала і не знала, де взяти. Увесь цей час дитина не ходила до школи, але чиновникам було байдуже!
І невідомо, чим би закінчилася історія Юри-Катерини, якби про неї не дізнався адвокат Мукачівського правозахисного центру. Він підготував позовну заяву, і вже скоро хлопчик отримає нормальні документи, щоб піти до першого класу.
Не «хто винен?», а «що робити?»
Якщо ми будемо орієнтуватися на застарілі уявлення, не враховуючи потреби сучасної працюючої жінки, справи не буде, переконані автори доповіді. Але зрушення вже є.
Жертви домашнього насильства все частіше відстоюють своє право на свободу від знущань у суді. Прояви сексизму, які раніше «не помічали» в суспільстві, тепер викликають справжню бурю протестів і шквал судових позовів.
Утім, цього замало. Для того щоб жінка в нашій країні мала рівні права з чоловіком, держава має бути в цьому зацікавлена. Необхідно, щоб саме держава управляла цими процесами.
Зокрема, уряду слід повернутися до розробки і здійснення сімейної політики, як це було до адмінреформи 2010 року. Не допускати державного фінансування і видання підручників, що містять стереотипні концепції ролі чоловіків і жінок.
Слід забезпечити доступ дівчаток до всіх спеціальностей у навчальних закладах України, адже близько 500 спеціальностей зараз недоступні для дівчат! Створити список-резерв із жінок, які претендують на посади в апараті МЗС, і призначати, щойно з’являться вакансії.
Відновити підготовку радників з прав людини і гендерних питань. Прийняти Виборчий кодекс України з наскрізною нормою про гендерну квоту і відсутність дискримінації у виборчому процесі. І ще багато-багато іншого...
ДОВІДКА «УМ»
Альтернативну доповідь із виконання Україною Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок готували представники 14 громадських організацій. Їм допомагали понад 40 правозахисників, науковців, експертів, консультантів із різних питань.
Координував підготовку звіту Київський інститут гендерних досліджень, що працює у сфері протидії дискримінації жінок із 1999 року. Програма розвитку ООН фінансово й організаційно підтримала доповідь. Звіт разом із рекомендаціями передали до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.
