Феодосія, Сімферополь, Ялта, Коктебель. Перше, що впадає у вічі, коли відвідуєш ці міста, — море та надмірна кількість книг на прилавках, у книжкових магазинах, на книжкових базарах.
Восени 2016 року я провела по кілька годин у кожному з цих населених пунктів у пошуках потрібної мені літератури.
Та, на жаль, так і не знайшла. І не тому, що шукала новодруки, які ще не встигли потрапити на прилавки анексованого півострова чи щось примарне — просто це були книжки українських авторів. А в окупованому росіянами Криму вони заборонені.
З кожним роком ситуація стає все складнішою. У 2014 році, одразу після анексії Криму, де-не-де ще можна було знайти підручники з української мови та літератури, книги українських авторів та навіть літературу релігійного спрямування, про християнство чи іслам, українською мовою.
Упродовж 2015—2016 років почалося масове вилучення україномовної літератури, а також обшуки у квартирах кримських татар із метою вилучити їхні національні літературні видання.
Влітку 2016 року прилавки заполонили книги, у назвах яких вживаються слова з коренем «рос»: «Історія Росії», «Пам’ятники Росії», «Історія російського козацтва» (сама назва вводить у ступор), «Державні символи Росії та Криму», «Рослини, тварини Росії».
Здається, що слово «Росія» у заголовку автоматично прирікає книгу на продаж та грає на почуттях псевдопатріотів.
Я можу помилятися, та за доокупаційних часів вияви такої надмірної патріотичності спостерігати не доводилося, адже ставку книгорозповсюджувачі робили на цікавість та популярність видань.
Деякі продавці оперативно переорієнтувалися і замість книг торгують російською символікою — прапорцями, картами, путівниками, обкладинками для документів тощо.
Прилавки із навчальною літературою завалено посібниками з російської мови, російськими словниками, методичками з патріотичного виховання, ціна яких варіюється від 500 до 1000 рублів.
Щодо книг українською чи кримськотатарською мовами — вони раптово зникли з розкладок.
Проте десь вони таки є — під столами чи на складах, у пакунках, які діти здають на макулатуру, та навіть на смітниках (адже всі пам’ятають про покарання за розповсюдження української літератури, яке «призводить до порушення цілісної єдності країни»).
І це попри офіційну тримовність на території півострова, яка чітко прописана у Конституції Республіки Крим (ст. 10, п.1 «Державними мовами Республіки Крим є російська, українська та кримськотатарська мови»).
Якщо все ж вдається знайти книгу українського автора, ціна на неї приємно здивує, адже вона в рази менша за будь-яку російськомовну макулатуру.
Багато хто пояснює це тим, що просто потрібно розпродати таку літературу. Це вже залишки.
Постачання з України більше не ведеться, адже видавництва відмовилися співпрацювати з Кримом, і люди не беруть на реалізацію такий товар.
Не останню роль відіграли кордони та відсутність поштового сполучення України з півостровом.
Також хочеться згадати про українську мову, яку оголосили державною в Криму, проте зі шкіл та ВНЗ вона зникла.
У «довоєнні» часи кількість годин, відведених на вивчення російської, української та кримськотатарської мов, була майже однакова (більшою мірою це залежало від профілю класів).
Тепер же вивчення російської мови за кількістю відведених на неї годин суттєво переважає над двома іншими.
За даними міністерства освіти, науки та молоді Республіки Крим, кількість годин, відведених на вивчення російської мови у початковій школі, становить 9, тодi як на вивчення української та кримськотатарської мов виділено 3 години (на обидві мови).
В основній школі (5-9 класи) на російську мову дається від 5 до 9 годин, а на українську та кримськотатарську — 2-3 години.
Старша школа (10-11 класи) вивчає російську мову 4 години, у той самий час як на вивчення двох інших мов годин узагалі не передбачено. У 2013-2014 році, за планами Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, на вивчення української мови та літератури в 5-9 класах було відведено 4-5,5 години, а на російську та кримськотатарську — 4-5 годин. 10-11 класи вивчали мови по 3 години.
Можна зробити висновок, що мовна тема, на якій спекулює теперішня влада, просто гарна відмазка та вагома причина розпалити ще більші суперечки між людьми.
Не знайти на книжковому ринку міст також Конституцію України, зведення законів та кодексів, методички з пенсійного забезпечення чи юридичні посібники.
Як і книги про Україну, її історію та події останніх років — Євромайдан, анексію Криму та війну на Донбасі. Натомість є різноманіття друкованого товару антиукраїнського спрямування: «Україна. Хаос та революція — зброя долара», «Україна — вічна руїна», «Історія Новоросії» тощо.
А як давно ви відвідували книгарні України? Чи змінилася ситуація з російськомовною літературою в країні після того, як Крим анексували, а на сході розпочалася війна?
Ні, адже досі можна придбати книги класиків російської літератури та сучасних авторів, у вільному доступі книги російських зірок, російські газети та журнали.
Чому ж тоді Україна не забороняє поширення такої літератури, яка теж призводить до порушення цілісності та єдності країни? Чи довго на території Криму буде проводитися зомбування проросійського характеру — покаже час.
Зараз же свідомі громадяни, які воліють знати правду, хочуть об’єктивно розбиратися в ситуації та брати безпосередню участь у творенні нової історії, мають можливість читати та поширювати українську літературу за допомогою інтернету, тримати на поличках домашньої бібліотеки україномовні книги та вчити дітей української мови.
