За кадром «газових» перемовин: у Брюсселі Україна нічого не здобула, але і не втратила

Кілька днів тому в Брюсселі закінчилися три­сторонні (ЄС, Україна, РФ) переговори щодо постачання російського газу країнам Європи взимку 2016-2017 рр.

 

Перемовини закінчилися, як зауважують  експерти, безрезультатно.

 

Ця зустріч була ініційована не Україною і стосувалася насамперед транзиту російського газу через нашу територію до країн ЄС.

 

Конкретніше: Євросоюз та Росія стурбовані тим, що в українських підзених сховищах (ПСГ) є приблизно 15 млрд. кубометрів газу, хоча росіяни (а вслід за ними й Європа) завжди стверджували, що для гарантування газової безпеки треба 17—19 млрд., як і було раніше. 

 

Якщо оцінювати цю зустріч, то переговори справді закінчилися безрезультатно для постачальника і споживача, оскільки не підписано кінцевого документа, який був би юридичною гарантією транзиту російського газу до країн ЄС.

 

Але такого не можна сказати про українську делегацію, яка хоч бажаного не досягла, але й нічого не втратила. Інтерес української сторони як транзитера принципово відрізняється і від інтересів постачальника, і від інтересів споживача — тим більше тепер, у період війни.

 

У контексті згаданих перемовин українській делегації робили цікаві пропозиції як від російської сторони, так і від європейської.

 

Такі пропозиції супроводжувалися певними обіцянками і ультиматумами. Але українська делегація, чи не вперше, не пішла на поступки ні російській, ані європейській сторонам.

 

І від її дій не постраждали українські національні інтереси.

 

Риторичним, серед інших, залишається питання про те, коли газовики говорили правду — раніше, коли твердили (і українські, і російські, і європейські), що для гарантованого проходження будь-якого (навіть дуже холодного) опалювального сезону, в українських підземних газосховищах має бути не менше 17—19 млрд. кубометрів газу — інакше катастрофа; чи тепер, коли за фактом перед початком опалювального сезону було лише трохи більше 15? Звичайно, найближчу до об’єктивної відповідь дасть зима, однак у таких розрахунках похибка 11—27% — є неприйнятною. 

 

І ось чому. З метою забезпечення внутрішніх потреб споживання і транзиту раніше у ПСГ накопичували більше, ніж 17 млрд. кубометрів газу (майже 30 кубометрів у 2007-му, 28 – у 2008-му, 26 – у 2009-му).

 

Тобто, якщо порівнювати сьогоднішні 15 із реальним заповненнями ПСГ у згадані роки, то йдеться у грошах про додаткові кілька млрд. доларів США (0.5 – 1.0 – лише для транзиту). Грошей завжди бракувало і бракує і «Нафтогазу України», і бюджету нашої держави.

 

Але Україна, керуючись згаданою офіційною інформацією щодо оптимального заповнення газосховищ, робила такі витрати — купувала імпортний газ і закачувала його у ПСГ, аби гарантувати виконання згаданих зобов’язань.

 

При цьому наша держава терпіла значні додаткові фінансові навантаження. Чи означає це, що ті витрати були комусь вигідні?