Генеральний прокурор України Юрій Луценко заанонсував перевірку того, які податки сплатили народні депутати, що задекларували понад 100 тисяч доларів США — а таких, за словами Луценка, набралася майже половина депутатського корпусу.
Генпрокурор пообіцяв перевірити навіть Президента Петра Порошенка, щоб переконатися, що показані ним статки відповідають реальності.
Є, за кого «взятися»
Крім того, Генпрокурор попередив про візити представників Національного агентства iз запобігання корупції (НАЗК) до ряду декларантів з метою перевірки, чи дійсно у них є зазначена у звітності готівка.
«ЗМІ багато говорили, що грошей, можливо, немає в наявності, що це можливе прикриття для майбутніх хабарів.
Тому НАЗК має право прибути до декларанта. Паралельно ми разом з ГФС (Державною фіскальною службою. — Ред.) перевіримо, чи сплачені податки з цих сум», — зазначив Луценко.
Завдяки процедурі е-декларування звичайні українці дізналися про масштаби багатств вітчизняних політиків, чиновників і суддів.
Так, Президент Петро Порошенко задекларував 104 компанії у різних країнах, 26 млн. доларів, півмільйона гривень і 14 тисяч євро на банківських рахунках, і це без урахування готівки.
Також у його декларації — вісім автомобілів представницького класу, шуби, годинники, жіночі сумки та одне шкіряне пальто.
Однак якщо Порошенко може послатися на свої досягнення в бізнесі, які дозволили йому придбати всі ці речі, то багато інших декларантів-мільйонерів навряд чи спроможні зробити це.
У багатьох із них за плечима лише партійна кар’єра (або ж кар’єра «громадянського активіста»), яка, здавалося б, не слугує інструментом збагачення.
При цьому пояснення багатьох декларантів не можуть не викликати подив. Депутат Володимир Парасюк, наприклад, вирішив недоречно пожартувати, вказавши, що задекларований годинник йому приніс святий Миколай.
А голові фракції «Блок Петра Порошенка» Ігорю Гриніву «Острозька Біблія», надрукована в 1581 році, дісталася за «нуль копійок» від «одного з дуже старих євреїв, який їхав в Ізраїль».
Дефіцит перевіряючих
Наразі вже добіг кінця той семиденний термін, протягом якого декларанти мають право на внесення змін до наданих ними даних. Відтак повинна початися перевірка декларацій.
Та чи почнеться вона, як це обіцяє Генпрокурор Луценко? Загалом подати декларації мали біля 60 тисяч чиновників, що, звісно, у рази більше, аніж співробітників у Національному агентстві з запобігання корупції. Тому перевірятимуть декларації вибірково.
Про це, приміром, говорить і екс-заступник Генпрокурора, член правління «Transparency International Україна» Віталій Касько.
«Є певні категорії осіб, які підлягають обов’язковій, повній перевірці, а щодо решти осіб, то я думаю, що перевірка буде здійснюватися, як це здійснюється у цивілізованих західних країнах, за дзвіночком, коли надходить звернення», — каже Касько.
Те, що Касько ніжно називає «дзвіночком», на пострадянських теренах має переважно негативну конотацію та й іменується здебільшого іншим словом.
На декларантів матимуть право «стукати» всі. І хоч власників «трильйонів» не дуже-то й шкода, але «доносительство» як таке навряд чи зірве аплодисменти.
Краще б перевірити всі декларації, але це, звичайно, завелика робота.
Перевірка електронних декларацій займе чимало часу, але не триватиме «роками», запевняє голова Національного агентства з питань запобігання корупції Наталія Корчак.
У затягуванні процесу «не зацікавлене ні Національне агентство, ні інший орган», — зазначила вона. Утім, конкретних термінів Корчак не називає.
Але йдемо далі. Припустимо, декому вдасться інкримінувати незаконне придбання 95-ї квартири.
Що буде у такому випадку з корупціонером? Власне, майже нічого.
За недостовірні відомості в декларації чиновника про майно понад 345 тис. грн. передбачено кримінальне покарання від штрафу в 43-51 тис. грн. до позбавлення волі на термін до 2 років.
Позбавлення волі, звісно, штука неприємна, але чомусь є передчуття, що нечистий на руку декларант зуміє домовитися із суддею. І останній застосує штраф.
Щодо його розмірів, то для тих, хто декларує одного лише «кешу» на мільйон доларів, розставання з 50 тисячами гривень є таким саме безболісним, як втрата 5 копійок для пересічного українця.
Справжня мета е-декларацій
Тоді навіщо була потрібна вся ця гра з подачею декларацій? Можливо, для того, аби посилити податковий тиск на громадян.
Власне, деякі політики, не встигнувши відійти від власного фінансового ексгібіціонізму, вже зараз вимагають від усіх і кожного подачі декларацій про доходи та майновий стан.
Власне, 67-ма стаття Конституції України говорить про те, що кожен громадянин мусить платити податки — у розмірі, встановленому законом.
А згідно з Законом «Про державну службу», ухваленим ще 16 грудня 1993 року, всі державні службовці повинні щорічно декларувати свої статки.
Однак слід додати, що Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» перелік декларантів суттєво розширений. Окрім «осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», звітувати про свої статки мусять й інші громадяни.
Йдеться, зокрема, про «керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, керівників структурних підрозділів (начальників цехів, завідуючих відділами, лабораторіями, кафедрами), осіб, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо), завідувачів складами, магазинами, майстернями, ательє, їхнiх заступників, відомчих ревізорів та контролерів тощо».
Зрозуміло, що жодні завідуючі лабораторій чи ательє своїх декларацій цього разу не подавали. Але що, як вивернути і їхні кишені? Трильйонів у них, звісно, не знайдеш, але чим-небудь можна буде розжитися. Ось вона де, «золота жила».
Не оголошувати ж полювання на тих, хто будь-якої миті може організувати собі чартерний рейс у далеке зарубіжжя й вивезти на борту літака всіх своїх Пікассо. Краще взятися за «ніщєбродів», адже їм не вперше годувати багатих і платити за сильних світу цього.
Як це робиться в інших країнах
Зовсім інакше склалася б доля українських мільйонерів та мільярдерів, якби вони жили у Китаї. Лише протягом 2015 року в Китаї притягли до відповідальності за корупцію близько 300 000 чиновників.
У Піднебесній під роздачу потрапляють усі — від екс-міністра громадської безпеки Чжоу Юнкана, не так давно засудженого до довічного ув’язнення, до дрібних чинуш, які в момент арешту могли бути всього лише підозрюваними в корупції.
У період з 2000-го по 2010-й роки, коли кампанія з боротьби з хабарництвом у Китаї тільки стартувала, місцеві суди засудили до розстрілу 10 тисяч чиновників, ще 120 тисяч загриміли до в’язниці на термін від десяти до двадцяти років.
При цьому майно підсудних конфіскується, а сім’ям корупціонерів висилають рахунок на 8 юанів (приблизно 1,2 долара): за дві кулі. До вищої міри засудили навіть віце-мера Пекіна Лю Чжіхуа, який отримав хабар у 2 млн. доларів.
Загалом є 13 країн, де саме за корупцію передбачена смертна кара. З них 80% вироків припадає на Іран, Ірак, Китай, Пакистан, Північну Корею та Судан. Однак не тільки.
Наприклад, в Таїланді, згідно з новою поправкою до закону про корупцію, яка була прийнята 13 липня 2015 року, передбачена смертна кара за корупцію в особливо великому розмірі як для громадян Таїланду, так і для громадян іноземних держав.
Поправка ця стосується осіб, «які зажадали або прийняли чи погодилися взяти активи або будь-які інші блага для себе особисто або від імені інших осіб в обмін на дію чи бездіяльність при виконанні службового обов’язку, незалежно від законності чи незаконності зазначених дій або бездіяльності».
Вони караються тюремним ув’язненням від п’яти до двадцяти років і штрафом у розмірі від 100 тисяч до 400 тисяч таїландських бат (близько 13 тисяч доларів), а в разі вчинення тих же злочинів в особливо великому розмірі, їх засуджують до довічного ув’язнення або страти.
Широко застосовують смертну кару і в найбільш закритій державі світу — КНДР.
Дані щодо кількості смертних вироків там засекречені, і все ж деяка інформація проривається у зовнішній світ. Так, 10 лютого 2016 року стало відомо, що глава генштабу Народної армії КНДР Рі Йон Гіл був страчений у зв’язку зі звинуваченнями в корупції.
Про це повідомив Yonhap iз посиланням на джерело в КНДР. Відзначається, що генерала Рі Йон Гіла також звинувачували в переслідуванні корисливих інтересів.
Однак не скрізь із корупцією борються саме кривавими методами. Розташований поруч iз Китаєм Гонконг теж може похвалитися заслугами в області боротьби з корупцією.
Перемогти хабарництво гонконгiвській владі вдалося завдяки кільком ефективним заходам: по-перше, держслужбовцям довелося доводити, що вся нерухомість, розкішні автомобілі та інші дорогі предмети були куплені на чесно зароблені кошти.
По-друге, в державі створили незалежну комісію з боротьби з корупцією, працівникам якої спочатку призначили високі зарплати, щоб ті уникали спокус брати хабарі. І, нарешті, жителям Гонконгу і представникам ЗМІ дали реальну можливість скаржитися на хабарників — звичайним громадянам дозволили допомагати антикорупційнiй комісії, а журналістів допустили до справ будь-яких держслужбовців.
Жорстко підійшли до справи у Сінгапурі — якщо там чиновник-високопосадовець попадався на хабарі, його справу розглядали в особливому порядку.
У країні навіть був введений особливий юридичний термін — презумпція корумпованості.
Іншими словами, якщо держслужбовець підозрюється у зловживанні посадовими повноваженнями, він умовно винен, і буде таким вважатися до того моменту, поки не зможе довести свою непричетність до корупційних справ.
Пильна увага питанню корупції приділена і у Сполучених Штатах — американське законодавство передбачає серйозне покарання за хабарництво у вигляді штрафу, а в деяких випадках і позбавлення волі строком до 15 років.
Варто зазначити, що в законодавстві США прописана окрема стаття про кримінальну відповідальність, що загрожує керівництву банків, які надали позики або грошові «подарунки» представникам інспекторської комісії, що займається перевіркою фінансових установ.
Тим часом, за версією Transparency International, країною з найнижчим рівнем корупції є Голландія.
Для того щоб досягти подібного успіху, нідерландськiй владі довелося провести кілька антикорупційних заходів.
Так, місцевим чиновникам, спійманим на хабарі, забороняється працювати в державних органах, також вони позбавляються всіх соціальних пільг і гарантій.
Крім того, у великих відомствах, співробітники яких могли б зловживати своїми повноваженнями, існують служби внутрішньої безпеки, які стежать за діями чиновників і виявляють їхнi помилки.
А тих голландських чиновників, на яких не впала тінь підозри в корупційних діяннях або якi повідомили про зловживання посадовими повноваженнями своїх колег, матеріально заохочують.
