Добро спецпризначення: як на Кіровоградщині створили центр для допомоги дітям з особливими освітніми потребами
Помічнянська громада Кіровоградської області, за вітчизняними мірками, має досить скромний бюджет. >>
Канада виділила півмільона гривень на черкаських котів і собак-безхатченків
10.11.2016
Взяті на облік тварини отримають шанс мати господаря. (Фото автора.)
У сусідньому дворі, який добре проглядається з вікон нашої багатоповерхівки, з’явився рудий бездомний пес. Він «приписався» неподалік дитячого майданчика. І прижився.
Щоранку можна бачити, як дорогою на роботу жителі виносять чотирилапому сніданок. Удень iз ним граються діти. А переночувати дозволяють у під’їзді навпроти.
«У більшості безпритульних тварин є законні власники»
Таку картину, коли хвостаті безхатьки мігрують містом чи селом, можна спостерігати часто.
Особливо напередодні зими, коли вони перебираються ближче до людських осель, рятуючись від холоду й голоду.
Аби дати цьому раду, на Черкащині й почали втілювати у життя обласну програму регулювання чисельності безпритульних тварин.
Область стала другим регіоном України, після міста Кропивницький, де запроваджують гуманні стандарти поводження із бродячими тваринами і де передбачається створення цілої мережі стерилізаційно-карантинних пунктів.
На створення трьох перших таких центрів отримано майже півмільйона гривень від Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив, що діє при Посольстві Канади в Україні.
«Реалізація цієї програми розрахована на 2016—2020 роки», — говорить «Україні молодій» Оксана Савіцька, віце-президент Черкаського благодійного фонду «Еко-Центр», який став ініціатором створення цього проекту.
За її словами, поштовхом до його запровадження стали численні факти вбивства безпритульних тварин, як це сталося у Єрках Катеринопільського району, коли там постріляли бродячих собак.
Саме так, пояснює, у районах області намагалися регулювати проблему безконтрольного зростання чисельності чотирилапих безхатьків.
А сьогодні, наголошує пані Оксана, кожен район отримав еталон вирішення цієї проблеми гуманним і законним способом, адаптованим до українських реалій.
Тож нині й розпочнеться створення стерилізаційно-карантинних пунктів.
Ці пункти не будуть притулками для тварин, як дехто може подумати. Завдяки їм буде задіяна схема, яка дозволить за короткий час «тотально накрити велику кількість безпритульних тварин».
Бродячих собак будуть відловлювати, вони проходитимуть карантин, їх стерилізуватимуть, щеплюватимуть від сказу, а потім їм підшукуватимуть господарів.
«Це унеможливить появу нових чотирилапих бродяжок і дозволить тримати під контролем епідеміологічну ситуацію. Уже з наступного року в області запрацює три пілотних пункти», — говорить Оксана Савіцька.
«Черкаську область і нашу організацію зокрема було обрано з метою створення в Україні прецеденту відкриття мережі таких закладів не просто на рівні одного міста, а цілого регіону», — додає президент Черкаського обласного благодійного фонду «Еко-Центр» Олена Литвинова.
Вона каже, що першопрохідцями в цій добрій справі стануть Канів, Золотоноша та Катеринопіль.
Кошти, виділені Канадою, підуть на придбання сучасного медичного інструментарію для проведення операцій зi стерилізації безпритульних тварин, на засоби відлову та транспортування тварин.
Влада ж на місцях бере на себе зобов’язання забезпечити кожен пункт приміщенням, автомобілем, переобладнаним для відлову бродячих тварин та облаштувати вольєри для їх утримання на період реабілітації.
Власне, як наголошують працівники благодійного фонду, в усіх трьох районних центрах поставилася до запровадження програми відповідально й серйозно.
У Каневі, приміром, програму, аналогічну до обласної, місцева влада ухвалила напередодні.
А в Катеринополі та Золотоноші — днями, спільним пакетом із правилами утримання тварин їхніми власниками.
Аби посилити відповідальність жителів за домашніх тварин та попередити появу на вулицях нових чотирилапих.
«І це правильно, адже в більшості безпритульних тварин, як це не прозвучить дивно, є власники. Вони просто випускають своїх собак погуляти», — констатує Оксана Савіцька.
«А топити у воді безпомічних кошенят не шкода?»
Із своєї волонтерської практики вона наводить приклад, як у Черкасах жителі скаржилися, що на вулиці Пастерівській на перехожих «постійно кидається бродячий пес». Потім з’ясувалося, що той собака не безпритульний, у нього є господарі.
Але вони щодня випускають свого охоронця за хвіртку, аби той побігав і насолодився вільним від ланцюга життям.
Собака далеко не йшов, він «патрулював» біля двору. І, звісно, якщо там проходили чужі люди, кидався на них, охороняючи свою територію.
Пані Оксана каже: часто господарі забувають, що собака чи кіт — це не іграшка, а живе створіння, що їх треба годувати, показувати ветеринарному лікарю, робити профілактичні щеплення, лікувати, якщо захворіє, вигулювати на повідку і в наморднику.
«Проблема «самовигулу» тварин — найболючіша, бо в таких випадках чотирилапі повністю безконтрольні на вулиці», — вважає Оксана Савицька.
Вона пригадує випадок, як жителі черкаської багатоповерхівки дзвонили й обурювалися, що в дворі бігає собача зграя.
Коли ж туди приїхали волонтери, то забрати до притулку змогли лише одного собаку. Тільки він виявився безхатьком. Усі інші були з нашийниками.
І щойно господарі запідозрили, що їхніх собак можуть забрати до притулку, повискакували за своїми підопічними і порозбирали їх по квартирах.
Зрештою, продовжує Оксана Савіцька, приклади людської байдужості до долі братів наших менших можна побачити, приміром, на тих же заправках, автостоянках, на будівництві, де біля сторожок живуть бродячі собаки чи коти.
Їх там підгодовують і вони вірно служать помічниками охоронців.
Власне, на цьому людська опіка й закінчується. Бо згодом, коли собака приводить цуценят, то зграя безпритульних тварин розростається та поширюється, і до цього, окрім волонтерів, уже нікому немає діла.
Нерідко, заявляє Оксана Савіцька, доводилося стикатися ще й iз тим, що власники таких «вільно гуляючих» тварин відмовлялися їх стерилізувати.
Бо їм, бачте, дуже шкода своїх собачку чи котика... «А топити у воді безпомічних кошенят не шкода? Або підкидати коробку з ними під чиїсь двері», — справедливо обурюється пані Оксана.
І додає, у таких любителів тварин є ще звичка вивозити їх та підкидати на базари або ринки. Мовляв, людей там вештається чимало, тож бідне цуценя чи кошеня точно хтось iз них підбере.
«Має знайтися хтось добрий і великий, який забере всіх тих нещасних тварин, яких «господарю шкода». І він переклав свою відповідальність на інших», — каже Оскана Савіцька.
«На вушко чотирилапим будуть ставити унікальний номер»
За її словами, у самих Черкасах проблему з бродячими собаками та котами почали вирішувати ще шість років тому. Наразі тут їх відловлюють, стерилізують, щеплюють.
Серед тих людей, хто ініціював запровадження в обласному центрі такої програми, була і вона сама.
Час показав, переконана пані Оксана, що запропонована тоді методика прижилася. Це допомогло зменшити кількість скарг стосовно безпритульних тварин із 420 до 160 на рік.
Приємно, що у вересні міська влада знову прийняла нову програму стосовно безпритульних тварин і виділила бюджетні кошти на її фінансування.
«Якщо ця методика успішно працює в обласному центрі, то вона працюватиме і в районах», — переконана пані Оксана.
Вона каже, наразі у трьох названих райцентрах уже виділяють приміщення, створюють підрозділи на базі комунального підприємства.
У Золотоноші, наприклад, до роботи у стерилізаційно-карантинних пунктах збираються залучати випускників місцевого ветеринарного коледжу, а в Каневі та Катеринополі планують співпрацювати з діючими лікарями ветеринарної медицини шляхом укладання угод.
Пані Оксана уточнює, у програмі роботи з безпритульними тваринами передбачається медикаментозний і механічний відлови. Якщо тваринка соціалізована, йде до рук, то немає сенсу в снодійному, але якщо вона дика, то тут тільки медикаментозний відлов застосовуватимуть.
Як розповідає Олена Литвинова, після стерилізації чотирилапим будуть ставити на внутрішню поверхню вушка унікальний наскрізний номер, який занесуть і зберігатимуть у спеціальній базі даних.
Аби напевне знати, щоб, коли тварину відпустять на волю, можна було швидко з’ясувати, чи пройшла вона через центр.
«Ми радилися з багатьма волонтерами і вирішили відмовитися від нашийників, бо це не дуже безпечно. А методи чіпування — занадто дорогі. Тож зупинилися на наскрізному номері», — пояснює пані Олена.
«Плануємо створити ще й сайт на рівні області, куди буде стікатися вся інформація про тварин, котрі потрапляють до стерилізаційно-карантинних пунктів Черкащини», — додає Оксана Савіцька.
Вона пояснює, це буде зручно не лише для їхнього обліку, а й для того, щоб ці тварини отримали шанс мати господаря.
Адже людині, котра воліє завести у господі собаку чи кота, буде зручно вибрати на сайті тих, хто найбільше сподобається.
«Тваринка буде стерилізована, щеплена, і за нею не треба їхати до Черкас, якщо можна буде взяти у будь-якому районному пункті», — переконана пані Оксана.
Вона каже, що після відкриття трьох перших стерилізаційно-карантинних пунктів у Золотоноші, Каневі та Катеринополі розпочнеться робота з організації таких й у інших райцентрах області.
Загалом, відповідно до програми, «прописано» створення 20 центрів.
«Прагнення України стати повноправним членом ЄС неможливе без втілення у життя гуманного поводження з тваринами», — підсумовує Олена Литвинова.
І насамкінець, на відкриття центрів, а початок їх роботи заплановано на січень наступного року, приїдуть представники посольства Канади в Україні.
Щоб на власні очі побачити, чи раціонально використані, виділені для облаштування кращого життя черкаських Барбосів та Мурчиків, 500 тисяч гривень.
