Якщо, з точки зору фізіології, ми є те, що ми їмо, то у ментальному плані ми є те, що ми читаємо. Не знаю, чи висловлював уже хтось цю максиму, але, як на мене, вона цілком слушна.
Тож, що нині їдять, себто читають, українці? А що читають — попри всі негаразди, війну та мережеву залежність — немає жодного сумніву (згадаймо лишень натовпи бібліоманів на Форумі видавців або «Книжковому Арсеналі»).
На це засадниче питання спробував відповісти відомий літературний критик і книгознавець Костянтин Родик у книжці «Актуальна література» (К.: Радуга, 2016).
Отже, книжка про книжки та їхніх авторів, читання та літературний процес — тема завжди цікава і завжди на часі. А останніми роками — іще й модний тренд.
З найбільш помітних подібних видань згадаймо (не торкаючись чималої кількості суто літературознавчих праць) книжки Олександра Бойченка чи Володимира Єрмоленка.
А з цілої купи перекладів не можна проминути блискучі діалоги Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єра «Не сподівайтеся позбутися книжок».
Хто хоче більше прикладів, може зазирнути до бібліографічної «групи підтримки», що супроводжує кожного письменника у книжці Костянтина Родика.
Сам автор визначає свою працю як пунктир-енциклопедію і сподівається, що «переривиста лінія згодом перетвориться на суцільну і приведе читача до рельєфної Мапи сучасного письменства».
Тож нинішнє видання є першою книжкою амбітного проекту «Актуальна література», метою якого є «дослідити походження, взаємозалежність і співмірність сучасних літературних артефактів, а відтак дати читачеві надійний путівник величезною літературною країною». Що ж, вочевидь такий путівник є необхідним.
І сам лише перелік імен, які досліджує-аналізує пан Родик, змушує з прискіпливою увагою звернутися до текстів. З українських авторів це Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Василь Кожелянко, Тарас Федюк, Микола Хомич, Василь Шкляр. Найвідоміші-найпопулярніші і що там іще най-най сучасні українські письменники.
Але от чи дійсно прочитані та відрефлексовані суспільством чи бодай читацьким загалом? Із іноземними авторами, про яких ідеться ув «Актуальній літературі», теж не все просто й однозначно.
Адже і бестселерно-резонансні у світі Ден Браун, Умберто Еко, Пауло Коельо, і поки що мало знаний у нас, але один з найвідоміших у Польщі детективістів Марєк Краєвський, заслуговують таки на особливу розмову.
Неможливо зупинитися тут на всіх фігурантах книжки окремо, зазначу лишень, що про кожного письменника в «енциклопедії» вміщено по кілька статей і невеличка біографічна довідка.
«Актуальна література» від Костянтина Родика — аж ніяк не банальна збірка рецензій на популярні, знакові чи резонансні твори. Насамперед, то є есеї-розслідування; як зазначає сам критик — «аналіз написаного письменниками у координатах соціології (філософії, психології тощо) літератури і читання».
А ще — пошук відповіді на вічне питання: чи справді ідеї, що носяться у примарному книжковому світі, є відбитком ідей і процесів життя реального. І чи ці «книжкові» думки та осяяння впливають на щось, щось змінюють у реальності чи, бодай, у людській свідомості?
Мабуть, на ці запитання неможливо відповісти однозначно. Та, гадаю, автор і не прагне цього.
А от змусити читача замислитися, поглянути під новим кутом зору на давно відомого автора, на вже прочитану книжку — мета гідна. І, здається, пан Родик значною мірою її досягає.
Адже у кожного з письменників, що їх досліджує, він уміє віднайти щось несподіване, своєрідне, значуще.
Тому хочеться не просто перечитати, скажімо, раннього Винничука, знайти новітні збірки Федюка чи останній роман Умберто Еко (а саме такими були мої перші порухи після прочитання «Актуальної літератури»), а разом з авторами та їхнім дослідником поміркувати про вічне і глобальне.
Така вже властивість літературних есе Костянтина Родика: читаючи їх, і сам собі здаєшся розумнішим і глибшим. Втім, чому здаєшся? Адже читаючи добру літературу, людина справді росте. І не має значення, чи це поезія, роман, чи літературна критика.
Тому, думаю, не буде перебільшенням зацитувати, услід за Костянтином Родиком, вислів Умберто Еко і стосовно самої «Актуальної літератури»: це справді «інтелектуально плідне читання».
І, до речі, справді актуальне, і не лише в плані літературно-критичному, а і в сенсі сучасних політичних реалій, рефлексій на сучасне українське життя.
А ще не можна не відзначити мову книжки: добірну, вишукану, навіть дещо «снобістську». Вже з першої сторінки — не якийсь звично-сірий «Зміст», а урочисто-пишний «Оглав».
Як-то кажуть, дрібничка, а приємно. Так само приємне враження справляє дизайн книжки. А це також із тих важливих «дрібничок», що визначають наше бажання взяти книжку до рук.
І насамкінець, як годиться, добра новина. Перегорнувши останню сторінку «Актуальної літератури», наштовхуємося на напис: «Далі буде». І перелік цілої низки знакових літературних імен.
Чекаємо...
