У рамках кінофестивалю «Молодість» у Києві відбулася прем’єра документального фільму про лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва.
Як розповіла продюсер фільму Таміла Ташева, ідея народилася в березні 2014 року, у перші місяці російської окупації Криму:
«Тоді ми зрозуміли велич цієї постаті. Мустафа Джемілєв почав знову вести народ за собою проти агресора, тож ми з подругою Ольгою Морковою і вирішили створити про нього фільм».
Джемілєва зіграв непрофесійний актор
Під час зйомок стрічки, що так і називається «Мустафа», було записано понад два десятки інтерв’ю з людьми, які перетиналися з Джемілєвим.
А ще розповідь самого лідера кримськотатарського народу. За словами журналіста Вахтанга Кіпіані, який також працював над фільмом, у стрічці використано лише один відсоток того, що було записано.
Також реконструйовано окремі епізоди з життя Джемілєва — зокрема його перебування у в’язниці та в Омській психіатричній лікарні.
Молодого Мустафу зіграв Максим Пасічник — непрофесійний актор, відеооператор за фахом.
Автори картини зауважують, що фільм про Мустафу Джемілєва — не як політика, а передусім як людину.
Людину, яка 15 років відсиділа в таборах. Як кажуть герої картини, лише за те, що «порушував проблему кримських татар; щоб вони жили на батьківщині — повноправно, повноцінно», втім, інкримінували йому «особливо небезпечні злочини».
Людину, яка витримала одне з найдовших протестних голодувань у світі — 303 дні — і завершила його лише після звернення Андрія Сахарова.
«Навіть якщо маєш страх, треба його перемогти», — каже Мустафа Джемілєв, який через страх не витримати і зламатися під час ув’язнення завжди мав при собі лезо бритви. Стрічка про людину, «з якою вкрай складно говорити, бо воліє мовчати».
Унікальність постаті Мустафи Джемілєва ще й у тому, що йому вдалося стати справжнім лідером, провідником кримськотатарського народу, хоча, як кажуть самі кримські татари, вони вкрай критичні люди і їхній народ не дуже жалує лідерів.
Хай як автори намагалися насамперед розповісти власне про самого Мустафу Джемілєва «без політики», одначе оминути її не вдалося.
У фільмі показано кадри, як кримські татари на початку 90-х років поверталися додому, вручну обробляли землю.
Потім — уже кадри 2014 року, коли під вигуки «Крим — це Україна» над Верховною Радою півострова чіпляють російський прапор. Кадри, як Мустафу Джемілєва не пускають до Криму, коли «мету, що була досягнута, вкрадено».
«Сьогоднішній режим у Криму мерзенніший, ніж радянський»
На прем’єрі в кінотеатрі «Київ» був справжній аншлаг. Подивитися фільм прийшов і сам Мустафа Джемілєв, а також чинний голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
Після показу глядачі мали змогу поспілкуватися як з авторами стрічки, так і самим Мустафою Джемілєвим, а отже, дізнатися про його враження від картини з перших вуст.
— Так вийшло, що чомусь Мустафа Джемілєв на першому плані, але насправді після Другої світової війни, десь по смерті Сталіна і до останнього часу, в національному русі кримських татар брали участь тисячі й тисячі людей, — каже герой стрічки. — Мабуть, наша в тому вина, що не змогли своєчасно зробити літопис і відобразити їх усіх. А там були люди, яких уже нема, вони не вийшли з таборів.
А ще Джемілєв зауважив, що національним рухом кримських татар можна пишатися і насамперед через те, що за всі роки боротьби проти наймерзеннішого режиму XXІ ст. не було пролито ані краплини як своєї, так і чужої крові.
На підтвердження цього згадав Джемілєв і слова Кофі Аннана, колишнього Генерального секретаря ООН, коли той 1998 року вручав йому Премію Нансена:
— У світі дуже багато національних проблем, дуже багато беззаконня і відповідно дуже багато національних рухів. І лише рух кримських татар нiколи, вiд часу свого зародження і дотепер, не вдавався до насилля, керуючись демократичними принципами, і домігся певних цілей. І в цьому сенсі рух кримських татар має слугувати взірцем для всіх національних рухів світу. Це слова Кофі Аннана. Фільм загалом показав суть цього національного руху, за що я вам вдячний і вітаю вас із цим досягненням.
Лідер кримських татар додав, що його народ боровся не лише за повернення на Батьківщину:
— Ми виступали на захист євреїв, яких не пускали до Ізраїлю, проти зловживання психіатрією з політичною метою, проти окупації Афганістану, проти введення військ до Чехословаччини — ми були скрізь, де порушували права людини. Ми не концентрувалися лише на одній своїй проблемі. Тоталітарні режими дуже бояться солідарності, коли люди різних національностей з різними проблемами допомагають одне одному. Це для них найстрашніше.
«А чи відрізняються режим радянський і теперішній російський?» — поцікавився у Джемілєва один із глядачів.
— На жаль, великої різниці немає, — відповів Мустафа-ага. — Народ, що десятиліттями боровся за повернення на батьківщину, за демократизацію, знову потрапив під режим, що за окремими показниками виявився гіршим за радянський. Тоді також були цензура, обшуки під приводом пошуку забороненої літератури — термін цей давно вже в Україні забутий — розквіт доносництва. Але найголовніше, що їх відрізняє, — це те, що за радянської влади бодай процедура вбивства людей була. Нині просто людей викрадають, а потім знаходять трупи чи й взагалі нічого не знаходять. Сьогоднішній режим у Криму мерзенніший, аніж радянський.
Попри певні неточності, на думку Джемілєва, фільм вийшов вдалим. Похвалив авторів стрічки і Рефат Чубаров, а ще зауважив:
— У фільмі є люди — і їх дуже мало, я лише трьох побачив, — які зрадили нас. Тоді, 3 травня, вони ще були з нами. Я знову себе спіймав на тому, що серед нас дуже мало зрадників. Це багато в чому завдяки Мустафі-ага, його стилю, характеру, який він демонстрував, нікому не нав’язуючи. Він збирав довкола себе людей, що були щирими й відвертими у своїй боротьбі.
Після «Молодості» автори «Мустафи» планують повезти фільм на низку міжнародних фестивалів.
І сподіваються, що на широкому екрані український глядач зможе побачити його до річниці депортації кримських татар — 18 травня.
