Минулої п’ятниці на спільному брифінгу голови СБУ Василя Грицака та Генпрокурора Юрія Луценка було оголошено про звільнення викраденого екс-офіцера ФСБ Росії, що перейшов у 2014 році на бік України і воював у зоні АТО, Іллі Богданова.
Зі слів Грицака, замовниками викрадення виступили Головне розвідувальне управління Генштабу Росії і Федеральна служба безпеки Росії.
Богданов був звільнений бійцями української «Альфи» в Харківській області під час спроби переправити його через кордон із Росією.
У результаті спецоперації затримано трьох осіб, усі — громадяни України, у тому числі й організатор викрадення з української сторони — колишній депутат Харківської обласної ради Володимир Розсоха.
За даними СБУ, він був завербований співробітником ГРУ Генштабу Росії у липні 2015 року, а в жовтні 2016 року отримав завдання організувати бойову групу з числа громадян України, які б займалися фізичним усуненням, а також викраденням із подальшим переправленням у Росію різних осіб. Першою метою став Ілля Богданов.
У розмові з «Апострофом» Ілля Богданов розповів про викрадення, про свою службу в ФСБ, а також про те, чим займався в Україні після того, як ухвалив рішення покинути Росію.
— Ілля, за яких обставин вас викрали в Києві 12 листопада? Як на вас вийшли, де тримали?
— Я зараз багато чого не можу розповісти, бо триває слідство. Але ця історія скидається на бойовик. Я в Києві намагався організувати свій невеликий бізнес із продажу пян-се (корейські дріжджові пиріжки, приготовлені на пару; Богданов виріс у Владивостоці, де вони повсюдно продаються. — «Апостроф»). На мене у Facebook вийшла дівчина. Вона сказала, що її батько, Володимир Розсоха, може допомогти в розвитку бізнесу, знайти місце під оренду точки, допомогти з інвестиціями.
Можливо, її сторінка була і фейковою, а спілкувався зі мною сам Розсоха, не знаю. Ми зв’язалися з ним, потім зустрілися. Він настільки увійшов до мене в довіру, що я навіть своєму партнеру Антону казав, що вірю цій людині. Розсоха — дуже хороший психолог. Хоча, як потім з’ясувалося, він був і «регіоналом», і шахраєм, і в ОЗУ був, на ньому висіла підозра у вбивстві, а суддя, який вів його справу, зник.
Спочатку мене тримали в житловому приміщенні в центрі Києва, потім — у приватному будинку в Харкові. Зі мною особливо ніхто не розмовляв. Співробітник ГРУ постійно телефонував і запитував, чи «напоїли мене чаєм». Під «чаєм» малися на увазі наркотичні засоби.
Тобто вони постійно тримали під контролем цей момент — щоб я постійно був у непритомному стані, не міг чинити опір або втекти. Хоча, якщо чесно, то втекти у мене не було шансів ані в Києві, ані в Харкові. Я перебував у приміщеннях з ґратами, постійно зв’язаний.
— Що відбувалося в Харкові і потім на кордоні?
— Як я зрозумів, спочатку мене не вдалося передати в Росію. Щось сталося з прикордонниками. І викрадачі почали діяти за іншим планом — мене повинні були вбити. Один із них у розмові з ГРУшником сказав, що він — звичайний контрабандист, а не вбивця. Зрештою ГРУшник додав йому грошей, сказав: якщо вони цього зі мною не зроблять, то там, у Росії, йому кінець, оскільки це для них справа честі. Мовляв, це в будь-якому випадку буде зроблено.
До кордону з Росією всю операцію контролювали працівники ГРУ. На кордоні повинні були передати ФСБ. Між цими двома службами в Росії йде постійна конкуренція. І цього разу вийшло, що ГРУшники свою роботу виконали, а ФСБшники «облажалися». Думаю, там вже йдуть розборки з приводу того, хто правий, хто винен, шапки летять. До речі, чоловік, який був від ФСБ, на кордоні пішов, йому просто пощастило.
До Києва я прибув тільки в п’ятницю рано-вранці. Сподіваюся, що судити всіх затриманих буде той самий суддя, що і «Рому-невдаху» (йдеться про затриманого в січні 2015 року кілера, який повинен був убити Богданова; завдання він отримав від співробітників ФСБ через нині покійного лідера «Оплоту» Євгена Жиліна; засуджений у жовтні 2015-го до 8,5 року позбавлення волі. — «Апостроф»).
До речі, тоді також планувався ланцюжок убивств. Сім’я цього Романа вже перебувала в Бєлгороді, їм виділили квартиру, і йому залишалося вбити мене та ще кількох осіб.
До цього випадку в 2015 році мене намагалися викрасти у Ковелі, коли я ще воював і приїхав туди з ротації. Про це я вже дізнався по факту від СБУ.
Думаю, що тепер, оскільки у «харківських» уже тричі не вийшло довести справу до кінця, мною можуть безпосередньо зайнятися кадрові співробітники російських спецслужб. Без посередників на території України.
— Приїхавши в Україну влітку 2014 року, ви пішли воювати в зону АТО. Розкажіть про цей період, в яких підрозділах несли службу?
— В Україну я приїхав 13 липня 2014 року. На той момент я був прихильником праворадикальних поглядів. Зараз я вже таким не є. Попросив громадянство. До серпня мене перевіряла СБУ. А потім потрапив служити в батальйон «Донбас», хоча спочатку хотів у «Азов».
Діяв у складі розвідгрупи під Іловайськом, із зовнішнього боку «котла». Пізніше пішов із батальйону. Від нього після виходу з «котла» просто нічого не залишилося — старий склад був знищений. Практично півроку «Донбас» доукомплектовували і навчали нових людей. Я не міг дозволити собі втрачати час і став шукати новий підрозділ. Спочатку два тижні я витратив на один із батальйонів територіальної оборони, у якому було повальне пияцтво. Після того як бронемашина через п’яного водія пішла в кювет і двоє людей зламали собі спину, я просто зібрав речі й пішов.
Прийшов в український добровольчий корпус «Правий сектор». І все стало яскраво й цікаво (у складі ДУК «ПС» Богданов воював у районі Донецького аеропорту. — «Апостроф»). У лютому 2015 року я отримав українське громадянство і навесні 2015 року пішов з підрозділу. Справа в тому, що час добровольців тоді вже закінчився, а підписувати контракт зі Збройними силами України мені було нецікаво.
— А в цивільному житті чим займалися?
— Та чим тільки не займався. Брав участь, але невдало, у місцевих виборах восени 2015 року. Обирався в місцеву раду по Києво-Святошинському району від «Блоку Петра Порошенка». Я тоді прийшов з війни, нічого не розумів. Мені сказали: «Ось дивись, усі йдуть — і ветерани, і волонтери, яка тобі різниця». Я й пішов. Хоча сьогодні я не цікавлюся політикою.
Потім півроку охороняв одне підприємство в Слов’янську від рейдерів, працював виконробом на будівництві, на автомийці, був кур’єром жіночого одягу. Нарешті, вирішив зробити новий для України фаст-фуд — корейський пиріжок пян-се. А вже вчора, після звільнення, надійшла пропозиція піти на службу в СБУ, в прес-службу.
— Чи легко в Росії стати офіцером ФСБ?
— Стати ФСБшником в Росії досить просто. Головне, щоб ти ніколи не мав приводів у міліцію, не пробував наркотики, у тебе були нормальні родичі, і ти ніколи не був за кордоном — навіть у Білорусі. Насправді, якщо навіть дружина офіцера ФСБ виїжджає за кордон, то він отримує величезний мінус по кар’єрі, начальником він ніколи не стане. Ідея така: отримуєш великі гроші — не вивозь їх за кордон, витрачай удома. За це кожен рік виганяють офіцерів — порушення умов контракту.
До речі, перед самим від’їздом в Україну нам у Примор’ї, всьому особовому складу, сказали, що дуже настійно рекомендують провести свою відпустку в Криму, і вивісили список санаторіїв. Я написав, що хочу в місто Саки, а сам поїхав у Київ.
Мені вдалося потрапити в ФСБ, незважаючи на те, що я перебував тоді в праворадикальному русі, стояв на обліку в міліції. Я навіть не проходив поліграф. Але я вступав до Хабаровського прикордонного інституту Федеральної служби безпеки в 2005 році, а прикордонників передали в ФСБ тільки в 2003 році.
З 2010 по 2013 роки я брав участь в антитерористичній операції в Дагестані. І коли приїхав в Україну, мені залишався рік служби до капітана. Весь 2014 рік зі мною зв’язувалися і однокурсники, товариші по службі. Хтось на х... посилав, хтось казав: «Ілюха, повернися, відсидиш, нормальною людиною станеш».
Зараз я хочу написати книгу про методи роботи ФСБ. Як приходять на службу, які типажі там служать, як вербують, опишу, як я сам вербував людей, брав усі ці розписки. Вони там собі формують позитивний імідж — треба його трохи зіпсувати.
