Свого часу французький художній фільм iз такою назвою створив справжній бум не лише в самій Франції, а й далеко за її межами.
Людина, яка вперше потрапила в це дивовижне, навіть приголомшливе величезне місто древньої Індії, вже покидаючи його, мимоволі вражено вигукне: «О, Калькутта! Ти справжній вінок незабутніх вражень на все життя!».
Халупи і палаци
Мені потрапити туди вдалося з екіпажем нашого українського «Руслана».
Щойно повітряний велетень приземлився на поле місцевого аеропорту — зразу ж став центром уваги всіх без винятку. Гості та працівники аеропорту бурхливо аплодували, коли піднялася рампа фюзеляжу літака і звідти команда почала вивантажувати локомотив десь за сто тонн вагою... Індія — велика залізнична країна, і доставляти сюди такий товар повітрям можуть лише наші літаки...
Мою ж увагу в аеропорту Калькутти одразу привернула велика кількість охоронців з автоматами і карабінами.
Дається взнаки тероризм вселенського масштабу. Це особливо типово для країн Південної Азії — тут багато ворогуючих конфесій. А де війна релігій, там ллється кров. Ще з давніх часів.
При виході з аеропорту десятки хлопчаків майже силоміць виривають у тебе з рук валізи — допомагають донести вантаж до таксі або до готелю. Кожен намагається принести додому хоч якусь зароблену рупію. Ось хлопчина років п’ятнадцяти дав добрячого стусана удвоє меншому... Не його команда!
Якщо їхати з аеропорту до Калькутти вночі — а вона тут настає миттєво — бачиш феєричне видовище: тисячі вбогих торговельних крамниць працюють при світлі свічок. Вражаюча схожість із зоряним небом, що впало на землю.
Як і в багатьох інших регіонах Індії, води тут катастрофічно не вистачає. Каналізаційні стоки від халуп збігають у заглибини вздовж шосе, тож «пахощі» тут далеко не з ботанічного саду...
Разючим контрастом щойно побаченого є центральна вулиця Калькутти. І вночі вона цілком європейська.
Реклама відомих у світі фірм, старовинні палаци, будинки заможних мешканців міста. Безперервні потоки машин, нестихаюча какофонія сигналів і... ніяких правил руху. Він в Індії лівосторонній. І яка ж дивина — жодних дорожніх пригод!..
Ось із одного з калькуттських ресторанів вийшов з тюрбаном на голові могутньої статури швейцар — незворушно ступив назустріч потоку машин і зупинив таксі. До машини підійшла красива молода пара: він — у вишуканому костюмі, вона — в чарівному сарі. Хоч кіно знімай...
Та зверніть на якусь маленьку бічну вулицю нічної Калькутти і побачите зовсім іншу картину: численні крихітні крамнички, що ледве освітлюються каганцями, бідненько вдягнені перехожі.
Виснажена старенька індуска — а може, й не дуже старенька — важке життя наклало свій відбиток, рукою торкається свого рота — просить їсти.
Неподалік під стіною на якомусь ганчір’ї сплять безхатьки. Це Індія — перенаселена, безробітна. Древня країна з величною багатотисячолітною історією. Країна каст...
Срібна таємниця древнього Гангу
Та є в Калькутті й привабливіші, життєрадісніші барви. У цьому неймовірному мегаполісі — більше 2000 індуїстських храмів, є навіть католицькі собори.
Джайнизм — відгалуження буддизму. Ця віра проповідує чистоту життя — як зерно рису. Прихильники джайнизму вірять у переродження.
У джайнизмський храм можна ввійти лише босоніж. Заворожуюча старовинна архітектура, затишне внутрішнє подвір’я. Усе тут дихає спокоєм. Всюди — зображення свастики. У джайнизмі — це знак щастя.
Релігійна служба тут схожа на якесь видовищне театральне дійство. Молитва — своєрідний діалог служителів храму — чоловіка і жінки. Потоки прочан передають букети квітів до зображення Будди.
Згодом частину букету повертають прочанину вже як освячений. А потім кожному ставлять на чоло велику червону крапку — священний знак. І так це дійство тягнеться тисячоліття...
Якщо вітер мандрів занесе вас до Калькутти, відвідайте також храм богині Калі.
Він розташований на березі величного Гангу — священної річки індусів. Східці від храму ведуть прямісінько до води — на них моляться тисячі індусів.
Задля цього і приїжджають прочани за сотні кілометрів. Одні вдягнені в дорогі сарі та дхоті, інші — у немислиме ганчір’я. Перед однією з найголовніших богинь усі рівні.
Вода в річці жахливого коричневого кольору. І несе могутня течія до Індійського океану дерева, промислові відходи, дахи знесених бурями халуп і навіть трупи слонів.
Та що дивно, поблизу річки практично не буває епідемій. Одні кажуть — свята вода, інші пояснюють тим, що мул на дні Гангу насичений вкрапленнями срібла.
Таке враження, що в Калькутті лише моляться або торгують. На вулицях — суцільні вивіски і безперервні крамниці.
Майже на дорозі смажать, парять, нарізають усілякі екзотичні страви.
Наливають також... Але порції дуже скромні. Кілька разів доля заносила мене до Індії, але п’яних індусів так і не бачив.
Найбагатший музей Азії
Звичайно, одні з найяскравіших перлин Індії — храми й музеї. Тут особливо відчувається подих давно минулих тисячоліть. Індійський національний музей у Калькутті — і своїми експозиціями, й архітектурою — вважають найбагатшим у Азії. Заснував його колишній губернатор сер Вільям Джодлі. Він сам зібрав неповторні колекції цього видатного музею.
Музей чимось нагадує Ісакіївський собор у Санкт-Петербурзі, але багатством експозицій значно перевершує далеко не бідний «Ермітаж».
Один iз відділів музею — це своєрідна кунст-камера. Тут зібрано казуси генетики, які зустрічаються у тваринному світі Індії: ембріони золотих мавпочок, які зрослися, двоголова змія та багато іншої подібної чудасії.
У музеї багатюща колеція флори і фауни — скелети слонів, жирафів, гіпопотамів, найрізноманітніший світ мавп такої екзотичної Індії.
Особливо вражає опудало могутньої горили — така легко переламає людину навпіл. Хоч індуси-мисливці кажуть, що горила — досить сумирна істота. Не треба лише її дратувати...
Ви довго не зможете відірватися від фантастичної колекції метеликів — це неповторне буяння найрізноманітніших фарб: чорні, білі, жовті, смарагдові... Усіх не перелічити.
Багато метеликів схожі на яскраві квіти. Чи не з цього музею взяв Камерон взірці для свого вражаючого «Аватара»? А розміри метеликів — це щось!
Від крихітних до завбільшки з голову людини...
Про музеї Індії можна розповідати безкінечно, але краще, звичайно, відвідати їх самому. Я був вражений величезною кількістю шкільних екскурсій у ці палаци культури.
У 1929 році англійці створили ще один видатний музей у Калькутті — імені королеви Вікторії.
Цей художньо-історичний музей приваблює сотні студентів — майбутніх художників. Щоденно. Тут перед ними постають тисячоліття їхньої держави, історія сотень племен, які здавна мешкали тут.
Ці племена об’єднала англійська мова — одна з державних у величній давній цивілізації.
До речі, щодо племен. Якось довелося бачити: вулицею Калькутти йшла молода красива жінка. З нетиповим для більшості індусок обличчям.
Жінка була оголена до пояса, але ніхто не звертав на неї уваги. Це була представниця одного з лісових племен країни...
А взагалі основна маса індусів дуже схожа на циган. Точніше сказати — цигани на них.
Тому історична гіпотеза, що в далекі часи цигани вийшли з Індії, близька до реальності. Дуже відрізняються від основної маси населення сикхи.
Вони високі, красиві, у них світліший колір шкіри. Ця різниця особливо помітна, коли зайдеш у храм сикхів, де їх багато. Сикхізм — відгалуження в індуїзмі, яке виникло десь у XVI столітті.
З часом сикхізм став самостійною релігією. Цікава філософія життя сикхів. Вони заперечують ідолопоклонство, у них — єдиний бог, не визнають касти — всі рівні перед богом.
До речі, сикх ніколи не просить милостині. Сикхи від природи відважні воїни, й англійці у XVIII і XIX століттях залучали їх до бойових операцій.
Вони також брали участь на стороні антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни...
Здається, вся Індія зібралася на вулицях Калькутти — так вона перенаселена... Ось до зупинки під’їхав автобус — заповнений вщерть.
А черга чекала чималенька... Здавалося, жорстока штовханина неминуча.
Нічого подібного! Пасажири влилися в салон, немов тихенька річечка — жодного зойку.
Звернув увагу — ззовні автобус обвитий товстенними, у два-три пальці, сталевими трубами. Можливо, всередині такий тиск від людських тіл, що варто підстрахуватися.
«О, Калькутта!» — вигукнули французькі кінематографісти. І я розумію їх...
