У Харкові вже є подібний монумент. А тепер і в Рівному, перед одним із корпусів Рівненського державного гуманітарного університету, постав пам'ятник учителеві за проектом місцевого скульптора Миколи Сівака.

«У ті часи далекі, тепер майже билинні» мені подобалися зовсім інші, ніж зараз, пісні Висоцького, й інші цитати з них, утім шкільне життя оточувало мене цитатами не з Висоцького, насамперед дурацькими — «Коммунизм — это молодость мира, и его возводить молодым», або «Вчитися, вчитися, вчитися...» (досі дивуюся, як з одного слова можна було зробити афоризм для всієї 250-мільйонної країни), або «Учитель, перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени».

Класно в сімнадцять. Ти ще можеш стати, ким захочеш — спелеологом, косметологом, педіатром, кондитером, актрисою, телеведучою, хоч бухгалтером. Головне вибрати. А поки є час вибирати, можна кожен день передумувати: побув тиждень археологом — не сподобалося, подався думками в космонавти. Немає нічого неможливого. У тридцять два я знаю точно: мені вже ніколи не стати вчителькою української мови і літератури, про що я так мріяла все дитинство.

День учителя — одне з небагатьох свят, коли викладачі не ставлять поганих оцінок своїм неслухняним учням, а учні замість традиційної «домашки» готують свято наставникам. У кожній зі столичних шкіл урочистість буде в чомусь особливою.