Час нових еліт: відповідь Радикальної партії на сучасні міжнародні виклики

 

І. Головним зовнішньополітичним викликом для України вже майже три роки залишається збройна агресія та «гібридна війна» Росії проти нашої країни.
 

Радикальна партія як послідовна патріотична політична сила переконана, що єдиний шлях для України закінчити війну — не виплакати принизливий мир із втраченими територіями і нав’язаними нам ззовні Конституцією та законами, а бути сильними і перемагати. Зокрема, на дипломатичному фронті.
 

В останній рік Україні, особливо Верховній Раді, довелося витримати великий тиск із боку наших міжнародних партнерів щодо спроб вирішити проблему агресивності Росії за рахунок України на базі так званих «мінських угод».
 

Поки що парламенту вдалося вистояти і не здатися в умовах шантажу. І в першу чергу завдяки принциповій позиції фракції Радикальної партії.
 

Наша фракція — єдина парламентська сила, яка від початку відкидала «мінські угоди» як путінську пастку для України. Як здійснені Президентом Порошенком із величезним перевищенням своїх повноважень. Як юридично нікчемні, з точки зору міжнародного права, Конституції та законів України. 
 

І взагалі, як план капітуляції України перед Росією. Ці угоди насправді нав’язують Україні ледь прихований російський алгоритм, що був озвучений міністром закордонних справ Росії Лавровим ще навесні 2014 року, ще до всіх бойових дій на Донбасі. То заради чого гинули наші герої на фронті?
 

Ми пропонуємо цілісну та послідовну концепцію зовнішньої політики, спрямовану на відсіч російській агресії, зокрема альтернативу «мінським угодам» та «мирним переговорам» у нормандському форматі.

Наша позиція чітка — Росія веде «гібридну війну» не лише проти України, а й проти Європи, США і цивілізованого світу. На всіх міжнародних переговорах із нашими європейськими та американськими партнерами ми наголошуємо:
 

— на необхідності для Заходу припинити ганебну політику умиротворення агресора та перейти до всебічного стримування та ізоляції Росії, оскільки спроби її умиротворення можуть принести європейцям короткотермінову вигоду, але стратегічно Європа програє, лише збільшуючи ризик великої війни;
 

— на важливості продовження, розширення та поглиблення санкцій проти Росії, особливо запровадження жорстких економічних санкцій, адже Захід нестиме значно більші втрати у разі, якщо Росія, відчувши безкарність, застосує збройну силу вже щодо західних держав;
 

— на необхідності надання Україні масштабної військової допомоги, зокрема сучасної зброї, а також на визначальній ролі Будапештського меморандуму як адекватної міжнародно-правової бази для надання такої допомоги;
 

— на потребі відновлення женевського формату переговорів за участі України, США, ЄС та Росії (замість очевидно провальних нормандського та мінського) та розширення женевського формату за рахунок іншого підписанта Будапештського меморандуму — Великобританії та інших ядерних держав, що приєдналися до меморандуму — Франції та Китаю;
 

— на необхідності прийняття Заходом стратегічного політичного рішення щодо майбутнього України як невід’ємної складової західної, євро­атлантичної цивілізації та виділення масштабних ресурсів — військових, фінансових, економічних, технологічних, гуманітарних — для повноцінної інтеграції України, новітнього «плану Маршалла» для України;
 

— і, зрештою, на необхідності виграти у Росії в проголошеній нею самою новій (другій) «холодній війні» з метою її остаточної пацифікації і демократизації, як це було зроблено з Німеччиною та Японією після Другої світової війни.
 

На зазначені вище цілі спрямовані й низка зареєстрованих нами в парламенті законодавчих ініціатив.
 

Так, на значне посилення зовнішньополітичних позицій України спрямований і наш проект Закону «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» та поновлення прав України щодо ядерної зброї».
 

Поновлення прав України щодо ядерної зброї як легітимного засобу стримування зовнішнього агресора також спонукатиме міжнародних партнерів України максимально серйозно поставитися до збройної агресії Росії та надати всебічну широкомасштабну допомогу Україні згідно з міжнародно-правовими безпековими гарантіями, наданими їй за Будапештським меморандумом 1994 року.
 

Важливим завданням є практична реалізація міжнародно-правової відповідальності Росії за збройну агресію проти України.

Парламент уже підтримав наші ініціативи щодо визнання Росії державою-агресором та визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Росії та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР».
 

Україна також має виконати своє «домашнє завдання» та провести всю необхідну підготовчу роботу й сформувати консолідовану претензію України до Росії. Нагадаю, що під час Другої світової війни СРСР почав готувати свою консолідовану претензію до гітлерівської Німеччини ще задовго до перемоги — у 1942 році.

Ми також маємо вже зараз виробити нашу претензію до путінської Росії щодо всього величезного обсягу завданої нам шкоди, щоб бути готовими до того часу, коли вона зрештою зазнає краху, а Путін потрапить на лаву підсудних у суді в Гаазі.
 

Отже, в цей час поки що слабкості та нерішучості світових лідерів маємо бути сильними самі. І світ, зрештою, нас підтримає.
 

ІІ. Україна за 25 років незалежності глибоко інтегрувалася в глобальний світ як у політичному, так і в економічному відношенні. Зокрема, понад 50% нашої економіки пов’язані з світовими ринками та зовнішньою торгівлею. Тож надзвичайно важливо розуміти сучасні фундаментальні тренди та виклики світового розвитку, що мають визначальний вплив також і на Україну.
 

Головною довгостроковою тенденцією сучасності стало закінчення ліберальної глобалізації — світового тренду, що визначав розвиток цивілізації в останні 30 років після краху комунізму і закінчення «холодної війни». Епоха ліберальної глобалізації однозначно добігла свого кінця.
 

Це спричиняє значні соціально-політичні потрясіння у багатьох провідних країнах, а також ерозію та можливий розпад звичних міжнародних інститутів. Причому в епіцентрі потрясінь опинилось саме ядро проекту ліберальної глобалізації та його центральні інститути, зокрема Європейський Союз і НАТО, та й сама держава-світовий лідер — Сполучені Штати Америки.
 

У геополітичному відношенні ядру глобалізації — США та Європі — починають кидати дедалі більш відкритий виклик авторитарні ревізіоністські держави — Росія, Китай, Іран, що прагнуть підірвати міжнародне право, змінити світовий порядок та запровадити багатополярність з власними зонами впливу.
 

Водночас ми спостерігаємо політичне повстання європейського й американського середнього класу, який втратив найбільше за останні десятиліття, зокрема в реальних доходах та рівні життя, і навіть почав скорочуватися. Середній клас США і Європи відчув втрату життєвої перспективи на тлі бурхливого зростання у світі, передусім в Азії.
 

У лихоманці ліберальної глобалізації космополітизовані еліти розвинених країн побачили свій унікальний шанс на надприбутки та швидке збагачення. У результаті відірвались від своїх народів, втратили своє національне коріння, моральні орієнтири та відчуття реальності.
 

Сьогодні ж політичні еліти розвиненого світу постали перед новим явищем — втомленим і злим виборцем, який втрачає довіру до своїх еліт, підозрює їх у корупції, зраді та піклуванні про власні егоїстичні інтереси. Виборцем без надії на покращення свого життя в рамках нинішнього статус-кво, а отже, готовим слухати альтернативні ідеї і пропозиції.
 

Звідси підйом так званих «популістичних» рухів у Європі. А також перемога на ви­борах президента США Дональда Трампа та підйом соціаліста Сандерса у президентській кампанії демократів. Які обидва з протилежних політичних позицій знайшли підтримку в мільйонів середніх американців, що втомилися від десятиліть безвідповідальності та егоїзму політичного істеблішменту країни, від тиранії так званої політкоректності, від брехні експертів і засобів масової інформації.
 

Ці нові світові тренди і виклики матимуть довгострокові наслідки. Зокрема, повернення національного протекціонізму та економічного націоналізму. 
 

Україна однозначно є частиною цього світового тренду. У нас зазначені проблеми і виклики посилені в рази. Хто прийде на зміну нинішнім космополітичним мародерам та компрадорам від влади і бізнесу — вирішуватиме український народ. 
 

У цих нових умовах команда Радикальної партії має стратегічне бачення шляхів радикального прориву країни до гідного сучасного життя, а також рішучість і волю його реалізувати. А значить, переконаний, прийде до влади в країні і виконає свою історичну місію!
 

ІІІ. Європейські виклики та повернення України в Європу.
 

Європейський Союз як інтеграційний проект зіткнувся з глибинною кризою, що поставила під питання його майбутнє. Це і переможний референдум про вихід Великобританії зі складу ЄС, і глибока міграційна криза, і всеосяжна недовіра громадян країн-членів до брюссельської бюрократії, і нескінченна економічна криза та неподолані кризи зони євро і банківської системи.
 

Від часів кінця СРСР і на усіх Майданах українські демократи боролися за майбутнє України під гаслом «повернення України додому, в Європу». Водночас життя вчить переходу від євроромантизму початку 90-х та єврооптимізму 2000-х до єврореалізму та прагматизму. Але в жодному разі ми не повинні впадати у євроскептицизм.
 

Повернення в Європу означає передусім відновлення законного і гідного місця України в європейській цивілізації, в якій, безумовно, залишається й Велика Британія навіть після виходу з ЄС. І наявність або відсутність інституційного членства в ЄС зовсім не визначає нашої успішності на цьому шляху.
 

Рішучий вчинок британців насправді привідчиняє двері для можливого альтернативного розвитку європейської цивілізації. І несе стратегічний позитивний наслідок для нас.
 

Нинішнє дедалі більш централізоване і забюрократизоване об’єднання Європи у формі Європейського Союзу, започатковане близько 70 років тому на базі порозуміння та політичного й економічного домінування Франції і Німеччини, може не витримати викликів сучасності. Як і централізована російсько-комуністична імперія у формі СРСР, що теж проіснувала близько 70 років.
 

Референдум у Великобританії може запустити процес, який у стратегічній перспективі зможе привести до фундаментальної реорганізації політичного і економічного простору Європи в напрямку більш гнучкого об’єднання країн у новому проекті. У проекті Європи як «сім’ї вільних народів», об’єднаних не стільки бюрократією і централізованими директивами, скільки розумінням народами спільних цінностей, долі та майбутнього. Організаційну ж форму такого об’єднання Європи визначать саме життя та її народи.
 

Без Великобританії та України на різних географічних кінцях Європи таке якісно нове, життєздатне об’єднання європейських народів неможливе. І в ньому Україна вже не буде «затурканим бідним родичем» на периферії.
 

Це вимагатиме нового покоління європейських лідерів — мудрих і водночас сміливих і рішучих, здатних давати адекватну відповідь на новітні виклики. Європа віками була попереду всього світу завдяки саме таким лідерам — від філософії і науки до економіки і політики.
 

Радикальна партія наполягає на невідкладному ініціюванні переговорів з ЄС щодо перегляду нинішніх невигідних умов Угоди про Асоціацію щодо зони вільної торгівлі з Євросоюзом, які визначають мізерні квоти для нашої продукції та не сприяють розвитку нашої економіки.

Неприпустимий також і шантаж з боку ЄС, коли в обмін на міжнародні кредити від нас вимагають здачу наших природних багатств та цілої галузі економіки, як у випадку з нашими лісами та деревообробною галуззю шляхом скасування мораторію на експорт сировини — лісу-кругляку.
 

У майбутню Європу, в якій би формі вона не була об’єднана, Україна має увійти сильною, економічно розвиненою державою. Така наша мета!
 

Вірю в те, що Європа ще не втратила свого історичного лідерства, а прогрес і нові лідери вже на підході. Так само, як і в Україні.