Лобісти вільного продажу зброї постійно нагадують про себе як у Верховній Раді, так і в українських ЗМІ. Хтось належить до їх групи з власної дурості чи наївності — мовляв, наявність вогнепальної зброї у хаті пересічного поїдача сала та борщу захистить його родину від зазіхань грабіжників та інших осіб з недобрими намірами. Але все ж більшу частину лобістів вільного ринку зброї становлять особи, які є агентами інтересів кримінальних кіл. Скажімо, олігархів та інших представників великого (кримінального чи напівкримінального) бізнесу, злочинних рейдерських груп, місцевих удільних владних князьків та специфічних груп, які контролюють нелегальний бізнес, скажімо, видобуток бурштину. Всі ці владні, позавладні та взагалі кримінальні групи пов’язує одне бажання — мати власні кишенькові армії, які силою сприятимуть їхньому збагаченню.
Кому потрібен закон про зброю?
Не є таємницею, що в Україні вже діють великі організовані групи осіб (переважно молодого віку), які мають головним джерелом доходу бандитську діяльність на користь наймачів або ж підробляють собі на проживання рейдерськими нападами.
Ці «тітушки» здійснюють на замовлення наймачів рейдерські захоплення великих і малих підприємств, відбирають у селян і фермерів землі чи вирощений на цих землях врожай, навіть виходять за гроші на фейкові «політичні» акції. Члени таких бандитських угруповань мають наразі на озброєнні лише біти чи металеві прути. Але мрія замовників — мати власні армії «відморозків» iз пістолетами та автоматами. І цьому має посприяти закон про вільний обіг зброї.
І представники чинної української влади, і представники криміналітету в своїх аргументаціях, звичайно ж, посилаються на європейський та світовий досвід, щоб підсилити у наївного населення довіру до таких сумнівних пропозицій. Як приклад країн із вільним продажем зброї наводять, звичайно ж, США та Швейцарію. І замовчують, що США збудували особи кримінального та авантюрного характеру, які захоплювали нові території у місцевого населення саме силою зброї. Звідси й укоріненість американської традиції володіння зброєю. Та навіть попри досвід понад двохсотлітнього володіння американців зброєю уникнути нещасть не вдається. Стрічки новин щодня приносять із Америки повідомлення про трагедії, поодинокі чи масові, спричинені вільним володінням зброєю.
У випадку Швейцарії поширеність зброї пов’язана не з агресивними нахилами цієї нації заволодіти чужими територіями, а в бажанні вберегти власну. Власне, Швейцарська Конфедерація й існує вже 800 років і є найстарішою країною планети саме тому, що її мешканці спромоглися напрацювати ефективну систему захисту від загарбників, зокрема і за допомогою зброї. В країні до цього часу зберігається обов’язкова військова повинність для всіх громадян.
Після демобілізації з лав армії військовослужбовці забирають особисту зброю додому, де зберігають її за чітко визначеними правилами. І дістануть її лише у випадку, коли уряд вирішить, що для того настав відповідний момент. Виховна робота та висока свідомість громадян Швейцарії є запорукою, що наявна в руках населення зброя використовується не за призначенням надзвичайно рідко. Нам же навіть важко уявити всі ті жахи, коли зброя опиниться у власності українців, які не мають усталених традицій щодо її зберігання та використання, та й свідомість яких, визнаймо чесно, є ще дуже далекою від європейської.
Де військові конфлікти, там і зброя
Приводом для цих роздумів послужив нещодавно оприлюднений звіт незалежної дослідницької організації Small Arms Survey (у вільному перекладі «Огляд малих арсеналів озброєнь») зi штаб-квартирою у Женеві про стан iз приватним володінням зброєю у різних країнах світу.
Організація займається дослідженням та поширенням інформації про малі арсенали зброї у світі, результатами яких користуються уряди всіх країн світу, політики, відповідальні за прийняття рішень, соціологи та активісти, які займаються проблематикою наявності у населення невеликих арсеналів зброї. Організація відстежує національні та міжнародні ініціативи (урядові та неурядові), форуми та спеціалізовані проекти з поширення інформації про малі запаси зброї. Вона також видає рекомендації та поради з практичних заходів поводження з малими арсеналами зброї та насиллям, які пов’язані з такими арсеналами.
Рекомендації організації скеровані на підтримку урядів у їхній боротьбі за зменшення інцидентів iз використанням наявної в руках населення приватної зброї. В організації працюють міжнародні експерти з питань безпеки, політичних наук, юриспруденції, економічного розвитку, конфліктних ситуацій та соціології. Ось чому висновки фахівців організації варті того, щоб до них прислухатися, принаймні взяти до уваги.
У згаданому звіті за нинішній рік організації Small Arms Survey містяться не стільки рекомендації, як суха статистична інформація про стан наявності вогнепальної зброї у населення в різних країнах світу. Суха статистика, яка дає багато приводів для живих роздумів. А висновок звіту один: тенденція озброєння різних націй світу перебуває на постійному підйомі.
Проблема контролю за зброєю у приватному користуванні була доволі актуальною під час цьогорічної президентської кампанії у США. Воно й не дивно, бо Америка є світовим лідером у цьому питанні — на сто мешканців США зареєстровано у володінні 112,6 одиницi вогнепальної зброї. Всі наступні дані також наводяться у співвідношенні кількості одиниць зброї на сто мешканців країни.
Що стосується США, то тут коментарі зайві. А ось те, що другою країною світу за кількістю зброї в руках населення вже котрий рік залишається Сербія, є для нас певною несподіванкою. А може, й ні. На 100 сербів, включно з літніми та немовлятами, припадає 75,6 одиницi зброї.
«Повсюдна присутність вогнепальної зброї є наслідком розпаду федеративної Югославії у 90-х роках минулого століття, пізніших громадянських воєн, як і самого закону про зброю, який вважають аж занадто ліберальним за європейськими нормами», — так прокоментувала сербську ситуацію британська газета «Телеграф». Газета нагадує, що за звітом Small Arms Survey за 2012 рік, США мали показник у 88,8, а Сербія — 58,2 одиницi зброї на 100 мешканців. І всього за кілька років бачимо вже зовсім інші цифри!
Причини мілітаризації населення Сербії цікаві й нам, оскільки в Україні також тривають воєнні дії. Але дані по Сербії також побічно свідчать, хто був головним ініціатором балканських воєн. Порівняємо озброєність сербів iз їхніми колишніми «братами» по соціалістичному табору.
Так, Македонія (21,4) — 20-те місце світового рейтингу, Чорногорія (23,1) — 21-ше місце, Хорватія (21,7) — 25-те місце, Боснія і Герцеговина, яка зазнала найбільше втрат від сербського націоналізму, (17) і 34-те місце, а Словенія, яка опинилася найдалі від воєн у зв’язку з розпадом Югославії, на 45-й позиції списку з показником 13,5.
МЗС Сербії раніше цього року поширив заяву на виправдання ліберального законодавства про володіння зброєю, що кількість убивств iз вогнепальної збої 2015 року скоротилася на майже чверть у порівнянні з 2014 роком.
Зниженню злочинів сприяла низка заходів поліції, у рамках яких на території країни конфісковано велику кількість нелегальної зброї та амуніції. Зменшенню кількості вбивств iз вогнепальної зброї також сприяла й дієва акція легалізації зброї, впродовж якої поліція вилучила велику кількість нелегального арсеналу.
Окрім США та Сербії до п’ятірки найозброєніших націй світу також увійшли Ємен (54,8), у якому триває релігійно-громадянська війна, Кіпр (36,4), де продовжується грецько-турецьке протистояння після військового втручання Туреччини 1974 року і розділення острова на турецьку і грецьку частини. Місця з шостого по десяте за озброєністю населення посідають Саудівська Аравія (35), Ірак (34,2), Уругвай (34,8), Швеція (31,6) та Норвегія (31,3).
Цивілізованіша країна — менший арсенал
Десятка найбільш беззбройних націй світу виглядає наступним чином: Туніс (0,1, хоча в цій країні донедавна тривала громадянська війна), Тімор-Лесете (0,3), Соломонські острови (0,4), Гана (0,4), Ефіопія (0,4, хоча в країні діють антиурядові повстанці), Сінгапур (0,5), Індонезія (0,5), Фіджі (0,5), Еритрея (0,5, хоча й тут досить активні антиурядові угруповання) та Бангладеш (0,5, хоча в країні присутня певна кількість ісламських екстремістів).
Варто зазначити, що кількість зброї в руках населення не завжди пропорційна кількості здійснених ним злочинів. Світовими рекордсменами вбивств з вогнепальної зброї є (кількість убитих на 100 тисяч населення): Гондурас (67,18), Венесуела (59,13), Гватемала (34,1), Ямайка (30,72), Сальвадор (26,77), Колумбія (25,94), Бразилія (21,2), Панама (25,11) та Уругвай (11,52). Як бачимо, все це — країни Латинської Америки та Карибського басейну, телесеріалами яких захоплюється частина українських телеглядачів. Тамтешні гарячі пристрасті насправді можуть бути вбивчими в реальному житті.
І, нарешті, про мілітаризацію населення України. За даними звіту організації Small Arms Survey, на 100 пересічних українців припадає 6,6 одиницi вогнепальної зброї. Багато це чи мало? Все пізнається у порівнянні, тому наведемо дані про всіх наших сусідів: Білорусь — 7,3; Росія — 8,9; Румунія — 0,7, Молдова — 7,1; Угорщина — 5,5; Словаччина — 8,3 та Польща — 1,3.
Висновок напрошується сам: цивілізованіша країна — менше зброї. Україна займає якусь середню позицію за кількістю зброї на душу населення серед своїх сусідів, тож чи варто порушувати цей хиткий баланс на догоду лобістам сумнівних замовників?
