У Ліни Костенко є такі слова: «Україна — це супер, Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни».
Хочеться підписатися під кожним цим словом. А також якнайповніше ці слова можна застосувати і до українського жіноцтва.
Українські жінки, незважаючи на «всі види випробувань», які випадали на їхню долю впродовж багатьох поколінь, завжди вирізнялися особливим генетичним даром від Бога — вмінням любити — свою землю, коханих, дітей, родину — самовідданно і назавжди.
Талантом любити попри складні випробування долі володіє й Марія Гель, яку сердечно вітаємо з її 80-літнім ювілеєм.
Пані Марія — вдова видатного громадського діяча, багатолітнього політв’язня совєтських концтаборів, світлої пам’яті — Івана Геля.
Марія Гель народилася в селі Дрогоїв Перемишльського повіту (тепер Польща) і вже в дитинстві відчула всю антилюдяну сутність страшного тоталітарного режиму, зазнавши примусового переселення родини під час так званої операції «Вісла».
Вже осівши в селі Верхня Білка поблизу Львова, родина Войтовичів (дівоче прізвище) знову зазнає переслідувань і утисків.
Старший брат Марії — український партизан, член УПА, був заарештований і засуджений до 25 років каторги у Воркуті. Родина постійно перебувала під пильною «увагою» НКВС.
Та вже на початку 60-х Марія знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Іваном Гелем — активним діячем руху шістдесятників, і стає не лише його дружиною, а й вірною подругою в боротьбі за волю України.
Протягом майже двадцяти років Марія Гель достойно несла важкий хрест дружини українського політв’язня, а після закінчення ув’язнення чоловіка поїхала до нього на заслання в Комі АРСР, перебуваючи поруч зі своїм чоловiком упродовж усіх п’яти років у виснажливих північних умовах.
Саме пані Марія дивом вивезла на волю книжку «Грані культури», написану чоловіком в одиночній камері Мордовського концтабору. Ось як про це розповідала згодом дисидентка і журналістка Раїса Мороз:
«Сидимо з Марійкою, дружиною Івана, в їхній хаті на кухні та й згадуємо, ділимося спогадами про минулі часи, про «вояжі» до концтаборів з малими дітьми й пудовими харчовими торбами, про «шмони» та принизливі роздягання жінок догола наглядачами в пошуках антирадянських документів перед і після таких рідкісних особистих побачень... А Марійка між іншим мені каже:
«Я капсулу з твором Івана «Грані культури» все одно вивезла попри ті роздягання й «шмонання». Я її проковтнула, й доки не повернулася до Львова, нічого не їла!»
...Після двох десятиріч тюрем і заслань родина Гелів повертається до рідного Львова і відразу ж активно включається в організацію політичної діяльності як Львівщини так і всієї України.
В 1991-му Марію Гель обирають депутатом Львівської міської ради. Пані Марія стає активною учасницею всіх найвизначніших історичних подій і рішень міської влади першого демократичного скликання.
Вона і дотепер, у своєму вже поважному віці, залишається активною громадянкою. Та найголовніше, що пані Марія завжди була та є люблячою і любимою мамою, бабусею і прабабусею, яку двоє чудових правнучат Юстинка та Іванко ніжно називають Мімою.
Вона — проста українська жінка з непростою долею, особливість її лише в тому, що поставила собі в житті дуже високу моральну планку і зуміла гідно її подолати, зберегти саме той безцiнний дар — умiння любити.
