Ще зовсім недавно ми милувались осінніми жоржинами, й не лише у квітниках, а й у Національному музеї літератури, де відбувся вечір Світлани Мирводи, на якому заслужена артистка України знайомила присутніх зi своїми «жоржиновими» романсами.
Вони посідають у творчості співачки особливе місце. Чому?
— Світлано, чому романси саме «жоржинові»? Осінніх квітів так багато...
— Саме таку назву має один із моїх перших, написаних для мене, і найулюбленіших — «Жоржиновий романс» на вірш Юрія Тітова і музику Віталія Кияниці. Цей жанр давно мене вабив... Почала співати старовиннi романси, а вже згодом репертуар збагатився творами сучасних авторів.
Нерідко над романсом працюємо втрьох: із поетом і композитором, бо, як казала моя подруга поетеса Галя Галичанка: «Слово поета, помножене на музику і трасформоване через душу виконавця, — це молитва до Бога». Таке моє ставлення до романсу — в ньому відчуваю кожне слово і намагаюсь передати слухачам, щоб зазвучали найпотаємніші струни серця.
— Яка ваша улюблена пісня з циклу «жоржинових» романсів?
— Їх у мене кілька: «Грона акацій», «О, соловію», «Стрілецький романс». Зараз ще нові народжуються, які дуже люблю — це про події на сході... Взагалі на передовій бійці із задоволенням слухають романси. Кажуть, що це їм нагадує сім’ю, рідний дім. А я із задоволенням їх дарую...
— Яку пору року любите найбільше?
— Моя улюблена пора року та, в якій живу. Осінь приваблює своїм романтизмом, навіть коли дощить. Це ж так приємно: тепло вдягненій під парасолькою іти поволі і думати про все... А прийде зима — там свої принади. Про весну, коли прокидається життя і почуття, хочеться теж співати. Ну а влітку — величезні можливості для активної діяльності.
— Чи не вирощуєте, бува, жоржини? Вам дарують ці квіти?
— Жоржинами, зазвичай, милуюсь на Волині, біля батьківської хати. Мама завжди садила ці квіти, і зараз жоржини там ростуть, вирощує сестра, яка частіше навідується в родинне обійстя. Я буваю влітку певний час, а протягом року — наїжджаю. Притягує рідна земля, відчуваю, що там набираюсь сили після шаленого ритму життя в столиці...
Дарують жоржини мені восени — і це нагадує мені рідний дім, маму... Квіти люблю всі, особливо, коли приходжу з ними після концерту і ставлю у різні вази, розмовляю з ними — це мені приносить заспокоєння. Релаксую... Люблю жоржини насиченого червоного, бордового кольорів. Бо «Червоне — то любов»...
— У продовження відомих рядків про журбу не будемо говорити. А що означає для вас любов?
— Любов — це дуже об’ємне поняття. Дійсно, треба любити близьких, друзів, світ, життя, свою країну, чужих людей, те, чим займаєшся — усі про це знають. Але на практиці як часто ми бачимо протилежне. Треба нам учитись любити, ще раз вдумливо прочитати Божi заповіді. А кохання — це дещо інше — тут уже двоє, він і вона. Це почуття трепетне, вразливе, його треба вміти зберегти і підтримувати. І цього треба вчитися.
— Світлано, вашою супутницею під час виконання романсів є бандура. Цей інструмент не часто почуєш на концертах інших виконавців.
— Бандура — це моє єство, вже більше, ніж музичний інструмент. Стільки років вона поруч зі мною, як посестра. Де вона тільки не бувала — і в Гімалаях (Непал), і на Флориді (США), і на Сахаліні (РФ), і в Іспанії, Італії, Румунії, Угорщині, Німеччині, Індії і по всій Україні — літаки, потяги, автобуси, автомобілі... Особливо люблю презентувати бандуру як сучасний і модний інструмент.
