Вічний клич з минулого: витримати!
У найважчі моменти свого існування наші попередники дослухалися до зову своїх предків: «Витримати!». >>
ПОЛІТПАРНАС
24.11.2016
Наш тридцять третій
У рідних степах, де буяли хліба
Колоссям жита й пшениці,
Там ненька Вкраїна без хліба вмира
Й ростуть безіменні могили.
Не тільки в могилах, на свіжій стерні,
У полі, в канавах розкритих
Лежать українці на рідній землі,
Сльозами і потом омитій.
Лежать непокриті під сонцем, дощем,
Обнявшись малята і мами,
Лиш ситі шуліки справляють бенкет
Й ліниво кружляють полями.
«Померла матуся і тато, і всі, —
В щоденнику пише дитина. —
Так хочеться їсти і жити мені,
Одна я лишилась в родині».
«Наш Сталін» гінців в Україну жене,
Забрати в людей до зернини,
Забрати фуражне й зерно посівне,
Незгодних — везти до Сибіру.
Ми служим молебень мільйонам людей,
Померлих по волі тирана,
За душі невинних батьків і дітей
Їм вічная пам’ять і шана!
О. ТКАЧЕНКО
Городище, Черкаська область
