У його житті було стільки містичного й непідвладного простій людині, а унікальні досягнення цього киянина взагалі перебувають за межами людських можливостей.
Володимир Вукста — професійний мандрівник (побував у понад 100 країнах), спортсмен, спеціаліст із виживання в екстремальних умовах, командор української команди екстремалів «Еквітес», тренер чемпіонів світу з бодібілдингу, триразовий чемпіон Азії зі східних єдиноборств.
Нині він є організатором академії Голтіса «Зцілюючий імпульс» — унікальної методики оздоровлення, омоложення та продовження активного довголіття для людей різного віку та здоров’я. Але при всій неординарності Володимир Вукста залишається дуже скромним, товариським і простим.
Дiвчина, що змiнила долю
Голтіс приречено сидів на нарах переповненої камери смертників іранської в’язниці й тихо молився. Раптом у пам’яті стали спливати епізоди короткого життя...
Ось він, семирічний хлопчик, гостить у бабусі Віри, і йому сниться дивний сон — біла хмаринка спустилася, сказала: «Твоє ім’я Володимир записане на небесах. Але тепер у тебе буде ще одне — Голтіс».
І розтанула. Прокинувшись, хлопчик розповів про це бабусі, на що вона відповіла: «Мені приснилося таке ж. Мабуть, хтось на небесах хоче перейменувати тебе».
З тих пір його так і прозвали, хоча ніхто не міг пояснити, що то означає. Лише коли він став дорослим, одна поетеса розшифрувала його як: «Господь любить тебе і спасе». І це не раз підтверджувалося в житті цього неординарного киянина.
А ось до худорлявого Володі підбігає найкрасивіша дівчинка Катя і говорить: «Голтіс, ти худий, як скелет».
Після цих слів він став прокидатися о четвертiй годинi й біг до лісу — там лазив по деревах, плавав у озері... Вже через рік дівчинка, котра насміхалася над ним, захоплено вигукнула: «Голтіс, як ти розширився в плечах! Я тебе не впізнаю».
І хоча вона вийшла заміж за іншого і виїхала до Угорщини, Голтіс усе життя дякує їй за те, що став сильним екстремалом.
В армії він фанатично займався спортом — удосконалював майстерність східних єдиноборств. Якось командир оголосив: «Хто виграє чемпіонат родів військ із боксу, той поїде у відпустку».
Володимир виходив на ринг червоний від крові, та все ж завоював звання майстра спорту, провівши 43 безпрограшнi бої, тож через кілька місяців після призову святкував Різдво в домашньому колі, що в ті часи було з розряду фантастики...
У 25 років Голтіс кинувся рятувати цуценя, яке тонуло, і зламав шию. Три консиліуми лікарів винесли вердикт, що за такої травми виживає один із тисячі, та й то залишається паралізованим на все життя.
Але Володимир не змирився з долею інваліда і створив методику одужання «Зцілюючий імпульс», за якою займався по кілька годин на день. Він у думках посилав у хворе місце живильні речовини й оздоровчий імпульс, робив дихальні вправи, спеціальну гімнастику.
А ще йому здавалося, що йому допомагають янголи. І сталося диво... Через три тижні хребет відновився, ніби після унікальної операції, а через півтора місяця хлопець на «відмінно» склав іспит із гімнастики в Київському інституті фізкультури.
Як людина, яка на собі випробувала чудодійну дію системи «Зцілюючий імпульс», він став широко пропагувати її, працюючи в науково-дослідному інституті під керівництвом професора Леоніда Глузмана.
Писав наукову роботу, створював нові тренажери для дітей-інвалідів зi школи-інтернату, вивчав анатомію, медицину, пізнавав можливості людського організму в екстремальних умовах.
А ще Голтіс із дитинства мріяв подорожувати, а книги про людей-екстремалів зачитував до дірок. Дитяча мрія стала сенсом життя.
У 1996 році він із товаришами здійснив першу подорож по Саудівській Аравії, Ірану, Туркменістану й Казахстану, випробувавши на собі 54-денне голодування. Але життя змусило його заробляти на хліб насущний. Довелося з друзями переганяти дорогі джипи з-за кордону. В одній із цих «подорожей» він і опинився в іранській камері смертників...
«Попрошу, щоб тебе зарiзали неболяче»
Якось вони втрьох повинні були доставити з Оману до Києва партію позашляховиків. Напередодні поїздки йому приснився сон: начебто він сидить у іранській в’язниці. Коли розповів про це друзям, вони розсміялися: «Не бійся, ми просто об’їдемо цю країну».
Вони благополучно купили в Омані три джипи і вирушили додому. Але Сирія не відкрила їм візи. Тоді Володимир запропонував усе ж їхати через Іран.
Поромом вони переправилися в країну, де їм пояснили, що при в’їзді треба здати фото-і відеоапаратуру в спеціальний ящик для багажу. Але Володя ризикнув узяти з собою придбану в цій подорожі першу в житті відеокамеру, щоб зняти дивні пейзажі.
Захопившись зйомками, на під’їзді до міста Сиракс Голтіс відстав від хлопців. Раптом поруч з’явилися поліцейські з пістолетами. Знаючи, що за незаконну зйомку йому загрожує в’язниця, він запропонував відкупного — машину, камеру, три тисячі доларів, які залишилися. Але полісмени були непідкупні. Коли вони везли його в машині повз друзів, він устиг крикнути: «Сон збувся!».
...На допиті слідчий стверджував, що він — американський шпигун, який перевозив наркотики і знімав військові об’єкти. Таке звинувачення загрожувало смертним вироком. Володимир змолився через перекладача: «Я знімав лише природу вашого дивного краю».
Це зізнання трохи розчулило полісмена, і він сказав: «Я бачу, що ти — чесна людина, і відпустив би тебе. Але твою справу вже передали в центр, а там тебе не помилують, адже ти зняв три військові об’єкти».
І показав на його відеозаписі шматок залізниці, дроти високовольтної лінії і стовп. По дорозі до в’язниці Володимир розповідав йому про Україну і так зворушив іранця, що той пообіцяв: «Я попрошу свого друга-слідчого, аби тебе зарізали неболяче». Але цього полісмена вони не застали. Конвоїр сказав на прощання: «Тепер проси свого Бога, щоб він допоміг тобі».
«Шпигуна» голим кинули до глибокої ями. Воду і юшку йому спускали на мотузці. На допитах били, вимагаючи зізнань. Потім перевели до камери смертників із 12 мусульманами, які давали йому їжу, але Володимир відмовлявся — аби швидше закінчилися муки. За це він молився Господові.
Якось уночі йому приснилася горлиця. «Кріпися, Голтіс, — прошепотіла вона. — Скоро все зміниться на твою користь».
Прокинувшись, він дивувався, який тут може бути птах, якщо камера абсолютно без вікон. Але саме цього дня їх уперше вивели на прогулянку. Зняли з очей пов’язку, він поглянув у небо, а там... горлиця. Сусіди по камері, яким розповів про сон, закричали: «Твій Бог тебе почув!».
А через два дні його привели на допит і поставили на коліна лицем до стіни. Думав, смерть прийшла. Раптом ніжний жіночий голос російською мовою став розпитувати, хто вів машину, коли він знімав із протилежного вікна?
Голтіс відповів, що сам, а кермував коліном. Його вивели у двір, посадили в джип, дали камеру. Він показав, як усе робив. Поліцейські здивувалися. А коли він iще й полум’яну промову їм проголосив, що всі люди — брати, і Бог у нас один, дівчина-перекладач навіть заплакала.
І його... звільнили. Він приїхав у готель, де його цілих два тижні чекали друзі, і вони благополучно повернулися на Батьківщину.
За межею людських можливостей
Вiдтодi Голтіс цілком віддався життю мандрівника-екстремала. У 1998 році вони з другом здійснили безпрецедентну велоподорож по Африці, подолавши 8000 км по пустелі Калахарі і бездоріжжю за три тижні, маючи всього по 2,5 кг їжі і 7 кг води на людину.
Наступного року він із Олександром Комаровим і Костянтином Могильним їздили по Криму, де й вирішили створити команду «Еквітес», назвавши її на честь римських вершників-першопрохідців (пізніше до неї приєднався Андрій Супрун).
Щоб заробити кошти для подорожей, їхній продюсер Віктор Письмовий запропонував створити програму «Десять кроків до Африки», у якій екстремали вирішили зробити неймовірне шоу — пірнути і пропливти під льодом на озері Діамантовому в Києві.
Але за тиждень до шоу настало таке потепління, що крига повністю розтанула. Хлопці отримали благословення на занурення у священика з монастиря — як робили перед усіма виступами.
І за два дні до купання дійсно вдарив мороз. Вони прорубали дві ополонки за 38 метрів одна від одної, і на очах у більше як сотні журналістів пірнули в крижану воду, орієнтуючись лише на світло телевізійних камер.
Потім команда «Еквітес» створила цілу книгу рекордів, непідвладних звичайним людям. У Зімбабве вони стрибали з прапором України над високогірним водоспадом Вікторія, пристебнувшись гумовим канатом.
На аеродромі «Чайка» під Києвом Голтіс перебрався з однієї повітряної кулі на іншу по канату на висоті 60 метрів. А ще хлопці піднялися в джипі по вертикальній стіні на багатоповерховий будинок.
В Іспанії Володимир провів 12 днів без води, а ще 42 — на самій воді. Із листопада 2008 року до лютого 2009 року сміливі мандрівники за місяць пройшли на яхті шляхом Колумба через Атлантику майже без їжі і води...
Всіма своїми «подвигами» команда доводила, що людина в екстремальних умовах здатна долати страх і жити за межами можливого.
Зараз це Голтіс активно пропагує в Києві на своїх семінарах за методикою «Зцілюючого імпульсу», що базується на «відкритому» серці, фізичних вправах, голодуванні та психологічній підготовці. «Я просто допомагаю людям пізнати можливості їхнього організму», — говорить екстремал.
