Поєднання фотографій і поезії
— Руслане, насамперед визначимось із поняттям «МольфART» і з тим, що це за етнопроект?
— Це наш спільний з Властою проект, і назву цю придумала вона. Назва утворилася завдяки поєднанню старого гуцульського слова «мольфа» та тепер уже популярного англійського ART. У цьому є свій символізм, який нам сподобався — саме поєднання давнього і сучасного, чогось дуже близького і загальнодоступного, зрозумілого і приваблюючого таємницями. Бо саме так і вважаємо: культура не є куснем інформації, який віджив, це явище живе, воно перебуває в постійному розвитку і зміні, набирає нових форм і фарб, опираючись на спадок минулих поколінь, дає нові орієнтири для поколінь прийдешніх.
Власта — поетеса, а моїм хобі є фотографія. Роблячи нові творчі продукти на стику цих двох мистецтв, можна зрозуміти, що найбільшим твоїм творчим актом і є твоє життя. «МольфARТ» — це творення власного життя, творення всього свідомого і відповідального, творення, де здійснюється пошук можливостей привнесення нових фарб і звуків у звичні питання про виживання.
— Чи можна вважати проект етнічним?
— Людина сама по собі має мало можливостей для значних змін навіть у площині власного світу, ми залежні від взаємодії з собі подібними. На жаль, можливості співпраці часто губляться у конфронтаціях і конкурентній боротьбі. А наш «МольфART» — це об’єднання наших зусиль для речей більш складних, ніж ми можемо поодинці.
Я б не сказав, що цей проект є етнічним, адже ми користуємося надбаннями цілого людства. Думаю, в сучасну епоху людство повинно переходити від конфронтації до концентрування зусиль на викликах, які виникають на його шляху. Але, беззаперечно, основа наших мотивацій — культура рідних гір, тобто те, на чому виростаєш і що живе в тобі, починаючи від бабусиних казок. І, звичайно, є тут речі, які вважаємо цінними і важливими для себе. І думаємо, що ці речі варті переходу в інше тисячоліття.
— Чому вибрали саме таку тему?
— Думаю, ми не вибирали тему — тема вибрала нас сама. Життя ставить перед кожною людиною низку питань, які вона за можливості пробує вирішити. Тому об’єктом нашої спільної творчості з Властою є прості питання про гармонію, про своє місце у світі, про смисл і зміст творчості та розуміння краси. Наприклад, поезія Власти для мене насичена різноманітними стратегіями та світоглядними концепціями, які я використовую там, де не вистачає засобів візуальних.
Людство за останні століття навчилося досить вдало задовольняти свої базові потреби. Але якось у цій гонці за фізичним благополуччям ми забуваємо про те, що прийнято називати душею, забуваємо про якість психологічного життя. Це вважається завданням окремих людей і спеціалістів, а для звичайної людини психологія — то щось таке складне і непрактичне і не має відношення до неї самої. Але наш психологічний стан часто є важливішим за стан фізичний. Тому людство чекає на новий виток еволюції, це еволюція духу, яка дозволить нам трансформувати власну біологічну сутність у щось більше і сповнене красивішого змісту і сенсу.
Найчастіше мандали можна зустріти у вишивці, витинанці, писанкарстві…
— У так звані створені «заговорені» речі який вкладаєте зміст?
— Мольфою на Гуцульщині називали заговорені речі. Коли брали якусь звичайну річ і за допомогою замовлянь наділяли її новими характеристиками і функціями. Ми не є прихильниками містики, але цей процес нагадав нам те, що відбувається при нашій співпраці.
Власта писала вірші, «слухаючи» мої фотографії: така була перша наша форма співпраці, яка виникла і розвивалася цілком стихійно і несподівано для нас самих. Першим нашим свідомим витвором був артбук, у якому ми показали Властині вірші та фотографії, які дали поштовх до них. Вийшла така собі книжка-медитація, де ми вже помітили, що це виходить кращим, ніж просто вірші чи просто фото, бо дотикається до свідомості людини з різних сторін.
— «МольфART — Геометрія шляху» — це ваша нова колекція фоторобіт у форматі мандал. Що це за напрям?
— Явище це більш відоме під назвою «мандала» і прийшло до нас зі Сходу. Утім даний феномен зустрічається майже в усіх культурах світу. Скажімо, в Україні принцип побудови мандальних зображень дуже широко використовувався в будь-якому виді образотворчого мистецтва. Найчастіше мандали можна зустріти в вишивці, витинанці, писанкарстві, плетиві з соломки. Загалом побачити мандали можна на всіх матеріалах: від дерева до кераміки. Сьогодні в сучасному світі набирає обертів так звана мандалотерапія, де люди через роботу з мандалами гармонізують внутрішні стани і діагностують психологічні процеси. Таке широке розповсюдження цього явища говорить про якісь базові речі, притаманні, як виявилося, не тільки людству, а й усьому живому і неживому світу. Все: від людини до дрібної бактерії чи кристала мінералу.
— На яких формах базується мандала?
— Мандала будується на одних і тих же базових формах, де краса і симетрія є основними формуючими критеріями. Є такий вислів — «краса врятує світ», але, займаючись мандалами, ми розуміємо, що краса і є світом. Людина є краса, її психологічний стан є краса і довершеність, гармонія між складовими особистості. І коли виникає якась проблема, то вона свідчить про порушення цієї цілісності і симетрії.
Тому даний принцип був використаний для створення певних інструментів із пошуку того внутрішнього балансу. Інструменти прості у використанні, бо базуються на візуальній складовій і можна наочно побачити власні перекоси, слабкі ділянки чи блоки. Саме створення таких структур лягло в основу картин, які ми, за звичкою, називаємо мандалами. Введення персонажа фотографії у структуру площини мандали дозволило показати різні стани людини чи різні її шляхи до самореалізації, а цитати з віршів Власти використовуються як стратегії досягнення стану внутрішньої гармонії.
— Де зазвичай робите знімки?
— Уся моя діяльність, як і життя, відбувається в горах. Вони мене виростили, вони формували мене, і не дивно, що любов до них закладена вже десь на рівні підсвідомості. Саме народи, що жили в горах, надихають мене на створення візуальних образів. Це невичерпне джерело, де сконцентрована сила багатьох поколінь, які старалися не тільки вижити в суворіших гірських умовах, а й прагнули до краси, до радості і пізнання таємниці. Таємничий світ, який описували гуцули, надихає і зараз на інакше ставлення до життя. Гуцули завжди ставилися до світу як до живого — з повагою і шаною. Нам зараз цього не вистачає, тож звідси і маємо купу екологічних проблем. Живу я в мальовничому гірському селищі Верховина, яке тулиться до підніжжя величного Чорногірського хребта.
Карпати — це край наповнений силою, край, що викохував чудові культури, розкидані по горах, край, що формує особистості, здатні долати труднощі з посмішкою, і край, що надійно ховає свої скарби від байдужих очей.
