Любов і біль Краматорська
З Сергієм ми зустрілися біля пошти, він очікував на дружину та розглядав фасад будівлі. >>
Український спецназівець: На війні стало досить нудно
07.12.2016
Мотивація у військах зараз велика: бійці хочуть іти вперед.
Перебуваючи у короткочасній відпустці, один із спецназівців ССО (сил спецоперацій) дав згоду зустрітися й розповісти про життя-буття на передовій, але просив не називати його імені.
Його спецпідрозділ дислокується в Донецькій області в «зеленій» зоні.
Але працює по всій лінії дотику, там де «треба»: хлопців постійно кудись «закидають» на декілька днів... Немає жодної точки на карті АТО, де б вони не були!
У підрозділі служать лише контрактники, середній вік яких — 30 років.
Загалом ССО — збірна «солянка»: сюди позбирали людей із усіх спецназів, які тільки були в Україні (3-й армійський спецназ, Нацгвардія, ГУР, СБУ і т.д.).
Спершу в найелітнішу українську частину «висмикували» невеличкі підрозділи, які мали високий рівень підготовки: «зігнали» всіх до купи й назвали ССО.
Зараз сюди одразу набирають на службу, але потрапити в підрозділ дуже важко.
«Як був страшенний недобір на контракт, так і залишився»
— Коли підписали контракт і на який термін?
— Підписав у лютому 2015-го на п’ять років. А ось дехто із моїх товаришів попідписували фактично безстрокові контракти: «до закінчення особливого періоду».
— Які побутові умови й як «часто» відбувається ротація?
— Служу в найелітнішому підрозділі, тому в нас із хлопцями умови кращі, ніж у «стандартних» військових. Наприклад, нещодавно американці проспонсорували й нам дали нормальні будиночки. А до цього жили, як і всі, в палатках із «буржуйками». Проте на «передку» всі сплять під землею — в землянках, так безпечніше.
Із побратимами на «передку» постійно не стоїмо — час від часу їздимо туди «працювати»... У нас своя специфіка. Додому я «катаюся» кожних два місяці, а загалом хлопці з інших підрозділів — раз на півроку їздять додому, та й то, якщо пощастить. З ротацією зараз дуже важко, бо наверху думали, що коли піднімуть зарплату, то народ «повалить» на контрактну службу.
А в реальності — як був страшенний недобір на контракт, так і залишився: бажаючих служити нема. Через це на ротацію багато хто не може потрапити — ніким замінити. Є хлопці, які по півтора року сидять на «передку» безвиїзно. Їх ніхто не відпускає: ти пишеш «заяву» про те, щоб тобі дали короткочасну відпустку додому, а цей папірець при тобі й рвуть...
— А яка платня у контрактників?
— Зарплату виплачують повністю i вчасно. Мінімальна у рядового контрактника — 7 тисяч, а у, наприклад, прапорщика — 9 тисяч. Плюс передбачені доплати. Вони залежать від того, в якій із трьох зон ти перебуваєш. Скажімо, щомісячна доплата в 4200 гривень, якщо ти на «нулі» й постійно там живеш.
Ну а чим далі від «передка», тим менші доплати (третя лінія — десь 1200 гривень щомісяця). Щоправда, не дуже «рівно» виплачують так звану «бойову тисячу», яку належить виплачувати на «нулі» за кожен день боїв.
— Бої зараз ідуть постійно?
— Постійного нічого немає — усе міняється. День — війна, день — тиша. Зараз усе по «точках»; немає такого, як було раніше, — пряма лінія фронту, яка вся воює. Може бути таке, що ось тут кожні три хвилини падає міна, а через три кілометри, на сусідньому блокпосту, — півроку вже ніхто не стріляв. Як правило, стріляють там, де немає контрабанди! А там, де її «ганяють», війни немає, там завжди тиша. І «летить» контрабанда в обидва боки: щодня хтось заробляє мільйони. Перевозять, що душа забажає: на тому ж боці дефіцит усього.
З окупованих територій як їздили до нас за їжею, так і їздять. Коли проїжджаєш будь-яке КПП (чи КПВВ), бачиш людей, які цілодобово там сплять у машинах, чекаючи черги, аби проїхати на нашу територію. І так само — аби повернутися назад додому. Зараз будь-яке КПВВ (контрольний пункт в’їзду-виїзду) — це маленьке містечко, де є маса ларків із їжею, чаєм і т.п.
«Щодня гине до десяти осіб»
— Офіційно ж запевняють, що бажаючих служити за контрактом чимало...
— Одна справа — служити в мирний час, інша — зараз... Люди не хочуть ризикувати своєю головою навіть після підвищення зарплат. Тим паче що реальні втрати приховують. Ми з хлопцями з інших підрозділів спілкуємося, адже дзвонимо один одному, так от, проаналізувавши, прийшли до висновку, що коли досить тихо й така-собі «середня» війна на всій лінії зіткнення — в день гине до... 10 чоловік! А по телевізору скажуть — один. А якщо йдеться про серйозний бій у якійсь лише одній точці, то тільки тут можемо втратити 10 бійців, а ще 30 зазнають поранень.
За офіційними даними, загиблих за весь час АТО — близько 5600 бійців, але, знову ж таки, за нашими з хлопцями підрахунками, — всі 30 тисяч набереться! У перший час багатьох узагалі не рахували: хлопці гинули сотнями, й де ямку викопали — там усіх у «братську» й закопували. Наприклад, у тих же добробатах фактично не було списків людей — їх узагалі ніхто не рахував. У Іловайському та Дебальцівському котлах скільки полягло хлопців iз «Донбасу», «Азову» й інших добробатів — ніхто достеменно не знає. Хлопці воювали, а в списках їх не було...
А тим, що вижили, також непереливки — багато хто не може довести своєї участі в боях, ну й, відповідно, статусу, виплат не отримують. Наприклад, якийсь із добробатів перепідпорядкували до МВС. Їм подають списки загиблих, а ті футболять до ЗСУ: і ті, і ті кажуть, що то не їхня відповідальність, папірці зі списками «плавають».
— У полоні набагато більше наших, ніж офіційно кажуть?
— Ніхто цього не знає. Наш підрозділ постійно їздить на обміни й мені неодноразово доводилося «туди» конвоювати «сепарів», а «звідти» забирати наших. Тож спілкувався і з тими, і з тими...
Наші з полоненими «сепарами» няньчаться, як із малими дітьми; їм тут — нормальні їжа й побутові умови. Ми ж граємося в супер’європейську країну! А з наших полонених «там» знущаються: всі хлопці приїжджають поламані, як фізично, так і морально...
«Перспектив щодо завершення війни найближчим часом немає»
— Чому обміни завжди непропорційні?
— Так було завжди. Ми, як правило, беремо в полон більше їхніх бійців... А спочатку, влітку 2014 року, творилося таке... З того боку в полон наших майже і не брали (та й наші теж, але ж це замовчується), хіба що для роботи. Поранених просто добивали...
Також «зам’яли», як наших десантників із 95-ї бригади по лініях електропередач розвішували... Наші вирішили помститися: зайшли вночі на блокпост, де стояли кадировці, й порозпинали чеченів на хрестах (для них це найстрашніше, адже вони мусульмани).
Тоді ми заїжджали в місто й ніхто не знав — чиє воно (бувало, що містечко одну годину наше, іншу — їхнє): «лінія» постійно, щогодини змінювалася. Зараз лінія зіткнення фактично вирівнялася, й усі чітко знають, де чия територія. На війні стало досить нудно...
Цей «заморожений» конфлікт усім сторонам вигідний, адже всі на ньому заробляють шалені гроші — і наші верхи, і «сепари», і Росія. Перспектив щодо завершення війни найближчим часом немає! Найімовірніше, що все «це» ще буде тягнутися в «замороженому» вигляді не менше 3-5 років, варто згадати аналоги: Придністров’я, Абхазію, Чечню.
Реально, є лише один спосіб розв’язати «гордіїв вузол» — це відкрите силове протистояння з Росією. Та наше керівництво цього боїться, от ми усі й сидимо та чогось чекаємо...
Фінансують зараз те, що дороге й чого в нас мало. Потихеньку гроші «вкидаються» (тут Порошенко пішов правильним шляхом) на ППО — закуповують нові системи, обладнання, ракети.
Адже росіяни більше всього нас перевершують по авіації. У піхоту грошей найменше вкладають, тому що «м’ясо» завжди є і його не шкода. Старої радянської «консерви» (БМП, «ГАЗів», «УАЗів») багато й все це «добро» потихеньку зі складів дістають і кидають на передову — це «расходный» матеріал: що машини, що люди.
Також потроху закуповують нові танки, міцніє авіація. Зокрема, почали модернізовувати (їх дуже нам не вистачало) МІ-24 — штурмові (ударні) гелікоптери підтримки піхоти. Зараз вони вже можуть і вночі літати, а донедавна — зась. Авіація на війні — страшна сила: ніяка «арта» поряд не стоїть у порівнянні з авіаударами!
«За 2014 рік перебили всіх «ідейних» сепарів»
— Погрози з боку бандформувань — реальні?
— Та вони щодня такі страшилки випускають в «ефір», щоправда, попередньо напившись... За 2014 рік перебили всіх «ідейних» наркоманів і алкоголіків, які взяли зброю й кричали: «Россия, прийди!». Вони не вміли воювати, а такі довго на війні не живуть.
Довше живуть лише добре підготовлені, тобто кадрові військові. Зараз із того боку бандформувань, проти яких ми воюємо, більш як 90% — найманці: хто раніше служив у російській чи нашій арміях. Адже не секрет, що наших туди дуже багато «перебігло». Наприклад, весь «Беркут» зі східних регіонів у повному складі перейшов на той бік. Аналогічно вчинило чимало наших військових підрозділів iз півдня та Криму. А всі інші — росіяни!
— «Колег» не доводилося зустрічати?
— Спілкувався з спецназівцями ГРУ РФ Єрофєєвим та Александровим — охороняв їх у лікарні. Вони розповідали, що до нас просто «ломляться». У підрозділи заходять із запитанням: «Пацани, хто їде воювати на Україну?» й бажаючих море, адже «тут» їм платять утричі більше, ніж на батьківщині.
Скільки таких «відпускників» наші «покромсали» в Донецькому аеропорту! Мені до цього часу незрозуміло, чому й навіщо росіяни стільки свого спецназу, притому елітного, «поклали» в аеропорту?! Там горіли всі: «Вимпел», ФСБшники, ГРУшники. Дуже хотіли взяти аеропорт i показати, що ніхто не може їм протистояти, а наші клали їх сотнями. В боях за аеропрт загинуло більше половини всього російського спецназу...
— Який моральний стан у нашій армії?
— Мотивація у військах зараз велика. Усі хочуть іти вперед, але через Мінські угоди нам фактично не дають стріляти, але ж по нас — гатять!
Незважаючи на те, що ми поступаємося противнику в техніці й авіації, ми тижнів за два дійшли б до свого кордону. Але ж це нікому не вигідно «зверху», плюс ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Зрозуміло, що крові буде багато... Нам зможуть протиставити десь 200-тисячну армію, але ж і наших не менше!
— Як вважаєте, ми могли б втримати Крим?
— Однозначно! Крим «здали» так само як і Донбас! Я розмовляв із хлопцями з ВВ, які тоді служили в Донецьку: вони самі дзвонили в Київ і просили дати дозвіл на придушення заколоту. Їхнього одного підрозділу вистачило б, аби відстояти Донецьк. Але з Києва була відповідь: «Нікого не чіпати й нічого не робити!». Увесь схід тупо здали! Явно були домовленості...
НАСТРОЇ
— А як народ з «того боку» налаштований?
— Та дивлячись де! Скажімо, два містечка на відстані 30 кілометрів одне від одного. То в одному — 70% населення за нас, а в сусідньому — все з точністю до навпаки. Але в основній масі — всі «сепари». На Донбасі так завжди було, тож і зараз мало що змінилося.
Адже наша держава завжди на це «забивала», а треба було давно вже вести нормальну політику: і соціальну, і мозок людям «промивати», налаштовуючи їх «правильно». Але ж цього ніхто не робив! Там усі ТБ-антети тільки на Росію й налаштовані...
