Електронні декларації чиновників, котрі тепер доступні для вільного перегляду та ознайомлення, лишають по собі гнітюче враження.
Брендові годинники, раритетні авто, предмети антикваріату, оберемки квартир та будинків, цілі валізи «кешу»…
Особливо вражають тонни готівки, яку можновладці тримають чомусь не на банківських рахунках (як це заведено в усьому цивілізованому світі), а просто в хаті.
Очевидно, багато хто перебуває на «низькому старті», будучи готовим тікати з цієї країни за першої ж потреби.
Одночасно стають зрозумілими й шляхи надбання усіх цих статків. Один iз них точно пов’язаний iз довгобудом, якому пішов уже третій рік і якому присвячена ця публікація.
Рахували — плакали…
Дивовижні речі відбуваються останнім часом із проектом побудови захисного валу на україно-російському кордоні.
Перевіривши цей проект із точки зору корупційної складової, директор НАБУ Артем Ситник зазначив, що «не все гладко з проектом «Стіна».
Необхідно провести ще дуже багато роботи: фактичний огляд, вивчення кошторисної документації, проведення експертиз, ревізій... Поки що ми бачимо певні невідповідності, але говорити про шкоду та винних осіб ще рано».
Перекладачи езопову мову Ситника на звичайну українську, можна дійти висновку, що на цьому проекті таки добряче нагріли руки. Хто саме?
Про це історія поки що мовчить, бо, як каже той таки Ситник, «там за кожну ділянку відповідали різні люди, і є досить велике коло людей, яких треба відпрацювати, і відповідно прийняти рішення».
Мабуть, логічно було б на час слідства взяти паузу й дочекатися його фіналу, а вже потім вирішувати, що далі робити з тим довгобудом, на який перетворився цей проект.
Однак парламент чекати не хоче (мабуть, вкрадено ще не все).
За повідомленням з-під куполу, «Верховна Рада пропонує уряду знайти кошти на збільшення видатків на реалізацію проекту «Стіна».
Так, принаймні, радить Бюджетний комітет. У висновках останнього йдеться про потребу частково врахувати 263-ту поправку депутата фракції «Народний фронт» Максима Бурбака, котра пропонує покрити недофінансування бюджету на суму понад 2,7 мільярда гривень.
Що ж, це непоганий «куш», і поки НАБУ чухає потилицю та дуже неквапно гортає матеріали справи, ці мільярди можна досить вдало «освоїти». Так, як це було зроблено з попередніми коштами.
Від Коломойського до Гройсмана
Як відомо, ідея стіни на кордоні з Росією народилася на початку війни. У 2014-му за побудову огорожі взявся було олігарх і тодішній представник виконавчої влади Ігор Коломойський.
Але з відстороненням із посади дніпропетровського «губернатора» тема захисного валу на кордоні з Росією зійшла на пси.
Точніше, її підхопив та творчо розвинув уряд Яценюка, взявши цей клопіт зі стіною на себе.
Останнім було обіцяно чимало: планували і протитанковий рів, і колючий дріт під напругою, і вишки спостереження, і датчики руху — словом, усі ті технологічні прийоми, які зазвичай використовують при побудові подібних споруд, мали бути застосовані й цього разу.
Загалом фортифікаційні споруди повинні були покрити 2295 км сухопутно-морського кордону з Росією.
Окрім досягнення суто військових цілей, реалізація цього проекту мала б принести українській владі й репутаційні зиски.
Адже це був перший інфраструктурний проект подібного штибу та подібного масштабу.
Влада виграла б дуже багато, якби зуміла довести його до логічного фіналу. Втім, проект «Стіна» так і лишився політичним довгобудом.
А проблема 400 км кордону по лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями з нашої сторони і «ДНР» та «ЛНР» із боку сепаратистів так і лишилася нерозв’язаною.
Тут українська влада й справді звела «стіну» — тільки не ту, про яку йшлося спочатку.
16 лютого 2016-го, незадовго до своєї відставки, Арсеній Яценюк відзвітував на одній з урядових нарад про те, що проект «Європейський вал» (так охрестив «Стіну» Коломойського Арсеній Петрович) готовий лише на 20%.
І це при тому, що фортифікації планували завершити ще до кінця 2015-го. Але якщо Яценюк побачив готовність споруд на 20%, то тодішній голова Луганської військово-цивільної адміністрації Георгій Тука оцінив її рівно в нуль відсотків.
Кінцевий кошторис
При цьому, однак, достатньої кількості коштів для реалізації проекту «Європейський вал» не знайшлося ані в бюджеті-2015, ані в бюджеті-2016.
У листопаді 2014 року прикордонники оцінили вартість облаштування кілометра державного кордону в рамках даного проекту в середньому — 3,7 млн. грн.
В цілому, за словами голови Державної прикордонної служби Віктора Назаренка, для облаштування всього кордону України з Росією, Білоруссю та Молдовою урядом мало б бути передбачено видатків у розмірі 8 млрд. 362 млн. грн.
Очікувалося, що в 2014 році буде виділено 96 млн. грн., у 2015 році — 2 млрд. 668 млн. грн., а в 2016 році — 5,5 млрд. грн.
Утім кошторис відразу «зарубали» ледь не вдвічі. За задумом, фінансування проекту здійснюватиметься з трьох джерел — з бюджету, міжнародної допомоги та позабюджетних коштів.
Згодом «здачу під ключ» новенького державного кордону відтермінували аж до 2018 року.
Але у 2014 році левова частка коштів надійшла не з Держбюджету, а по лінії міжнародно-технічної допомоги.
Попри це прикордонники просто не встигли витратити всю суму: отримавши замість запланованих 96 млн. грн. цілих 235 млн. грн., до кінця 2014 року вони зуміли використати лише 163 млн. грн.
У 2015 році ситуація з фінансуванням була дещо кращою, втім далекою від тих запланованих цифр, які Кабмін обіцяв виділити на укріплення кордону на сході країни.
Так, минулого року було передбачено всього 300 млн. грн. від раніше заявлених 2,6 млрд. грн, а роботи з проекту проводилися лише в межах Чернігівської та Харківської областей.
Зрозуміло, що коштів на реалізацію проекту в державній скарбниці просто нема.
Тому й роботи ведуться абияк або ж не ведуться зовсім. З усього «громаддя» планів на кордоні вирили лише протитанковий рів та встановили стіну-сітку з колючим дротом нагорі.
Решти елементів безпеки, зокрема, найелементарнішого — контрольно-слідової смуги — все так само відчайдушно бракує.
Чому не вийшло
Тим часом якісним облаштуванням українського кордону влада мала б зайнятися ще в далекому 1991 році. Це краще вплинуло б не лише на національну безпеку, а й на економічні реалії.
Адже захищений кордон унеможливлює чи принаймні ускладнює потоки контрабанди та нелегальної торгівлі наркотиками, зброєю, запобігає нелегальній міграції.
Але навіть інцидент 2003 року довкола острова Тузла не відучив українську владу думати про Росію як про братній народ.
За роки незалежності українська влада не приділяла достатньої уваги облаштуванню кордону з Росією саме через те, що не бачила в сусідній державі потенційного ворога. А дарма.
Відтак виправляти ситуацію доводиться тепер. Але робиться це не надто розумно.
Більшість експертів одностайна в тому, що фінансування об’єкта «Європейський вал» слід було б нині переглянути й більшу його частину спрямувати на розвиток сучасних технологій спостереження за кордоном.
Альтернативою «Валу» міг би стати розвиток галузі з побудови висококласного спостережного обладнання на кшталт безпілотників.
Та поки кошти в прикордонну службу не вкладено, фортифікації на кордоні з Росією мають більше моральне, аніж практичне значення, демонструючи здебільшого психологічне прагнення українців відгородитися від агресивного сусіда.
У сухому залишку маємо на сьогодні таке: сучасними технологіями стеження ніхто не опікується, «Вал» як такий не будується, а чиновники всіх рівнів та відомств зайняті розпилюванням держбюджету.
Сам же проект день у день вкривається шаром усе нових і нових скандалів. Один iз найсвіжіших полягає в тому, що 14 спостережних вишок, які закупив Кабмін ще у 2014 році, виявилися бракованими.
А тим часом Норвегія недалеко від північного пункту перетину кордону з Росією Ніркенес будує свій власний паркан.
Його почали зводити нещодавно, але вже до кінця поточного місяця планують завершити. Норвегія не воює з Росією, проте їй не сподобався потік біженців, котрий рушив iз території РФ через так званий «арктичний маршрут».
Міграційні проблеми, без сумніву, є дуже серйозними, проте їх неможливо порівняти з тим збройним нападом, який здійснила Росія на територію України. І все-таки у норвежців захисна стіна з’явиться раніше, ніж у нас.
Інтуїція підказує й те, що якість її буде вищою, ніж у нашого «Європейського валу». Напевно, й тамтешні урядовці є також якіснішими — принаймні за їх правління держава не почувається настільки «оголеною». Чого, на жаль, не скажеш про нас.
А ТИМ ЧАСОМ...
Хоч ця тема дещо з іншої «опери» і вимагає окремого дослідження, не можна не згадати, що поки парламент вимагає додаткового фінансування «Стiни», уряд повідомляє про збільшення удвічі мінімальної заробітної платні.
«З 1 січня 2017 року жоден громадянин України не отримуватиме менше, ніж 3 200 грн. Це стосується не тільки недержавного, а й державного сектору», — повідомив Прем’єр-міністр Володимир Гройсман.
Віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко вважає ці рішення «проривом, справжньою реформою оплати праці та потужним кроком для легалізації економіки та додаткових надходжень до Пенсійного фонду».
Після засідання уряду він пояснив, що означатимуть нові норми для підприємців, одержувачів субсидій, працівників державного сектору та загалом, що означатиме таке рішення для української економіки.
За словами Розенка, підвищення мінімального доходу громадян збалансоване і кошти на нього є, зокрема, за рахунок зменшення видатків на дотації до пенсійного Фонду.
Павло Розенко зазначив, що в недержавному секторi економіки є два місяці для підлаштування під нові норми, адже разом зі збільшенням мінімальної зарплатні зростає і сума сплати Єдиного соціального внеску.
Павло Розенко також підкреслив, що уряд категорично не схвалює переведення бюджетних працівників на зменшену ставку, навпаки, заробітну платню «бюджетникам» збільшуватимуть.
Він додав, що спочатку підвищуватимуть найнижчі ставки, а зарплатня керівного складу зростатиме повільніше.
Віце-прем’єр-міністр також запевнив, що ці зміни не вплинуть на зростання інфляції, адже вони підтверджені розрахунками.
«Бюджет буде збалансований. Це не інфляційні кошти, це не надруковані кошти. Це кошти, які дає економіка, які зафіксовані у державному бюджеті, тобто це планові виплати, які жодним чином не призведуть до збільшення цін чи збільшення інфляції в Україні».
Прожекти Гройсмана-Розенка мають чимало вразливих місць, їм «УМ» присвятить окрему публікацію. Але вже зараз зрозуміло, що на бюджет, чия дохідна частина поки що навіть не виконана, ляже чимале навантаження. Чи вдасться його витримати — покаже час.
