Існують лише два взаємовиключні пояснення того, чому Міхеїл Саакашвілі подав у відставку, висунувши при цьому низку обвинувачень Президенту Порошенку.
Перше пояснення робить честь грузинському «реформатору», друге — унаочнює його безвихідь.
Середини тут не існує, тому кожен, хто формує свою точку зору з цього приводу, має побачити в Міхо або героя, або жертву обставин. Третього, як то кажуть, не дано.
Солдат нашої революції
Про те, як сам Саакашвілі пояснює свою відставку, «УМ» писала в попередньому номері. Коли примірник газети був уже зданий у друк, у вечірніх телеефірах цю тему розвинув та розширив нардеп від БПП Сергій Лещенко.
Лещенко — особа зацікавлена, бо, власне кажучи, саме до нього і йде Саакашвілі. В сенсі — вливається до партії «антикорупціонерів», яку ще влітку почали будувати на основі «Демальянсу».
Власне, ще тоді очікувалося, що «губернатор» Одещини приєднається до команди молодих та завзятих. Однак обставини склалися інакше.
«Однією з причин, з якої навесні цього року не відбулося об’єднання всіх «нових» в єдину партію, були саме переговори Міхеїла Саакашвілі з адміністрацією Президента. На Банковій вдалося вмовити «губернатора» не форсувати цей процес, унаслідок чого результати багатоденних переговорів були перекреслені, а проект заморожений», — розповідає ще один натхненник єднання «антикорупціонерів» нардеп Мустафа Найєм.
Але перемовини на Банковій зазнали фіаско, і тепер «Саакашвілі братиме участь в об’єднанні антикорупційних активістів, реформаторів. Тільки об’єднання антикорупціонерів-реформаторів може покласти край тенденції до згортання реформ і послужити адекватною відповіддю на виклики, перед якими зараз стоїть країна», — зазначає Сергій Лещенко.
«І я, і Саакшавілі будемо разом боротися з цим. Тільки об’єднання всіх антикорупціонерів може перемогти корупціонерів при владі. Окремо партія Саакашвілі «Хвиля» і наш «ДемАльянс» — це шлях у нікуди, якщо два ці об’єднання будуть працювати поодинці. Тільки шляхом їх об’єднання ми можемо досягти успіху», — додає Лещенко.
Отже, підсумуємо. Покинувши виконавчу владу, Міхеїл Саакашвілі залишається в Україні, де разом зі своєю маленькою партією «Хвиля» увіллється в об’єднання тих, хто перебуває на сьогодні у жорсткій опозиції до Петра Порошенка.
Іншого виходу в нього немає, адже українській владі «не потрібні реформатори, а потрібні корупціонери», — заявляє Лещенко в інтерв’ю «112 каналу».
Він також розкриває карти відносно деяких нюансів відносин Саакашвілі та Порошенка.
«Рік тому були розмови про те, що Порошенко був готовий піти на дострокові вибори, а Саакашвілі — очолити його політсилу.
Але Саакашвілі сказав: «Я не матиму нічого спільного ні з Кононенком, ні з Грановським, ні з Березенком — після чого почався план знищення Саакашвілі. Він включав у себе не лише намагання перешкодити йому, а й створення перешкод членам його команди, зокрема Сакварелідзе тощо», — говорить Лещенко, підкреслюючи принципову позицію свого партнера.
«Я знаю, що Саакашвілі постійно і щоденно стикався з саботажем. Тому що Порошенко відчуває в Саакашвілі конкурента політичного. Спочатку був план, що Саакашвілі очолить Блок Порошенка — і таким чином Порошенко був особисто готовий підтримувати Саакашвілі», — продовжує розвивати думку депутат, котрий, попри всю свою антипрезидентську фронду, лишається членом фракції Блоку Порошенка.
Такою, повторимо, є версія подій у викладі Сергія Лещенка, затятого «порохобота» та представника опозиції, до лав якої вливається нині Міхеїл Саакашвілі.
Відповідно до цієї версії, екс-президент Грузії — людина, котра хотіла боротися із корупцією, але отримала за це по руках.
Людина, яка тепер вимушено гратиме за іншу команду, аби лише відстояти те діло честі, яке й привело його в Україну.
А тепер відволічемося від пафосу і спробуємо реконструювати альтернативну цьому історію.
Чому «Мішка» вже не одесит
Будемо відверті: в Україну Міхо приїхав не від хорошого життя. У себе на батьківщині Саакашвілі фігурує як учасник «касетного скандалу», який нині розкопує місцева Служба безпеки.
Йдеться про те, що знайдено аудіозаписи, де «людина з голосом, схожим на голос екс-«губернатора» Одеської області України Міхеїла Саакашвілі» обговорює зі співрозмовниками плани на майбутнє.
Крім Саакашвілі, на записах присутні голоси депутатів парламенту Грузії Акакія Бобохідзе, Нугзара Циклаурі, Петре Цискарішвілі, Акакія Мінашвілі та Гігі Церетелі.
Всі вони є провідними фігурами «Єдиного національного руху», тобто партії, очолюваної Саакашвілі.
На плівках перераховані вище співрозмовники обговорюють... революційний переворот (так принаймні це трактує СБ Грузії).
У зв’язку з чим спецслужба і порушила кримінальну справу за статтею «змова з метою насильницької зміни конституційного ладу, повалення або захоплення державної влади Грузії».
Одним із можливих підозрюваних по цій справі є і Міхеїл Саакашвілі, котрого ще у 2014 році суд Тбілісі заочно заарештував.
Зрозуміло, що якби Міхеїл Саакашвілі залишився в Грузії, то давно би сидів за ґратами — принаймні до зміни влади в цій країні.
Перебути важкі часи можна було за кордоном, і Україна підходила для цієї мети ідеально, бо якраз нагодилося запрошення від Порошенка, яке давало Саакашвілі можливість стати не так емігрантом, як реформатором та державним діячем.
Те, що Саакашвілі розраховував на посаду Прем’єр-міністра України — ні для кого не секрет, його надії на більш тісну співпрацю з Президентом Порошенком підтверджує і друг Саакашвілі Сергій Лещенко.
Амбіції Саакашвілі почали розростатися як на дріжджах — у прихильності Порошенка Міхо побачив значно більше, ніж український очільник збирався йому дати.
Як зазначає журналіст Віталій Портніков, у якийсь момент Саакашвілі відчув себе таким собі «kingmaker’ом» — «царетворцем», який почав пропонувати політикам посади у своєму власному, поки що не створеному, уряді.
Але Саакашвілі перехитрили та переграли. Його «антикорупційні» форуми, які щедро висвітлювали всі центральні телеканали, зіграли роль тарана, котрим раз у раз пробивали нові проломи в позиціях тодішнього Прем’єра Арсенія Яценюка.
Вся жовч, вся критика, вся непримиренність «антикорупціонерів» була скерована винятково на імпотенцію уряду, тоді як про Президента не йшлося взагалі.
Так тривало до початку 2016 року. А коли в квітні наступником Яценюка став Гройсман, а не Саакашвілі, останній зрозумів, що його просто використали та залишили за бортом.
Чому вже тоді Саакашвілі не виступив зі своїми обвинуваченнями та розвінчаннями? Тому що йому було важливо спокійно досидіти в Україні до 8 жовтня — дня, коли в Грузії відбулися парламентські вибори.
Міхо чомусь свято вірив у те, що його партія переможе, а сам він повернеться додому тріумфатором — на білому коні та під захисною парасолькою депутатської недоторканності.
Але й тут йому вкрай не пощастило: «Єдиний національний рух» вибори з тріском програв. Шлях до Грузії для Саакашвілі, таким чином, виявився закритим.
На безриб’ї
Коли сподівання такої амбітної та харизматичної особистості, як Міхеїл Саакашвілі, зазнають крах, це завжди драматично. Йому б стати героєм шекспірівської п’єси, а не інформприводом для медійників та дописувачів мережі «Фейсбук».
Але, на жаль (чи на щастя?), екс-президент Грузії живе в іншу епоху, а відтак на його долю припаде — в кращому разі — кілька днів уваги та кілька десятків «постів» у соцмережах, поки цікавість більшості не переключиться на щось інше. Наприклад, на результати президентських виборів у США.
Що ж стосується самого Міхеїла Ніколозовича, то на нього не чекає нічого видатного. Принаймні в Україні. Тут з нього не вийшло ані прем’єра, ані губернатора.
І навіть якщо «ДемАльянс» (під проводом Лещенка, Найєма, Гацька, а тепер вже й Саакашвілі) покаже пристойний результат на наступних парламентських виборах, навряд чи грузинському гастролеру запропонують вагому посаду.
Адже його молоді друзі-«антикорупціонери» роблять з ним зараз те саме, що недавно робив і Президент Петро Порошенко. Прокладають шлях до наміченої цілі за допомогою його — поки що гучного — імені.
Хоча й ім’я має здатність «зношуватися». Успіхи Саакашвілі на посаді губернатора — доволі скромні. Хай би хто в цьому не був винен — сам голова Одеської ОДА чи його вороги, але факт залишається фактом.
І по цьому факту, як по мішені, тепер битимуть в адміністрації Президента України.
Громадське ТБ, із посиланням на канцелярію АП, уже повідомило, що відставка Саакашвілі насправді готувалася ще влітку, але той, мовляв, випросив для себе ще трохи часу на виправлення помилок.
«Відставка готувалась улітку, але під час особистої зустрічі Саакашвілі та Президента було досягнуто домовленостей, що це відкладається за особистим зобов’язанням Саакашвілі виконати низку вимог», — цитує Громадське свої джерела в АП. Конкретно йдеться про будівництво траси Одеса — Рені, запуск «єдиного вікна» на Одещині та деякі інші моменти.
«Нічого з цього не було виконано. Саакашвілі просто зіграв на випередження, щоб це виглядало красивіше: сам пішов, а не відставили», — говорять у канцелярії. І додають: указ про звільнення одеського губернатора буде готовим у середу, 9 листопада, коли Порошенко повернеться з відрядження у Словаччину.
Іншими словами, вмовляти Саакашвілі побути ще трохи у виконавчій владі ніхто не стане.
Він залишається при непевному званні опозиціонера до чинної влади у чужій йому країні з вельми туманними перспективами на майбутнє.
Після президентської посади в Грузії такий стан речей виглядає не надто гонорово. Однак вибір у Саакашвілі небагатий: або тюрма в Грузії, або «ДемАльянс» в Україні.
Є також варіант переїзду до іншої держави, але ніде в Європі грузинського реформатора у велику політику чомусь не запрошують. Мабуть, через відсутність такої потреби.
