У Києві відбувся допрем’єрний показ трилогії «Моє дитинство» українського режисера Ірини Правило.
Трилогія об’єднала три короткометражні фільми «Кров», «Мужицький ангел» та «Мій університет».
Ці історії, сповнені глибинного філософського смислу, автор характеризує як «Позачасове», «Позавікове» і «Безмежне».
Зйомки всієї трилогії тривали впродовж шести років, а ролі в ній зіграли непрофесійні актори.
Фільм «Кров» — «Позачасове» — за мотивами автобіографічного оповідання грузинського письменника Нодара Думбадзе знято ще 2010 року. Це історія про 11-річного хлопчика Нодара, що втратив батьків. Спочатку він живе в бабусі — матері його мами, потім його до себе забирає дідусь — батько тата.
Але якось кожен із його прабатьків розуміє, що не може жити без онука. Постає конфлікт між люблячими людьми — з ким тепер бути сироті, і цей конфлікт розв’язує лише голос крові.
Фільм знято на чорно-білу плівку, він став першим кінопроектом Україна — Грузія, що був ініційований українською стороною за часи незалежності.
Знімали у Західній Грузії, в селі Хідіставі Чохатаурського району — на батьківщині грузинського письменника Нодара Думбадзе. Головного героя стрічки зіграв його двоюрідний онук Геронтій.
Другий фільм знятий за мотивами оповідання Степана Васильченка «Мужицький ангел», його вже автор характеризує як «Позавікове». У ньому йдеться про шестирічного хлопчика Іванка, що на Різдво чекає на диво.
І бажання малого абсолютно дитячі — він хоче, щоб на столі була кутя з медом.
Ця історія особливо зворушлива, не можна без сліз дивитися, як мала дитина на прохання матері піти до церкви каже: «Мабуть, Бог не чув моєї молитви. Тож не хочеться мені тепер і до церкви ходити».
Зрештою матір умовляє Іванка піти до Божого дому.
І от там хлопчик бачить таке омріяне горнятко меду: узяти його просто так дитина не наважується, тому звертається до Янгола, щоб дозволив бодай оте «щербате горнятко меду».
Дитяча молитва така щира, що, здається, до Неба звертається весь світ.
Фільм містить також анімаційну частину, в ній представлено історію і самого Мужицького ангела, який, гуляючи з мужицькими дітьми, забруднив свої шати.
Зрозумівши, що забув про своє призначення, він у каятті став на колінця перед Богом, прохаючи прощення. І саме історія з хлопчиком Іванком дозволяє Ангелику звестися на ноги.
Фільм знімали на Прикарпатті, у селі Нижній Березів Косівського району. За задумом режисера, головні ролі зіграли жителі цього села, до речі, на екрані справжні мати і син.
І завершує трилогію фільм «Мій університет» за мотивами оповідання італійського письменника Ніно Палумбо.
У ньому вже йдеться про «Безмежне». Головний герой 14-річний Джованні намагається осягнути глибину безсмертного твору Данте Аліг’єрі «Божественна комедія».
Проте цей твір, сповнений коментарів і відсилань, вкрай важко дається хлопцеві. Та й сімейні обставини — він живе без батька, бідно — не сприяють його навчанню. Джованні, дізнавшись, що у місті, у старому замку, є велика бібліотека, вирішує шукати відповіді на всі запитання там.
І саме у бібліотеці він знаходить свого справжнього Вчителя, а тамтешня бібліотека стає його справжнім університетом.
Крім Джованні, у фільмі показано його сестричку, братів, матір — життя родини у маленькому італійському селищі. Режисер у кожній із частин трилогії дуже уважно ставиться до деталей.
У цій частині, наприклад, особливим є момент, як діти згадують колір очей їхньої матері: заплющують очі, шукають світлини, щоб відповісти на запитання — а який колір очей моєї матері?
Фільм знімали в італійському містечку Сан-Панкраціо, поблизу Флоренції. Як розповіла режисер Ірина Правило, головного героя знайшли практично останньої миті.
Попри те, що ці три частини про дітей із різних країн, їх об’єднує спільна ідея — становлення особистості за нелегких умов та обставин, звернення до найвищих людських цінностей, а також звернення до традицій.
Трилогія вийшла цілісною, Ірина Правило каже: її навіть запитували — чи не про одного героя йдеться?
Один із фільмів трилогії — «Кров» — уже зібрав кілька нагород, крім спеціального диплома «За виразну кінематографічну мову» 41-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» (2011), ще й Гран-прі Міжнародного фестивалю православного кіно в Батумі St. Andrew cross (Грузія, 2011) та Медаль Президента Республіки Італія Джорджіо Наполітано «За внесок у розвиток кіномистецтва» (Італія, 2012).
В Італії після участі в Міжнародному кінофестивалі короткометражних фільмів у місті Монтекатіні «Кров» залишили для демонстрації в італійських кіношколах як приклад сучасного кіномистецтва.
Найбільшою проблемою під час знімального процесу був пошук грошей: підключали родину, друзів, благодійників.
А третю частину трилогії знято частково коштом, зібраним завдяки кампаніям зі збирання коштів за принципом краудфаундингу — громадського фінансування: на двох платформах — українській «Велика ідея» та найбільшій світовій «Кікстартер».
Ірина Правило розповіла, поки збирали гроші на третю частину, перші дві показували школярам — загалом їх побачили 10 тисяч дітей.
Після нового року заплановано спецпокази трилогії «Моє дитинство», зокрема і соціальні — для дітей ветеранів АТО, а також благодійний показ у Києві. Побачать її і в Грузії та Італії.
На фільм «Мій університет», що знято найпізніше, ще чекає фестивальне життя. В український прокат трилогія має вийти восени 2017 року.
