Європейська традиція лікування нездужань відрізняється від китайської, тибетської чи, скажімо, традиції самобутніх австралійських аборигенів. І річ не тільки в наявності супер-мега-надсучасних наукових розробок, неймовірних багатокомпонентних препаратів і складних терапевтичних схем. Різниця насамперед полягає у загальному ставленні до хвороби, в її сприйнятті — підсвідомому, сформованому багатьма поколіннями пращурів і підкріпленому індивідуальним досвідом кожної людини. Про це «УМ» дізнавалася і від «звичайних» лікарів, і від фахівців, які допомагають пацієнтам незвичними методами.
Не все те правильне, що «осідає» в підсвідомості
— Ви будете здивовані, вражені, ви можете обурюватися, ображатися й сперечатися, можете навіть назвати мене безсердечним лікарем. Але в більшості випадків людям, які роками не вилязять із дрібних нездужань, просто подобається хворіти! Я не кажу про СНІД, рак, сепсис, відмову нирок та інші тяжкі патології, тут розмова окрема. Йдеться про щось просте й не загрозливе для життя: грип, застуда, легка форма алергії, розлади в роботі органів травлення тощо.
Найцікавіше: сам пацієнт буде категорично заперечувати «любов» до болячок (чи ж я ворог власному здоров’ю???), бо його мозок знає, що хворіти погано. Парадокс полягає у тому, що логічні побудови, хоч би якими правильними вони були, не мають сили, поки не закріпляться у підсвідомості. А підсвідомість, яка насправді визначає наші реакції, формує мотиви, керує складним процесом взаємодії з чим і ким завгодно у цьому світі, може підкинути таких сюрпризів, що вам і не снилося! І повірте: правильність — абсолютно не той критерій, завдяки якому реакції стають автоматичними, підсвідомими, мимовільними, — розповідає психолог, психотерапевт, фахівець із позитивного мислення Ольга Складовська.
За словами фахівця, проблеми більшості «хворобофілів» починаються з дитинства. Схема дуже проста. Поки малятко задоволено посміхається, повзає чи бігає, грається, стрибає, робить шкоду (за що отримує по «п’ятій» точці), малює, лазить по деревах, виглядаючи цілком здоровим, батьки поводяться, як звичайно. Але варто дитині захворіти, і всі починають носитися з нею, наче з писаною торбою.
Уваги вдесятеро більше, і всі говорять приємні слова, і всі люблять, і всі жаліють, і розважають, як можуть, щоб не так сумно було надриватися від кашлю, і мама сотий раз за добу цілує лоб, щоб перевірити температуру, і батько прибігає раніше з роботи й читає казку, й друзі приносять апельсини торбами. І можна банками їсти дефіцитне малинове варення, яке відкривають лише під час ГРЗ — те саме варення, яке заборонялося чіпати, поки ти здоровий, хоча його так хотілося! І легко випросити іграшку, яку не купували, поки ти не застудився. І з цікавою книжкою лежиш собі спокійно, а дорослі не змушують робити нудні уроки. Словом, життя розквітає нечуваними бонусами! Але варто малому пацієнту одужати, як усе повертається у звичну колію.
— Якщо така ситуація повторюється раз за разом, дитина може зробити неправильні висновки: хворіти приємно; аби отримати любов, увагу, треба бути хворим; хвороба звільняє від зобов’язань; хвороба дає законний відпочинок. І спочатку діти можуть користуватися цими знаннями свідомо, розігруючи сцени «у мене жар», «болить живіт» — ті сценарії, які найкраще працюють саме з їхніми батьками.
Добре «обкатана» схема з часом закріплюється у підсвідомості, і доросла людина може діяти мимовільно, навіть не помічаючи, як намагається отримати вигоду від власного нездужання. Щоправда, ефект уже не той! Шеф не дає вам підвищення, щоб розважити під час грипу, банк не забуває про кредит на машину, жінка не сидить годинами біля ліжка, тримаючи співчутливо за руку (хоч привід серйозний — 37,9 за Цельсієм!), а невдоволено бурчить, що міг би хоч посуд за собою помити. І тоді — увага! — організм може підвищити градус хвороби, щоб пацієнт таки отримав жадане, — дивує Ольга Складовська.
Чим гірше, тим краще?
Як думаєте, бажане — це одужання? Ні. Йдеться про затишну лікарняну палату, стурбований погляд інфекціоніста, розпачливі зойки «тих, хто не оцінив», увагу, співчуття оточуючих, законний відпочинок із книжкою і банку малинового варення (якщо вона донині актуальна). Чи зацікавлена така людина швидко виписатися або взагалі уникнути лікарняного? Ні! Вона виставляє симптоми напоказ, вона тішиться ними, несе, наче прапор, доводячи всьому світові, що її хвороба — найстрашніша, що ніхто ніколи не переживав таких страждань, що навряд чи вона виліковна.
А на всі спроби залучити здоровий глузд (ну все-таки бувають гірші випадки) людина обурено відповідатиме: «Та ви знаєте, ЯКИЙ у мене тиск?». Або ж, скромно опустивши очі, дорікатиме: «Ну що ви можете розуміти в пневмонії?». І справді, що тут скажеш? У такого «хворобофіла» ніколи не буває все гараз зі здоров’ям — хоч коли запитай, він завжди скаржиться, що все погано, що там болить, тут свербить. Або ж із виглядом святого мученика промовить: «Ну нормально...» Але буде це сказано таким тоном, що тільки останній дурень не зрозуміє — «глина» повна, смерть підступає.
До речі, хворобою дуже зручно виправдовуватися: я щось не роблю через таку поважну причину! Не помічаю, що товаришеві потрібна допомога? Та коли, мені самому хто б допоміг... Не тримаю будинок у чистоті? Лишіть у спокої, не було жодної вільної хвилинки! Не радію життю? Чого це я мушу радіти, хіба є привід? І бурчить такий хворий, бурчить, і всі у нього винні, і життя погане, і світ несправедливий. Спробуй нагадати, що застуда — не смертельний вирок, ще розгнівається і накричить на тебе. Він може роками мучити оточуючих, зривати на них злість, висувати претензії, а в разі «бунту на кораблі» почне хапатися за улюблені пігулки й театрально «помирати». Знайома історія, чи не так?
— Як допомогти такій людині? Якщо вона не бачить джерела своєї проблеми, якщо відчайдушно опирається можливості одужати, то ніяк, — розводить руками психолог. — Якщо відчуває потребу змінити свої підсвідомі реакції, не хоче більше мучити ні себе, ні оточуючих, то дуже просто. Чесно розібратися, що саме чоловік чи жінка хоче отримати за допомогою хвороби. Або що людина не хоче працювати настільки сильно, що ладна занедужати. Усвідомити, що це — неефективний метод. І знайти інші, дієві, способи отримати бажане. Хочеться відпочити від роботи? Краще взяти відгул, відпустку, змінити графік. Від хронічної неуважності близьких хочеться плакати? Скажіть про це по-людськи, щоб вони вас почули. Але є один важливий момент: вас не зрозуміють, якщо ви самі не виявляєте уваги до рідних! Вимагати від оточуючих «любіть мене, піклуйтеся про мене» і не любити, не піклуватися самому — те саме, що бити людину і дивуватися, чого вона від вас тікає!
Спеціаліст додає, що кожен випадок захворювання — індивідуальний, тому універсальних рецептів «щастя, здоров’я» вона не може навести. Але є одне правило, яке виручає в будь-якій ситуації, за будь-яких обставин. Залишайтеся людиною завжди, особливо в момент, коли важко. І те, що здавалося складним чи навіть нереальним, стане таким простим, таким легким...
ВАЖЛИВО!
— Бажання одужати — це ключовий момент у лікуванні будь-якої патології. А воно справді буває не в кожного пацієнта, — констатує лікар-терапевт Олександр Ляшенко. — Я помітив: якщо людина розповідає про неприємні симптоми так, ніби збирається перемогти в конкурсі на найважче нездужання, якщо мало не з гордістю описує всі подробиці, то лікування забере більше часу. Аналогічна історія з людьми, які дуже бояться захворіти, для яких біль, втома, неспроможність працювати, як звичайно, — мало не кінець світу. Найкращі результати при однакових симптомах, діагнозі та схемі лікування завжди фіксуються у людей, які спокійно ставляться до свого стану, не бояться хвороб і не плекають їх.
ДО РЕЧІ
Фахівці стверджують, що європейська медицина зовсім не враховує психологічних причин виникнення нездужань, покладаючись тільки на силу фармпрепаратів та ефективність різних засобів. А в класичних східних традиціях цьому аспекту завжди приділяли велику увагу. Це дозволяло лікувати пацієнтів і навіть запобігати захворюванню на ранніх стадіях без зайвої хімії — швидко, просто, результативно.
