Йорданія — країна заворожливої краси, секрет якої — в яскравих контрастах. Тут вибагливий мандрівник може насолодитися найширшим спектром природних дивовиж.
Скажімо, зелена долина річки Йордан сусідить з пустелями з їх безгомінням та подихом вічності, а безплідне Мертве море розташоване неподалік Червоного, яке буквально пломеніє від різнокольорової живності.
Туристів Йорданія також приваблює чудовою погодою (320 сонячних днів на рік), можливістю за тиждень об’їхати всю країну, перспективою охреститися в річці Йордан та відвідати вражаюче диво світу — Петру.
І якщо раніше потрапити в Йорданію було досить-таки непросто (заважали дорожнеча та відсутність прямого транспортного зв’язку), то в жовтні цього року туристична компанія «Феєрія» відкрила чартерний рейс до Акаби.
До того ж тепер українцям не потрібна віза. «Welcome to Jordan!» — говорить прикордонник в аеропорту, відкриваючи двері до історичних та природних скарбів країни.
Перлина біля моря
Містечко Акаба — вікно Йорданії на море і курорт на березі Червоного моря. Тривалий час його назва мало про що говорила любителям мандрів.
Однак, коли в Єгипті та Ізраїлі наче гриби після дощу почали з’являтися готелі та курортна інфраструктура, в Йорданії теж задумалися: як із прибутком використати і свою частину узбережжя Червоного моря.
Врешті регіон Акаби оголосили вільною економічною зоною, відділили її від решти країни митним кордоном та запросили інвесторів. І незабаром перші готелі світових готельних марок відкрили двері для туристів.
Нині всі місцеві готелі виблискують сучасними фасадами, обладнані за останнім криком туристичної моди, потопають у зелені та пропонують високий сервіс обслуговування.
А зовсім недавно неподалік міста відкрився розкішний готельний комплекс «Тала Бей».
Акаба славиться м’яким мікрокліматом. Кільце гір захищає місто від палючого повітря пустель, а морський бриз приносить з моря рятівну прохолоду. З берега Акаби одночасно можна побачити три країни — Саудівську Аравію, Єгипет та Ізраїль.
«За останні роки туристичний потік у Йорданію значно зріс, — розповів гід Ісам, який супроводжував нас під час мандрівки країною. — Якщо раніше з моєї сім’ї лише я працював перекладачем і гідом, то нині і три мої брати знайшли роботу в туризмі. А, скажімо, населення Акаби швидко виросло з 25 до 150 тисяч. І це не дивно: впродовж 9 місяців (восени, взимку та навесні) погода в Акабі ідеальна. Лише влітку трохи спекотно.
Піщані пляжі, цілюще повітря, найчистіша вода, коралові рифи Червоного моря та неймовірно багатий підводний світ — усе це гарантує безтурботний відпочинок і приваблює туристів.
Тут є також широкий спектр розваг: можна пройтися під вітрилом, порибалити, покататися на лижах, зануритися з аквалангом чи просто з маскою».
Справді, в Акабі розвинена інфраструктура для дайвінгу. Багато туристів приїжджають сюди саме по підводні враження.
Кришталево чиста морська вода і висока температура створюють ідеальні умови для розвитку морської флори і фауни. Під водою вас зустрічає пишна краса коралового багатства, яке вражає розмаїттям кольорів та форм.
Неймовірну картину підводного царства доповнюють тисячі риб дивовижного забарвлення.
Той, хто вперше пірнає у води Червоного моря, отримує приємне потрясіння і назавжди стає затятим прихильником глибинного плавання.
Завершальний акорд дня в Акабі — чарівний захід сонця, коли небо заливає багрянець, а море, пальми, гори набувають таємничості та романтичності.
Кам’яне диво
Гостям, які цікавляться пам’ятниками давніх цивілізацій, Йорданія пропонує ціле сузір’я легендарних місць із різних епох історії людства. Однак головна історична пам’ятка країни — Петра.
Заради цього дива туристи їдуть сюди з найвіддаленіших куточків світу.
«У всьому світі ви не знайдете нічого схожого на Петру,— запевнив нас Ісам, коли ми, подолавши 110 кілометрів дороги від Акаби, стали в чергу по квитки. — Ви немов опиняєтеся в іншому часовому вимірі, переноситеся у минуле на тисячі років. Тож цілком закономірно, що 1985 року Петру внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а на початку нового тисячоліття — до новітнього переліку «7 чудес світу».
Щоб потрапити до Петри, потрібно пройти стежкою, яка стиснута з обох боків стрімкими скелями. Блакитне небо видніється лише через вузький просвіт, а промені сонця не потрапляють сюди взагалі. Ця дорога називається каньйоном Сик і має довжину 1200 метрів.
І ось за поворотом відкривається Ель-Хазне — Скарбниця — монументальна будівля з фасадом, вирубаним у скелі.
Величезна і гармонійна, до того ж рожево-червоного кольору — вона відразу приголомшує мандрівника. Вражає також прекрасна збереженість будівлі, висота якої сягає 42 метри.
Химерне переплетення архітектурних стилів свідчить, що тут міг бути і храм стародавніх богів, і усипальниця царів. Про призначення будівлі вчені сперечаються й досі.
А «скарбницею» будівлю назвали бедуїни, які вірили, що тут заховані скарби єгипетських фараонів.
Загалом Петра — це кілька гірських каньйонів, у скелястих стінах яких стародавні жителі вирубували житло. Химерні фасади, витесані з піщанику, та інші будівлі, які прекрасно збереглися, залишаються чудовими пам’ятниками унікальної цивілізації.
І хоча призначення більшості приміщень і досі невідоме, вчені та археологи дали їм спрощені назви: скарбниця, гробниця, храм, жертовник тощо.
Немає сумніву лише щодо амфітеатру на 4 тисячі місць, збудованого за часів залежності Петри від Римської імперії в першому і другому століттях нашої ери.
Побудову міста історики приписують племенам набатеїв, які прийшли сюди з Аравійської пустелі в ІІ столітті до нашої ери. Зіштовхнувшись із греко-римським світом, вони виявилися досить талановитими копіювальниками. І сьогодні, дивлячись на колонади й арки храмів і гробниць, неважко здогадатися, звідки запозичені ці архітектурні фігури.
У свої найкращі часи Петра стояла на перехресті важливих торгових шляхів. Після довгої дороги пустелею каравани нарешті досягали облаштованої оази серед гір і піску. Тут мандрівники знаходили їжу і воду. Жителі мали з того чималий прибуток. У період розквіту тут проживало до 30 тисяч осіб.
Петра втратила свою провідну роль у регіоні після землетрусу 363 року, який завдав місту великої шкоди, та після зміни маршруту торгових шляхів. Врешті жителі залишили її. Однак саме занепад і врятував стародавнє місто від зруйнування. І ми маємо можливість милуватися унікальним архітектурним дивом стародавнього світу.
Довгі століття Петра залишалася легендою, відгуком давніх переказів. І хоча грецькі та римські історики досить детально описали «оазу в пустелі», знайти її не вдавалося. Крім того, місцеві бедуїни ревно приховували місто від чужого ока.
Відкриття кам’яного дива для решти світу відбулося 1812 року. Швейцарець Людвіг Буркгардт мандрував Аравійською пустелею, вивчаючи арабську мову і Коран. Бедуїни настільки перейнялися до нього довірою, що один із них показав йому мертве місто.
Багато туристів залишаються в Петрі до вечора, аби зустріти тут захід сонця. Червоні гори в променях призахідного сонця залишають незабутні враження на все життя. Петра дуже популярна серед кінематографістів.
Тут знімали такі пригодницькі фільми, як «Індіана Джонс і останній хрестовий похід», «Сіндбад і око тигра», а також мелодрами «Арабські ночі», «Пристрасть у пустелі».
На виході з цього музею просто неба нам вручили «дипломи». Серед 14 написів різними мовами знаходимо й український текст «Дякуємо за відвідання Петри. До 200-річчя нового відкриття Петри в Йорданії».
«Марсіанська» хроніка
Побувати в Йорданії й обминути пустелю Ваді-Рам — неможливо. Пустеля унікальна завдяки своїм рудуватим, рожевим та червоним скелям, червоному піску та химерним фігурам вивітрювання.
Десь тут загубилася і найвища гора Йорданії Джебель-Рам висотою 1754 метри.
У пустелі ви не знайдете навіть натяку на цивілізацію. Лише іноді бедуїни та табуни їхніх верблюдів ледь помітним караваном з’являються на горизонті. 2011 року заповідник Ваді-Рам увійшов до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Оскільки пустеля величезна, а часу в туристів небагато, найкраще замовити джип-сафарі. З відкритого кузова машини можна без поспіху і суєти насолодитися всією красою місцевих краєвидів.
Водій-бедуїн знає пустелю як свої п’ять, тож обов’язково зупиниться біля якоїсь дивовижі. Скажімо, на скелях іноді можна побачити малюнки, що приховують у собі таємниці перших кочівників, котрі залишили після себе дивні петрогліфи.
Щоправда, поруч (зовсім випадково — а може, й ні) неодмінно буде сувенірна крамниця. Місцеві торговці абсолютно ненав’язливі, головне — завжди пригостять трав’яним чаєм чи кавою з кардамоном, які туристи із задоволенням п’ють у тіні бедуїнських строкатих наметів. А потім запропонують подорож верхи на верблюді.
Минули тисячі років, однак здається, що цей край не зачепили ні час, ні людина. Дехто з прихильників психологічних практик стверджує, що день, проведений у цілковитій тиші Ваді-Рама, назавжди змінює свідомість і ставлення до світу.
А спостерігаючи тут захід сонця, важко позбутися думки, що ти космічний мандрівник, який загубився у далеких просторах Всесвіту.
Увечері, після пригод у червоних пісках, туристи збираються в одному з кемпінгів. Ночівля в пустелі — романтична і незабутня.
На вечерю пригощають шашликом та іншими національними йорданськими стравами. А потім туристи збираються біля багаття та спостерігають за зорями на нічному небі, згадуючи казки «Тисячі й однієї ночі».
Якщо вам ще не вдалося помандрувати йорданською пустелею, то ви, без сумніву, вже неодноразово бачили її в кіно. Неймовірні кольори пустелі та незвичайні геологічні формації не могли не привернути увагу кінематографістів.
Тут зняли багато відомих фільмів. Мабуть, найбільш знаменитий — «Лоуренс Аравійський», який 1962 року завоював сім «Оскарів». Рожево-червоні ландшафти пустелі Ваді-Рам нагадують іншопланетні пейзажі.
Тож режисери неодноразово використовували цю орнаментальну пустку як знімальний майданчик. Скажімо, у фільмі «Червона планета» пустеля Ваді-Рам слугувала поверхнею Марса.
Біблійними стежками
Ми вирушили далі на північ. І вже через годину з лівого боку забіліли солі Мертвого моря. На крайньому півдні цієї водойми сіль відкладається у брили, немов лід, який туристи охоче розбивають на сувеніри.
Мертве море має багату на духовні події історію. Колись тут процвітали біблейські міста, від яких залишилися лише пам’ять та купа каміння.
Місцеві ландшафти майже не змінилися від стародавніх часів, оглядаючи їх, можна думками перенестися в далеке минуле.
Східний берег Мертвого моря, який належить Йорданії, мало заселений. 1990 року тут з’явився перший готель лікувального профілю.
Нині їх — кілька десятків, майже всі з них пропонують лікування на основі продукції Мертвого моря. Як стверджують місцеві лікарі, навіть один день, проведений на березі цього унікального моря, відчутно оздоровить вас.
А в йорданських магазинах можна придбати натуральну косметику Мертвого моря: грязі, солі, креми, маски, мило тощо.
Річка Йордан — одна з головних святинь християн. Саме в ній, як свідчить Євангелія, хрестився Ісус Христос.
І, зрозуміло, що кожна з країн (Ізраїль чи Йорданія — країни, через територію яких протікає річка) хотіли б мати «місце хрещення» на своїй території, тож суперечки щодо «точного місця хрещення Сина Божого» тривають не одне століття (якщо не всі два тисячоліття).
Щоправда, підприємливі ізраїльтяни відкрили в себе навіть два такі місця. І туристів там не бракує.
«1996 року міжнародна група вчених, проводячи археологічні розкопки на східному березі Йордану, виявила справжнє місце хрещення Ісуса Христа, — оголосив наш гід Ісам, коли ми під’їжджали до святої річки. — У Біблії це місце називається «Віфанія за Йорданом».
Саме тут відбулася зустріч Івана Предтечі та Ісуса Христа і хрещення останнього. Тоді ж розкопали і будівлю, яку вчені називають першим (найстарішим) християнським храмом на планеті».
Ми підійшли до кількох стародавніх фундаментів, які ледве проглядалися в землі. Над землею височіла лише дерев’яна капличка.
«У березні 2000 року це місце відвідав Іван Павло ІІ, — не вгавав наш гід. — Тож католицька церква визнала, що саме тут отримав хрещення Ісус Христос. Трохи далі ми теж зможемо пірнути у води Йордану, для цього є спеціально обладнане місце».
По річці Йордан проходить кордон між Ізраїлем та Йорданією.
«Дозволяється лише зануритися у воду. Будь-які рухи в бік Ізраїлю суворо забороняються і можуть мати для вас дуже неприємні наслідки», — попередив Ісам.
І справді, ширина річки тут всього десять метрів. По три метри, які обмежені сіткою та поплавками, виділено для купальників з боку Йорданії та Ізраїлю, а посередині чотири метри «нейтральної території».
Прикордонники з автоматами з обох боків слідкують, аби не було перебіжчиків. Щодня тисячі паломників отримують тут хрещення. 2015 року «Віфанія за Йорданом» увійшла у список Світової спадщини ЮНЕСКО.
Біле місто
«Нашу столицю Амман називають «білим містом», оскільки фасади будинків дозволено будувати лише з білого каменю, — розповів Ісам, коли ми вирушили на екскурсію і з вікна автобуса розглядали столицю. — А через високу сейсмічність заборонено висотні будинки». Білизна міста справді вражає і надає йому суто східного колориту. Око приємно тішать тисячі білих невеликих будинків, розсіяних на пагорбах.
Для туристів в Аммані найцікавішими є Цитадель (історичний центр) та старі квартали. Цитадель, що піднеслася над містом, — головний свідок бурхливої історії міста. Колони грецьких і римських язичницьких храмів тут химерно переплітаються з витонченими обрисами візантійської церкви та палацу Омейядів.
До речі, в античні часи місто мало назву Філадельфія. Тож прогулянка Цитаделлю перетворюється на мандрівку доленосними епохами історії людства. З високого пагорба відкривається розкішний вид на місто.
Якщо ви втомилися від прогулянки в часі, можете відпочити в римському амфітеатрі, що біля підніжжя Цитаделі. Його кам’яна чаша на шість тисяч місць вирубана в скелі. Він прекрасно зберігся і нині використовується для музичних та театральних вистав.
Шанувальники східної екзотики можуть прогулятися неповторними вуличками Старого міста, зайти до місцевих магазинчиків, відвідати місцевий базар (арабською — Сук), де можна придбати екзотичні товари, вдихнути запаморочливий аромат прянощів, посидіти в кав’ярні, послухати автентичну арабську музику, що лунає з самого серця країни.
Однак будьте уважні, аби не заблукати в хаотичній забудові та заплутаному лабіринті вуличок Старого міста. До речі, в Йорданії у школах вивчають англійську мову, що значно полегшує спілкування. Принаймні завжди можна порозумітися.
Цікаво, що в Аммані є вулиця Тараса Шевченка — єдина в арабському світі. Саме на ній розташоване Посольство України в Йорданії.
Стабільність та добробут
Йорданія — відносно молода країна, незалежність отримала лише 1946 року. Однак за цей досить короткий час вона перетворилася на міцну і перспективну державу і нині є своєрідним мостом між Сходом і Заходом.
Близький Схід — неспокійний регіон нашої планети, однак Йорданія вже 50 років демонструє стабільний розвиток. Її оминають і революції, і війни. Навпаки — біженці з сусідніх неспокійних країн знаходять тут свій притулок.
Першими осіли тут палестинці, які втекли від ізраїльської окупації. І нині нащадки тих переселенців станолять майже 45 відсотків населення Йорданії. І далі кожен новий конфлікт у регіоні відгукувався хвилею біженців.
«Ми вже втомилися приймати емігрантів, — розповів Ісам. — Кожна війна — у Кувейті, Лівані, Іраку, Сирії — виштовхує в нашу країну сотні тисяч переселенців. Дехто потім повертається на батьківщину, але багато залишаються. Через деякий час вони отримують йорданське громадянство. Зараз у нас багато сирійців. Наша влада вирішує, що з ними робити. Люди все більше схиляються до того, щоб надати їм громадянство. Це примусить їх працювати, а не жити на соціальну допомогу. І якщо про проблему біженців у Європі говорять усі на світі, то про Йорданію в цьому плані згадують нечасто».
Відсутність у Йорданії релігійних та громадських конфліктів і високий рівень життя стають головними факторами для людей, які втікають від війни. Скажімо, сім’я, яка заробляє 700 доларів на місяць, вважається тут бідною. Щоправда, середня сім’я в Йорданії має 8-9 дітей.
Йорданія — класична арабська держава. Не дивуйтеся, якщо вранці о четвертій годині ви почуєте голос муедзина, який закликає до молитви. П’ятниця тут — офіційний вихідний, а чоловікам дозволяється мати кілька дружин.
Країна не має власної нафти (як деякі арабські країни, що процвітають), але має, схоже, розумних керівників. Збудувати фактично на піску (80% території Йорданії — це пустелі та невисокі скелясті плато) міцну і привабливу країну непросто.
Головний прибуток держава отримує з експорту фосфатів (шосте місце у світі), калійної солі з Мертвого моря та медичних препаратів, які досить відомі у світі. Стрімко зростає туристична галузь, у чому ми мали змогу переконатися за сім днів поїздки країною.
Оскільки ісламська релігія фактично забороняє працювати жінкам у громадському секторі, в готелі і СПА-центри працевлаштовуються дівчата з Філіппін, Індонезії, Кенії. А чоловіків на некваліфіковані роботи запрошують з Єгипту.
