Цього місяця колектив Театру сучасного танцю «Київ модерн-балет» відзначив свій ювілей — 10 років.
Ініціатором створення театру був меценат Володимир Філіппов, який довгий час був його солідною фінансовою підтримкою. Незмінним художнім керівником і директором театру є один із кращих балетмейстерів сучасності — лауреат Шевченківської премії, а віднедавна народний артист Молдови — Раду Поклітару.
На початку цього місяця театр презентував нову прем’єру Second floor на музику Джеймса Блейка, Густаво Сантаолалья та Нільса Фрама у постановці Анатолія та Катерини Водзянських.
А вже 28 жовтня молоді балетмейстери показуватимуть свої мініатюри на черговому дивертисменті Con tutti І strumenti, 31-го — у Міжнародному центрі культури і мистецтв (колишньому Жовтневому палаці) можна буде переглянути останню постановку Раду Поклітару, балет «Жізель».
Відсвяткував круглу дату «Модерн-балет» минулого тижня показом першої своєї прем’єри — балетом «Кармен.TV», який 2006 року став лауреатом премії «Київська пектораль» одразу в двох номінаціях і досі користується незмінним успіхом у глядачів.
Наша розмова — із Раду Поклітару.
Від першого складу залишилась тільки одна людина
— Раду, скажіть, будь ласка, чи відбулися суттєві зміни з виставою «Кармен.TV» за 10 років?
— Будь-яка вистава з часом змінюється, іноді незалежно від нашого бажання чи небажання. Це живий організм. І, звичайно, він зараз інший, ніж 10 років тому. Якщо говорити про об’єктивні складові, то загалом хореографія, ідея, сюжет, костюми і сценографія не змінилися. Від першого складу залишилась тільки одна людина — Дмитро Кондратюк. Він танцював партію Хосе 25 жовтня 2006 року, і він виконував її і 21 жовтня цього року. На інших партіях артисти змінювалися з року в рік. Ну і, звичайно, зі зміною виконавців змінилися характери, внутрішнє наповнення героїв. Вистава стала іншою, а я переконаний, — кращою.
— Ви часто порівнюєте свої вистави з дітьми. Народження якої «дитини» було найважчим і чи є серед них улюбленці?
— У мене вибіркова пам’ять, тому я намагаюся не пам’ятати чогось негативного. Це саме собою так виходить. Життя наше й так не завжди цукор. І якщо вже фільтрувати для свого архіву якісь спогади, то давайте колекціонувати хороше. Я однаково люблю всі свої вистави. Але так складається, що найбільше — останню роботу. Свою «найменшеньку» довго пещу і лілею до появи нової. Тому зараз найбільшу увагу отримує «Жізель»: дуже подобається її репетирувати.
— Як ви вважаєте, яке основне досягнення театру за усі роки існування?
— Напевно, те, що ми досі існуємо, незважаючи на жахливий фінансовий стан у нашій країні загалом і підтримку мистецтва зокрема. Коли мене мої колеги за кордоном запитують, скільки отримують мої артисти, я не можу цього їм сказати тому, що мені соромно. Те, що ми досі існуємо і розвиваємося, ще й представляємо Україну на фестивалях і гастролях, а також те, що приходять до нас нові артисти, які вірять у майбутнє театру і згодом стають хорошими майстрами, — це головне досягнення «Київ модерн-балету».
— Яка позитивна і негативна складова постійної ротації артистів у вашому театрі?
— Поява нових артистів — це колосальна репетиційна робота. На початку цього сезону до нас прийшли три нові людини, тож у колективі тепер триває велика праця: ми вчимо їх порядку всіх вистав, вводимо їх у балети. І це не тільки робота над хореографією, їхньою музичністю та розташуванням на сцені, а й над акторським наповненням. Коли беру нового артиста у трупу, я не можу до кінця знати: відповідає він моїм вимогам чи ні. Тільки сцена, як лакмусовий папірець, виявляє справжню, дійсну, талановитість того чи іншого танцівника. Позитивна сторона ротації — це нова кров, нові емоції. Вистави оновлюються й отримують друге дихання.
«...Доводилося продавати квитки на місця в оркестровій ямі»
— Ваш колектив багато гастролює Україною і за кордоном. Як сприймає публіка вистави «Модерн-балету»?
— Нещодавно у нас відбулися великі гастролі містами України. А на початку осені ми брали участь в одному з найбільших міжнародних фестивалів опери і балету «Марія Бієшу» в Кишиневі. Враховуючи, що це — моя перша Батьківщина, то я завжди з трепетом туди приїжджаю, презентуючи свої нові роботи. Форум проходить на головній сцені країни. Я дуже щасливий, що ми брали в ньому участь. Мій дебют як артиста балету відбувся 1994 року саме на цьому фестивалі. Я виконував одну з головних партій у балеті «Жізель».
Присвоєння звання народного артиста Молдови на цьому фестивалі було для мене сюрпризом. Найбільше цьому була рада моя мама. Як тільки її привітав міністр культури Молдови, вона встала і довго махала всім ручкою — як Брежнєв колись вітав усіх iз трибуни. Вона була дуже щаслива. Ще одним враженням на фестивалі була опера «Турандот» із Тетяною Анісімовою у головній ролі. Сидячи у залі, я пишався, що Україна має такий талант і таку виставу.
Літом ми були в Одесі на фестивалі «Літо в стилі модерн», який уже проводиться вдруге. Дуже приємно, що фестиваль стає традиційним і вже запланований на наступне літо. Одеса — чудове місто, яке має грандіозний Оперний театр. Для нас це велика гордість, що ми два роки поспiль вщерть заповнюємо всі зали протягом тижня гастролей. Були випадки, що нам навіть доводилося продавати квитки на місця в оркестровій ямі. Заплановані гастролі в Іспанію цього року не склалися, проте ми їздили двічі до неї на початку своєї творчості. Іспанія — одна з найулюбленiших моїх країн. Іспанці дуже схожі на українців: такі ж вибухові в емоціях, хаотичні в діях. Ми показували балети «Лебедине озеро» і «Лускунчик». Між сприйняттям і темпераментом іспанців можна сміливо поставити знак «дорівнює»: артисти купалися в оваціях.
— Чи не хочете створити у Києві власний фестиваль сучасного танцю?
— Будь-який фестиваль — це тривала підготовка і великий адміністративний ресурс. Я знімаю капелюха перед тими людьми, які займаються організацією фестивалів ZELENKA-FEST, КМАТОБ-FEST, перед моїм другом Владом Троїцьким, який робить напрочуд колосальний ГОГОЛЬФЕСТ. Я поки не готовий до такого, бо розумію, що цьому треба присвятити усе своє життя, покинувши діяльність театру. Я на роботі в театрі кожен день з ранку до вечора. На жаль, розтягнути свою добу на більше не можу. Це прекрасна ідея, але це дуже важко і я до цього поки не готовий.
Нагороди на фінансування театру ніяк не впливають
— Які у вас плани на цей сезон?
— У цьому сезоні планую випустити два одноактнi балети, тому зараз часто слухаю музику, яку використовуватиму до них. Не скажу поки, які саме балети і яка музика — це таємниця.
— Минулого року вас нагородили Шевченківською премією, ваш театр і ви особисто є неодноразовими лауреатами «Київської пекторалі». Чи сприяють ці нагороди розвитку театру?
— Мені приємно, що кількість нагород не зменшується, а тільки зростає. Проте ми працюємо не заради них. На жаль, на постійне фінансування нашого театру вони ніяк не впливають. Зараз ми ведемо активні переговори з Міністерством культури України, щоб змінити статус нашого театру.
На сьогодні наш театр є такою собі складовою частиною Муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. І всі ці нагороди та звання, я сподіваюся, стануть нарешті тим вагомим аргументом для людей, котрі вирішують питання нашого відокремлення. Не знаю, як ми ще будемо в результаті називатися, але я радий, що процес рухається.
— Чи встигаєте відпочивати і поповнюватися новими враженнями?
— Мені дуже подобається подорожувати. А якщо я тривалий час у Києві, то намагаюся виїжджати у ліс по гриби. На жаль, третій рік поспіль — не грибний. І я з цього приводу дуже засмучений. Під час своїх подорожей за кордон я теж ходжу в ліс по гриби, і в мене навіть є свої грибні місця у Нідерландах, Швейцарії. Де б я не був, завжди спілкуюся з місцевими грибниками і навіть ходжу за ними слідом «грибними стежками».
ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ
Олександр Друганов, художник, сценограф:
— Мій творчий шлях схрестився зі шляхом Раду Поклітару 2011 року. Я радий цьому знайомству і згодом плідному співробітництву над балетом «Перехрестя» на музику Мирослава Скорика.
Раду — професіонал у своїй справі. Він має талант рухатись у заданому напрямку одночасно декількома шляхами, переходячи з творчого на режисерський, із режисерського на технічний, з технічного на шлях уважного директора. Талановитій людині, яка прокладає власний творчий шлях, бажаю завжди перебувати в здравії і мати нескінченну силу для здійснення всіх намірів. У таких людей завжди знайдуться соратники, і вони у нього є. Творчої удачі «Київ модерн-балету» і його Творцю!
Андрій Злобін (художник, сценограф) і Ганна Іпатьєва (художник костюмів):
— Сонячна людина — це про Раду. Ми познайомилися 2002 року і оформили «Весну священну» і «Картинки з виставки» в його постановці для Національної опери України. Це безсмертна музика і балети з унікальною історією, після дотику до яких ти вже ніколи не будеш колишнім. Для нас як художників це була друга постановка «Весни священної». Ми добре знали матеріал, і тим несподіванішим, цікавішим, образно об’ємнішим і сміливішим нам здалося рішення Раду.
Незвичайна пластика народжувала низку глибоких і нелінійних асоціацій, відкриваючи простір світу душі і перехресних смислів, коли в потоці оновлення особистість і «самість» проходять через трансформацію, пізнають сутність і вічність, розчиняються в них і стають частиною Всесвіту. Звісно, там були любов, захоплення, біль і смерть. Це було дуже потужне рішення. Відтоді ми знайшли близького за духом друга і поставили разом 15 балетів.
