Звільнені за націоналізм: як у Криму позбуваються невгодних науковців

Росія у будь-який спосіб намагається привабити кримську молодь — звільняє від складання ЄД — Єдиного державного екзамену в Росії, активно запрошує до своїх вишів, а такі собі мобільні приймальні комісії з різних російських інститутів навіть самі їдуть на півострів по студентів.

Проте ті не особливо біжать до тамтешніх інститутів, натомість активно їдуть до материкової України. Таврійський університет, що нині базується у Києві, розпочав новий навчальний рік приблизно з 700 студентів, і ця цифра зростає.

Наприкінці вересня цього року уряд ухвалив рішення про реорганізацію київської Академії муніципального управління.

Цей навчальний заклад став структурним підрозділом Таврійського національного університету, викладачі і студенти якого полишили окупований Крим. У 2014—2015 роках iз півострова поїхала третина студентів, і до Таврійського університету, який почав працювати у Києві рік тому, вони щодня прибувають і досі. 
 

У Криму зробили справжню чистку викладацьких лав, кажуть, практично 1937 рік — хіба не розстрілювали. І це не могло не вплинути на якість тамтешньої освіти: теперішні кримські дипломи навіть у Росії не скрізь визнають. Значна частина викладачів, що не мали змоги поїхати з півострова, лишилися без роботи. І це попри звання докторів та численні наукові здобутки. 
 

Одним із таких викладачів став Василь Якович Чирва. Його випадок показовий iще й тим, що звільнили його за націоналізм. Утім звільнили культурно — довели до того, що він сам написав заяву «за власним бажанням». На вченій раді, коли розглядали кандидатуру Чирви, подану на конкурс, його колишній учень, людина, яку він забрав до університету і керував дисертацією, — Володимир Олегович Кур’янов — піднявся і сказав, що Чирва націоналіст, тож його треба гнати звідси, бо таким не місце в новому відродженому російському університеті.
 

— Ні, ми людину не переслідуємо, просто людину не вибрали за конкурсом, — розповідає про кримську тактику Володимир Павлович Казарін — друг і колега Чирви,  ректор Таврійського національного університету — того, що в Києві. Володимир Кур’янов, доктор хімічних наук, колись побіг до партійних органів в останні дні існування КПРС. Коли все розвалилося, його ніхто на роботу не хотів брати. Чирва його пожалів, практично на вулиці підібрав — його ж вигнали звідусіль, — узяв назад на хімічний факультет. Тепер Кур’янов — проректор кримського федерального університету.
 

Кур’янова підтримав ректор Сергій Георгійович Доніч — треба голосувати проти. Тим, хто вже проголосував «за», — порадили зіпсувати бюлетені, таких виявилося 15. Ніхто не заперечив, однак і виступити проти кандидатури Чирви теж не наважилися.
 

— Чирва завжди був проукраїнським, iще за радянської влади, навіть у догорбачовський період. І не приховував цього, — розповідає Казарін. 
 

Так попросили з університету Василя Яковича Чирву — доктора наук, професора, автора близько 400 публікацій — окрім української, англійською, німецькою, російською мовами, володаря 20 патентів, науковця, на праці якого за останній рік покликалися 900 разів. Василь Якович має близько тридцяти захищених кандидатів наук, чотирьох докторів. 

І такий приклад усунення людей за націоналізм у кримському виші не єдиний.
 

— Це типова доля дуже великої кількості людей, які там працювали, — продовжує Володимир Павлович Казарін. — Наприклад, одразу ж 2014-го спорядили на пенсію Віктора Федоровича Шарапу. Він завідував кафедрою історії України. Сказали — це псевдонаука, все, кафедри немає. Схожа ситуація сталася і з деканом факультету української філології Юрієм Федоровичем Прадідом. Факультет закрили, але він спробував подати свою кандидатуру на конкурс на відділення перекладу, щоб бодай десь відстоювати українську ідею. Проте поміж ним — доктором наук — і кандидатом — обрали кандидата. 
 

Отак керівництво університету позбулося всіх невгодних. 
 

— Кримськотатарське відділення було суттєво скорочено, турецьке закрито і на тлі цього — масова розправа з викладачами, — так описує тодішні події Володимир Павлович.

Каже, тоді йому не раз казали — мовчи, тебе не чіпають, то мовчи. А коли дійшла справа до так званого «конкурсу» на посаду, то заявили — думаєте, вас виберуть?

— А я й не подавав документи на конкурс...
 

Таврійський університет уже рік повноцінно функціонує в Києві. Звісно, дуже багато проблем потрібно ще розв’язати. Спочатку не було приміщень — знаходили притулок то в Червоному корпусі університету, то в «Кримському домі». Тепер-от, після реорганізації, матимуть свої приміщення. Можливо, незабаром з’явиться бодай поверх у гуртожитку і для викладачів — тих, хто хоче залишити Крим, проте не має куди їхати.
 

Говорив Володимир Павлович і про інші проблеми, з якими зіткнулися після переселення:
 

— Нас просять не лише студенти, а й учні старших класів, щоб ми організували дистанційне навчання. Там, у Криму, української мови у школах не лишилося, а вони хочуть її вчити. Так от, в Україні системи дистанційного навчання немає. Є самодіяльність: дистанційне спілкування — через скайп. Але ж це не навчання. Потрібно розробити сертифіковану програму, щоб вона була визнана за кордоном. Наприклад, цього року 14 тисяч випускників, це в 11-му класі, виходить, стільки ж у 10-му, 9-му класах. Ми ж маємо цих дітей не лише підготувати, а й дати їм сертифікат, щоб на його основі вони могли скласти ЗНО або вступити до вишу. 
 

Казарін переконаний — університет упорається з усіма труднощами, але було б добре, якби наша влада робила певні висновки з того, що відбулося:
 

— Тепер в окупованому Криму керівниками багато випускників Академії державного управління при Президенті України. Вони позахищали дисертації, мають звання. То виникає запитання — як готували ці кадри? Гадаю, що саме ідеологічний момент мав би бути на першому місці. Чи є в цьому закладі якась система перевірки людей, і, може, вже час переглянути контингент викладачів, які готували це покоління?
 

Я поспілкувалася з Василем Яковичем Чирвою. Він не дуже хотів щось коментувати, каже: «Мені ще тут жити. А переїздити? Старих дерев не пересаджують...» Єдине, що розповів: його, українського націоналіста, якого «не обрали за конкурсом до вишу кримського», запросили до вишу московського.