Цьогоріч вийшов друком фентезі-роман письменниці Боісіди «Дивовиддя про святих русалок».
Андрій Курков назвав історії, а їх чотири, «смачною детективною фентезі для молодих дівчат будь-якого віку».
Отже, «клаптиковий» роман складається з чотирьох частин, які називаються дивовиддями.
Вже у першій iдеться про конфлікт двох сестер-відьом, які покохали вродливого парубка Лодика... Утім, послухаємо авторку із загадковим псевдонімом — Боісіда.
Сюжети приходять уві сні
— Боісіде, чому вибрали міфологічну тему?
— Так вийшло, що сюжети творів приходять до мене уві сні. Вибирати не доводиться — що мені сниться, про те й пишу. Виникає інше запитання: чому мені ввижаються доволі незвичні архетипні образи, інопланетні пейзажі, міфічні звірі? Певно, маю непогану фантазію.
— Як саме народжувались сюжети чотирьох оповідей?
— Це дуже правильне слово — «народжувалися». Воно висловлює радість та смуток, розкриває усі творчі муки, які доводиться переживати авторові. Над книгою я працювала більш ніж півтора року. Кожну історію пропустила крізь призму душі. Мої історії розповідають про чотирьох міфічних дівчат: відьму Гаїну, польову русалку ЛьоНику, черепашку-єфладу та неповносправну дівчинку Ярину.
Кожна оповідь розкриває складні психологічні проблеми. В оповіданні «Характерник» iдеться про проблему дорослішання, про насилля в родині та напружені стосунки між батьком та сином. Найважче мені як авторові давалося зобразити персонаж батьковбивці. Історія складна, але дуже повчальна.
У повісті «Цикорієвий мак» маємо іншу проблематику. Тут ідеться про розпусність та духовний аскетизм. Як не розгубити духовну цнотливість у світі, де кохання вважається вадою? Але головна героїня русалка ЛьоНика обирає правильний шлях, і це рятує її долю.
У третій та четвертій історіях iдеться про проблему самотності та пошук власного «я». Юна дівчина, яка не може ходити, закохується в озерного парубка, який живе під водою. Дивний союз не пророкує нічого доброго... Принаймні так вважають родичі дівчинки. До того ж Озерич закоханий у легковажну бджолину повітрулю...
— До речі, у вас є улюблений персонаж?
— Улюбленим є той персонаж, про якого пишу зараз (сміється). Гадаю, для будь-якого автора найважливішою є та праця, над якою ще потрібно працювати і працювати.
— А русалки бувають святими?
— Якщо люди бувають добрими та злими, то чому русалки не можуть (сміється)? У слов’янській міфології ці персонажі дуже суперечливі. А у моїй книзі — ще дивніші, бо вони не зовсім фольклорні, радше, інтерпретовані, трохи осучаснені та олюднені. З одного боку, покровительки полів та водойм повсякчас піклуються про природу, прихильно ставляться до дітей, можуть оберігати благородних людей від диких звірів та рятувати від води. Все залежить від того, хто потрапляє у володіння водяниць.
Повсякчас міфічні жінки полюбляли парубків, зневажали дівчат, а до літніх людей ставилися залежно вiд їхніх вчинків. У народі вважали, що на тому місці, де русалки водять танки, буде гарний врожай. За іншими повір’ями, ці дівчата можуть кидати у людей каміння, заманювати у воду, щоб втопити та залоскотати до смерті. Русалок поважали та боялися. У Русальний тиждень лоскітницям залишали пряжу та одяг.
Але, щоб детальніше зрозуміти цей образ, почнемо розмову з того, хто такі русалки? В народі казали, що русалкою може стати нехрещена дитина, яка народилася мертвою або померла під час пологів. Також русалками можуть стати незаміжні дівчата, які пішли з життя на самотині, дівчата, які втопилися, а також жінки, які померли на Трійцю. Я можу припустити, що саме в цих повір’ях закодована уся сутність образу. Русалка, яка загинула наглою смертю, від горя та розпуки, не може бути злою. Саме такі русалки допомагають людям. Варто додати, що міфічні водяниці виглядали по-різному. Могли бути зовсім юними дівчатами, також набирали подоби дітей та потворних жінок.
У моїй книзі русалки дуже вродливі і дуже нещасні, а все тому, що їм довелося пожертвувати собою заради кохання. Для мене немає більшої святості аніж любов.
Авторка — на обкладинці
— Кілька слів про обкладинку. Вона справді оригінальна.
— Усе вигадав директор видавництва «Альтерпрес». Пан Петро запропонував доволі ризикований хід: зобразити авторку на обкладинці власної книги. А оскільки я маю певний досвід роботи у кадрі, працювала тележурналістом і брала участь у деяких фотосесіях, тому пристала на пропозицію. Робота над обкладинкою проходила влітку. Я поставила собі за мету: «зробити образ з нуля». Ми не орендували суконь та декору. Увесь одяг та аксесуари довелось виготовляти самостійно. Сукню шили в ательє, вінок виготовила народна майстриня Юлія Ворошніна, глек нам презентував магазин, який продає антикварні вази.
Я залучила до роботи над образом найбільш творчих та професійних людей столиці: фотохудожницю Ольгу Осадчу, спеціаліста з позування Іву Басару і майстра з мейк-апу Юлію Горобець. Зйомка проходила влітку, на березі одного зі столичних озер. Варто сказати, що результат перевершив усі очікування. Русалка вийшла дуже романтичною та загадковою. Вона символізує силу волі та жагу до життя. За сюжетом рожева дівчина лишилася жити на березі пересохлого моря, де не лишилося краплини води...
— Боісіде, що означає ваш псевдонім?
— Мій псевдонім має сакральне значення лише для мене одної, бо я знаю його розшифрування. Для інших «Боісіда» — лише творче ймення, доволі загадкове, незвичне, яке вирізняє мене з-поміж інших авторів. Одного дня я вирішила обрати собі псевдонім і склала докупи улюблені звуки. Саме так зробив мій персонаж Характерник із книги «Дивовиддя про святих русалок» — сам дав собі ймення. А чому б і ні? Творчість дозволяє. Дехто каже, що псевдонім Боісіда нагадує ймення гомерівської Брісеїди, яка була вірною коханою могутнього Ахілеса. Інші проводять асоціації з єгипетською богинею Ісідою... Я люблю, коли творчість дає багато натяків, проте ніколи не підтверджую й не спростовую здогадок.
— Ви надто романтична людина...
— Є таке. Іноді мене вважають дивакуватою, бо пишу про русалок та домовиків, одягаюся у барвисті сукні і багато мовчу. Нещодавно навіть спробували звинуватити в ігноруванні християнських цінностей, бо пишу про язичницькі традиції. А я не можу інакше. Не можу не писати про персонажів українських сказань, про яких писали Шевченко та Леся Українка.
