На канцлера ФРН найближчим часом очікує прийняття низки важливих рішень. Ангела Меркель має визначитися з кандидатурою на президента Німеччини, впорядкувати відносини з союзною партією – баварським Християнсько-соціальним союзом (ХСС) — та оголосити публічно, що буде боротися за чергову, вже четверту, каденцію на посаді канцлера Німеччини після перемоги її партії Християнсько-демократичний союз (ХДС) — на виборах до Бундестагу.
Наразі пані Меркель утримується від розлогих публічних коментарів щодо жодного з цих питань, але польська газета «Жечпосполіта» повідомляє з посиланням на інсайдерську інформацію з кіл німецької політичної еліти: від боротьби за канцлерське крісло вона не відмовиться. У цьому не сумнівається і німецьке суспільство.
Меркель втрачає рейтинг
Своє рішення пані канцлер має оголосити не пізніше початку грудня на з’їзді ХДС.
А зволікає з оголошенням цього рішення з тактичних міркувань, пояснює на шпальтах видання «Більд» Маттіас Юнг з Інституту досліджень громадської думки Forschungsgruppe Wahlen.
На його думку, більш раннє оголошення цього рішення полегшило б завдання критиків Ангели Меркель.
А таких критиків не бракує навіть у лавах її власної партії ХДС. Нещодавно Норберт Рюттген, глава комісії з закордонних справ Бундестагу, гостро розкритикував урядову позицію з підтримки планів міжнародного консорціуму на чолі з «Газпромом» про будівництво другої гілки балтійського газопроводу «Північний потік».
«Цей проект суперечить також інтересам Польщі та України», — аргументував він. Це було сприйнято не лише як критика на адресу віце-канцлера Зігмара Габріеля, лобіста газопроводу, а також і самої пані канцлер, яка відмовилася від публічних коментарів у цій справі.
Слова Рюттгена ще не свідчать про загальні бунтівні настрої в лавах ХДС, оскільки всі розуміють, що немає іншого політика, який виконував би роль виборчого локомотиву цієї партії краще, ніж Меркель.
З іншого боку, останні опитування інституту соціології TNS свідчать, що Ангела Меркель уже втратила позиції провідного політика своєї країни, які вона утримувала майже десятиліття.
Рівень її підтримки становить 59%.
Її вже випереджають глава дипломатії Франк-Вальтер Штайнмаєр (72%) та міністр фінансів Вольфганг Шойбле.
Та й сама партія пані канцлер втрачає рейтинги, але спільно зі своїм коаліційним союзником надалі має 32-33% підтримки.
По виборах, до яких залишилося менше року, перед Ангелою Меркель неодмінно постане проблема створення більш широкої коаліції.
Теперішній третій коаліціант, яким є Соціал-демократична партія (СДП), уже виношує плани створення уряду за участі «зелених» та посткомуністів з угруповання «Ліві».
Канцлерське крісло стає все більш хитким для Ангели Меркель.
Президент не хоче бути президентом
Ліками від «хиткості» міг би стати «свій» президент.
Чинний федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук вирішив не претендувати на дозволений німецькою Конституцією другий п’ятирічний термін перебування на цій посаді. Вибори його наступника призначено на 12 лютого 2017 року.
Хто обійме цю посаду? Охочих, як виявилося, не так багато, зазначає у своєму коментарі «Німецька хвиля».
У німецькій пресі в останні тижні називали різні імена, але багато видатних і шанованих ВІП-персон ФРН, які підходять на цю посаду, вже відмовилися від такої можливості.
Цього поки не зробив міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр.
Опитування громадської думки свідчать, що більшість німців хотіли б бачити на цій посаді саме його. До його кандидатури також схиляються німецькі політичні еліти.
Глава німецької держави не володіє реальною владою у країні. Але пошук кандидатів на цю посаду й сама процедура її заміщення є доволі чутливим барометром політичної ситуації у Німеччині та дзеркалом розстановки сил.
Цього разу ситуація видається особливо пікантною. Так уже вийшло, що вибори президента проходитимуть лише за півроку до загальнофедеральних парламентських, від результату яких залежатиме, хто, власне, буде реально керувати Німеччиною надалі.
Ця обставина вносить додаткову інтригу до передвиборчої боротьби, у партійно-політичне змагання і з’ясування відносин між урядом та опозицією.
Президента обирають так звані Федеральні збори, які скликаються раз на п’ять років саме з цією метою.
До них входять депутати Бундестагу й делегати від федеральних земель відповідно до розстановки сил у ландтагах. Усього — 1260 осіб.
Представники правлячих у Німеччині консерваторів і соціал-демократів та їхні прихильники з-поміж посланців федеральних земель мають у зборах переважну більшість, тобто могли б без клопоту вже у першому турі голосування забезпечити переконливу перемогу своєму кандидатові.
Проблема в тому, щоб знайти такого, який би влаштовував і консерваторів канцлера Анґели Меркель, і соціал-демократів її заступника Зіґмара Ґабріеля, який і сам націлився у глави уряду. Ангела Меркель хотіла б бачити на посаді президента свого однопартійця, главу Бундестагу Норберта Ламмерта. Алу він, виходячи зі сказаного, не побажав ризикувати.
Пошук надпартійної та авторитетної в країні фігури поки успіхом не увінчався. Однак 24 жовтня Ґабріель заявив, що у Соціал-демократичної партії Німеччини «вже є кандидат, який відповідає всім необхідним критеріям: Франк-Вальтер Штайнмаєр».
Штайнмаєр — соціал-демократ і вже через це не влаштовує консерваторів. Але на їхні голоси Ґабріель, швидше за все, і не розраховує.
Не набравши абсолютної більшості в перших двох турах, його кандидат міг би отримати підтримку відносної більшості, достатньої у третьому турі — за умови, що Штайнмаєра підтримають «зелені», посткомуністи та хто-небудь із незалежних делегатів.
«Зелені» такий варіант не виключили й зайняли вичікувальну позицію.
Ліві ж, підкорюючись, скоріше, інстинктові одразу відмітати все, що надходить від політичного опонента, спочатку кандидатуру Штайнмаєра навідріз відкинули.
Лідери посткомуністів пояснили, що не підтримають цього кандидата як одного з архітекторів болючих соціальних реформ, які на початку 2000-х років проводив у Німеччині колишній канцлер Ґерхард Шредер.
Але минув тиждень, і з табору посткомуністів залунали інші голоси.
Заговорили про «позитивні» кроки Штайнмаєра у зовнішній політиці, зокрема що він «розумно розставляє акценти в політиці щодо Росії», тобто займає проросійську позицію.
