Пропаганда «пiд градусом»,

Нещодавно на зупинці чекав тролейбуса. Гевал, явно напідпитку, весь час горлав: «Все «хохлы» будут уничтожены. И в каждом городе будут памятники Петру Первому и Екатерине Второй», — та невідомо кому погрожував кулаком.

 

Пасажири тільки посміювались над ним, лиш одна жінка не втрималася і сказала: «Якщо ви так любите Петра Першого і Катерину Другу, то їдьте в Росію і вихваляйте їх там».

 

Той визвірився на неї: «А ты помолчи. Твое дело — картошку копать и кормить нас, киевлян. Я здесь родился. И никуда отсюда не уеду. Тут Русь. Я родился в Киевской Руси. А все «хохлы» будут уничтожены», — і п’яничка смачно вилаявся.

 

Тут уже я втрутився у розмову: «Ви живете в Україні, а так ненавидите цю державу, український народ, аж палахкотите. Від такої ненависті може і «кондрашка» вхопити. Це в гіршому випадку. А в кращому — від такої злості ви можете навіть і вс...ся».

 

Чоловік вирячив на мене очі. «У своїй ненависті до України ви не є оригінальним. У березні 1963 року, коли я був студентом Київського університету, стався блюзнірський випадок, який прогримів на всю Україну.

 

У день народження Шевченка — 9 березня — одна доцент Київського медінституту (прізвища її не називаю, бо, можливо, в Києві живуть її родичі) чи то з ненависті до великого Кобзаря, чи то з хуліганських міркувань на п’єдесталі пам’ятника Шевченку справила фізіологічну нужду.

 

Якщо не вірите мені, то підіть у газетний архів і почитайте газету «Літературна Україна» за 27 березня 1963 року.

 

Там, на останній сторінці, є стаття письменника С. Плачинди і майора міліції М. Козака «А суд ще буде...», в якій детально описано цей випадок. Утім ніякого суду не було.

 

Ну подумаєш, трохи перебрала міру в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом. От якби вона сказала, що в Києві бракує українських шкіл чи у вишах викладають тільки російською мовою, то її могли б звільнити з роботи, а то й запроторити до буцегарні.

 

От поїдьте у Росію і скажіть: «Все «кацапы» будут уничтожены», — то росіяни не потерпіли б такої наруги й одразу би вас лінчували... А в Україні, виявляється, можна українцям плювати в обличчя і не нести ніякої відповідальності за образу честі й гідності народу. Бо безкарність...»

 

Чоловічкові не залишалось нічого іншого, як тихенько чкурнути із зупинки під осуд людей. На жаль, мислення, аргументи, інтелектуальний рівень, світогляд п’яненького мужичка майже нічим не відрізняється від мислення, світогляду В. Жириновського, А. Вассермана, Д. Кисельова, В. Соловйова, П.  Толстого, О. Проханова, Н. Вітренко, Т. Монтян та інших українофобів.

 

Та що говорити про них. Ось нещодавно Володимир Путін заявив, що Росія і надалі захищатиме права російськомовних громадян на Донбасі. Таку нісенітницю не треба навіть і коментувати чи щось спростовувати. Такий «розумний умовисновок» можна охарактеризувати лише двома словами — «маразм крєпчал».