Ложки дьогтю: що не так із українською резолюцією ООН щодо Криму

Генасамблея ООН проголосувала за проект резолюції «Стан з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», підготовлений Україною, повідомляє «Європейська правда».

 

Постійне представництво України в ООН повідомило у «Твіттері», що за резолюцію проголосували представники 70 країн, проти — 26, утримались — 77.

 

Представники Росії докладали всіх можливих зусиль, аби резолюція не була ухвалена, та марно. 

 

«Я закликаю делегації в цій залі використовувати будь-яку можливість, щоб порушувати перед Російською Федерацією питання прав людини у Криму та наполягати на повному їх забезпеченні й дотриманні Росією своїх обов’язків згідно з міжнародним правом», — наголосив перед голосуванням заступник глави МЗС України Сергій Кислиця.

 

У тексті резолюції Росію визнають державою-окупантом, а Крим — тимчасово окупованою територією. У документі засу­джується анексія півострова та репресії проти кримських татар.

Правозахисники вітають документ, але наголошують на кількох його системних проблемах.

 

Попереднє голосування у Третьому комітеті ООН щодо цієї резолюції, яке відбулося у листопаді, всередині України було представлене як перемога української дипломатії. Насправді ж реалії дещо інші, зазначає «Європейська правда».

 

Через політизований характер резолюції та її сприйняття як «упередженої» деякі країни, які зазвичай підтримували Україну, цього разу обрали нейтральну позицію.

 

Адже суть резолюції спрямована не так на захист жертв порушення прав людини у Криму, як на те, щоб завдати якомога потужнішого удару по Росії.

 

Перша резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму була проголосована 27 березня 2014 року.

 

Тоді ООН підтвердила територіальну цілісність України, підкресливши, що так званий референдум, який відбувся 16 березня 2014 року і призвів до анексії пів­острова, «не має законної сили».

 

Країни, що підтримали цю резолюцію тоді, й зараз не ставлять під сумнів легітимність та законність заяв України щодо її територіальної цілісності — за винятком тих, хто вірить у російську пропаганду. 

 

Росія ввела на окупованій території свої закони, створила підконтрольні їй суди та органи влади, які проводять серйозну та системну атаку на громадянське суспільство і на тих, кого влада сприймає як політичних опонентів. Крим — це не проблема тільки України чи Західної Європи, а виклик для всього світу.

 

І саме тому в ООН порушення прав людини у Криму мало бути представлено офіційним Києвом і сприйматися як міжнародна проблема, а не лише українська.

 

Це помилка української дипломатії — вважати, що власних зусиль чи навіть спільних потуг із європейськими партнерами буде достатньо, аби притягнути до відповідальності винних у порушенні прав людини в Криму.

 

Інша проблема резолюції, винесеної на розгляд Генасамблеї ООН, стосується відповідальності. У тексті документа йдеться про відповідальність винятково Російської Федерації як країни-окупанта, яку закликають «дотримуватися своїх зобов’язань відповідно до норм міжнародного права».

 

Критики документа вважають, що у резолюції ООН повинна також міститися згадка про відповідальність тих, хто виконує накази системи, агентів де-факто влади Криму.

 

Вони повинні бути не лише згадані, а й засуджені в тексті резолюції. Та резолюція містить пробіл у цьому питанні, зосередивши увагу лише на широкій картині політичної відповідальності РФ.

 

Утім, глава МЗС України Павло Клімкін розраховує, що після прийняття останньої резолюції з’явиться можливість залучити до роботи в Криму комісію ООН, яка здійснюватиме моніторинг стану прав людини на півострові.