Тарас Кутовий, міністр агрополітики, минулого тижня особисто зустрівся з французьким виноробом Крістофом Лакареном, щоб вирішити ситуацію зі знищеними виноградниками на Одещині, де той орендує землю.
Ця історія набула широкого резонансу кілька тижнів тому. Нагадаємо: вирощені і доглянуті Лакареном виноградники впродовж кількох діб знищили місцеві селяни-пайовики, вважаючи, що зможуть заробити більше, ніж за попередніми договорами оренди. Одна з версій — селян спровокувала на беззаконня третя сторона з грошима, зацікавлена розпорядитися по-своєму близькими до курортної Затоки наділами.
«Ситуація викликала стурбованість Володимира Гройсмана, в результаті чого з’явилося відповідне доручення розібратися з цим питанням», — написав очільник аграрного міністерства на своїй сторінці у «Фейсбуцi», готуючись до особистої бесіди з постраждалим інвестором. Розмова Кутового з Лакареном тривала більше, ніж деякі міжнародні переговори на найвищому рівні — близько двох годин. «Вирішення проблеми я бачу в трьох площинах: розслідування з боку МВС, питання компенсації втрат і питання коректності оформлення земельних відносин», — написав Тарас Кутовий опісля.
Оскільки останнє питання в компетенції Мінагрополітики, міністр дав відповідне доручення першому заступнику Максиму Мартинюку. «Ми готові працювати над пошуком рішень, які будуть максимально ефективними. Сподіваюсь, істину буде знайдено», — цитує свого міністра прес-служба Мінагрополітики.
А нам у контексті такої особистої участі вищого керівництва в проблемах оренди (суборенди) землі хотілося б з’ясувати наступне. Протягом останніх кількох місяців власникам паїв на Полтавщині, Черкащині та інших чорноземних хліборобських зон активно наярюють на мобільні телефони добре поінформовані чемні люди, пропонуючи наперед оплатити оренду їхнiх паїв за п’ятдесят-сто років наперед. Аби тільки вони відмовилися продовжити договори з аграріями, які вже тривалий час працюють і розвивають свої господарства на цих землях.
Знають ці «сірі чоловічки» не тільки номери телефонів, прізвища-імена-по батькові своїх візаві, а й усі подробиці і терміни попередніх угод землевласників. І готові приїздити разом iз нотаріусами додому чи комфортно відвозити-привозити до будь-яких державних і приватних контор, тільки б такі договори швиденько підписати. А паралельно натякають тим самим агровиробникам, з-під управління яких шматками висмикують орендовані паї: у вас же немає, як у нас, вільних коштів, щоб оплатити одразу кількадесят років оренди?
От і будете потім нам сплачувати щороку втридорога суборенду... Вам же все одно нікуди буде подітися зі своєю технікою і виробничими потужностями... Активізація «сірих чоловічків» дивним чином збiглася з кампанією Мінагрополітики щодо лобіювання ідеї суборенди земель як порятунку в очах міжнародних фінансових донорів. Вітчизняні інвестори — вони ж сплачують не менші, а частіше значно більші внески до бюджету, ніж іноземні. Та й «соціалку» сільську зазвичай також на собі витягують. Може, варто було б пошукати істину і в цих заплутаних історіях «орендарів»?
