Нещодавно свою книгу про чоловіка презентувала вдова першого президента Ічкерії Алла Дудаєва.
Росіянка за походженням, вона чітко позиціонує себе чеченкою. Доля цієї абсолютно творчої жінки — художниці, поетеси, письменниці — наповнена політичною боротьбою, поневіряннями та болем, адже вона віддала свою душу і серце Чечні у розпал її трагічної історії.
Що відбувається зараз у її житті — Алла Дудаєва поділилась в ексклюзивному інтерв’ю «УМ».
«Жоден чеченець не торкнеться дівчини до заміжжя»
— Що означає для вас Чечня і як вам вдалося стати її частиною?
— Чеченський народ унікальний. Він досі зберігає давні перекази, які вчать молодь чинити по честі й совісті. Ці звичаї передаються з вуст в уста, з покоління в покоління, в них звучить незабутній голос предків.
Чеченський народ зберіг свої традиції, незважаючи на 73 роки радянського правління, незважаючи на сьогоднішню окупацію — в його звичаях завжди жила душа народу. Перш за все, це безумовна повага до старших: молодь завжди встає, коли входить старший.
Друге — гідне ставлення до жінки. Жоден чеченець не торкнеться дівчини до заміжжя. Особлива увага до гостей, їх захист і повага. А ще — кровна помста, яку можна чекати роками, але навіть через півстоліття вона наздожене. У чеченському народі понад усе цінують Честь, а потім уже все інше. Стосовно мене, то я не докладала особливих зусиль, щоб стати частиною цього народу, це сталося само собою.
— Як можете пояснити імідж Чечні зараз, адже світ, в основному завдяки Кадирову, вважає чеченців агресивними людьми. Якими вони є насправді і як побороти ті уявлення?
— Після трьох років тимчасового перемир’я спецслужби Росії постаралися розколоти чеченський народ на ґрунті ісламу і зробили все, щоб почати другу реваншистську війну.
Для збудження ненависті підірвали два будинки зі сплячими людьми в Москві і один у Волгодонську. Вдруге пройшовся коток війни, знищуючи бомбами і «зачистками» населення.
Опір чеченський народ тримав у горах і лісах, але невтомно працювало понад п’ятдесят фільтраційних таборів смерті, в результаті боротьби загинуло чотири президенти і 300 000 чеченців, із них 43 000 дітей.
Ті, хто залишилися живими, були змушені покинути територію ЧРІ. А ті, хто зараз поруч iз Рамзаном Кадировим, — діти цих воєн, більшість iз них не отримали освіти. Кадирову вони вдячні, бо він захистив їх від федералів, від «зачисток» і викрадення.
Для них краще один «свій», Кадиров, яким би він не був, ніж росіяни. Цi «проросійські чеченці» зараз вибрали меншу з бід і підкоряються тільки Кадирову.
Вони вимушено стали «мамлюками» на російській землі, поки там є Путін, який зробив їх «цапами-відбувайлами» для своїх злочинів у Росії.
Коли зміниться агресивна політика Росії стосовно інших держав, тоді зміняться і ці «проросійські чеченці».
А що стосується чеченців, які виїхали в Європу, то варто тільки початися великим змінам в Росії — вони повернуться на Батьківщину, щоб продовжити боротьбу за її незалежність.
«Російська імперія приречена на розвал»
— Яка, на вашу думку, доля чекає цей великий народ?
— Я не маю жодного сумніву, що чеченський народ буде незалежним!
Він став першим «каменем спотикання», об який десятки років ламала свої сталеві зуби трьохсоттисячна російська армія, і він обов’язково переможе. Зараз він тільки тимчасово окупований.
Але, як тільки над Росією і Кавказькими горами повіє вітер Свободи, народ неодмінно повстане!
— Як творча людина ви схильні до глибоких філософських роздумів. Як думаєте, чому росіяни такі агресивні й експансивні? Що чекає далі їхню імперію?
— Краща частина російського народу в тюрмах або виїхала за кордон, інші мовчать, побоюючись нових репресій. Зараз видно росіян, яким вигідно підтримувати агресивну політику Путіна, які наживаються на цих війнах.
Але це тимчасові виконавці, вони дуже неосвічені і продажні, і як тільки зміниться влада, вони втечуть чи знову перефарбуються. Їхнiй час уже закінчується, і від цього нікуди не дітись. Російська імперія приречена на розвал, а «похоронною командою» Росії буде «жовта раса». Про це говорив Джохар, і ми зараз бачимо, як збуваються його передбачення.
— Розкажіть трохи про себе зараз — у якому руслі розвивається ваша творчість?
— Після невеличкої збірки моїх віршів «На зламі століть», опублікованій у Литві в 1993 році, в 2002 році я написала книгу, присвячену Джохару Дудаєву і його дивовижному народу — «Мільйон Перший».
Її переклали шістьма мовами й опублікували в Азербайджані, Росії, Франції, Туреччині, Естонії, Литві, Грузії, саме її україномовний переклад презентували на книжковому ярмарку у Львові.
Крім цього, у мене багато картин у стилі романтичного імпресіонізму — картини про війну і мирні пейзажі, портрети.
Але найдивовижніше те, що в моїх картинах зовсім несподівано з’являються незрозумілі знаки, які бачать інші люди, а потім мені показують.
Наприклад, під час виставки в центрі Стамбула до мене підійшли і почали дякувати за картину «Морська фантазія», тільки вони сказали, що варто було її назвати «Танець неба». Мені сказали, що я подарувала цією картиною надію на те, що «мевлеві повернуться в Стамбул».
А було все так. Я попросила прибрати бронзовий горельєф голови Ататюрка, який був у центрі залу, і замість нього повісила велике полотно, три чверті поверхні якого займало блакитне небо, а на одній четвертій був морський берег iз кількома затоками, що в нього впадають.
Спочатку я не зрозуміла, за що мені дякують, поки люди не показали політ турецького мевлеві в самому центрі картини.
На все небо, серед хмар, розкинувши в польоті руки і ноги, «летів» чоловік у білому довгому платті, а затоки утворювали знамено ймення Аллаха. Але найцікавіше було в історії, пов’язаній з Ататюрком... Турецькі мевлеві були суфіями, їхнi школи були широко відомі на Сході в середні віки.
Коли в Туреччині почалося правління Ататюрка — він виселив мевлеві зі Стамбула, і вони тулилися на околиці Туреччини. А зараз картина з моїм мевлеві зайняла місце горельєфа голови Ататюрка. Ці випадкові турецькі знайомі запросили мене відвідати виступ мевлеві в таємній мечеті.
Найнесподіваніше для мене, позаяк я завжди захоплююся знаками, що йдуть уві сні, було пізнання суфійських шкіл, у яких учителі розпитували своїх учнів про сни, які вони бачили вночі. Вони ці сни тлумачили і жили в повній відповідності з цими знаками.
Перспективи Чечні
— Як з тонкою творчою душевною організацією художника і поета ви стали Великою Жінкою Великого Борця? Як витримали все це, пережили і не зламалися?
— Мене завжди підтримував Джохар, він був настільки багатогранною особистістю, що все встигав і мене підштовхував до дії. Коли він служив у Сибіру, домовився з начальником Будинку офіцерів влаштувати в гарнізоні виставку моїх картин, але мене така перспектива мало надихала.
Через роки, під час зустрічі з головою Спілки художників, у 1989 році, Джохар домовився, щоб мене запросили на Ювілейну виставку художників у місто Грозний. Тут я дуже постаралася «не вдарити в бруд обличчям», і моя картина «Абрек» посіла друге місце.
У 1991 році, відразу після інавгурації Джохара, наш будинок заповнили журналісти. Джохар не встигав давати всім інтерв’ю і відокремивши частину, підвів мене до них.
«Я не зможу», — казала я, але він підтримав: «У тебе все вийде! Тільки не забудь, скажи — нас оцінять наші нащадки»... Так я і зробила. Моє інтерв’ю тоді вийшло в найбільшій газеті «Голос Чечено-Інгушетії», а ці слова Джохара виявилися найкращими з усього, що я сказала, саме їх редактор зробила заголовком: «Нас оцінять наші нащадки».
Джохар дуже тонко відчував живопис і вмів вчасно мене зупинити, коли я починала «записувати» картину. Добре знався на музиці, цінував поезію. Йому подобалися мої вірші, пробував навіть сам писати.
Він любив учитися і швидко схоплював усе нове, що відбувалося в світі і що приносило йому життя. Коли я почала писати про нього книгу, то дивувалася, як багато він устиг зробити, незважаючи на мітинги збройної опозиції і наперекір усьому, що готувала Росія в Ічкерії.
Я зустрічалася з багатьма людьми, які були його соратниками, і вони говорили, що не змогли б зробити все це, якби їх не підштовхнув Джохар. Він у них вірив і ця віра надихала їх на великі справи. Чеченський народ і Джохар знайшли одне одного, і ця любов стала вічною.
— Ваші діти й онуки розсіяні по всьому світу. Чи є у їхньому світогляді щось від вас із Джохаром?
— Усі діти поділяють прагнення Джохара до Свободи та впевнені, що суверенітет чеченського народу — це тільки питання часу. Вони читають статті, спілкуються зі своїми ровесниками в інтернеті й бачать, що зараз відбувається з Росією.
Час імперій минув, і Російська імперія приречена — вона просто доживає свій вік. Усі пострадянські республіки і автономії, як і російський народ будуть вільними. Настає нова ера, світ, повний незвіданих можливостей, відкриває свої обійми людині!
— Чи берете ви і ваші рідні участь у політичному і громадському житті?
— У 2007 році, після заяви Докки Умарова про створення Імарату, колишній міністр іноземних справ Ахмед Закаєв проголосив себе «прем’єр-міністром» і створив свій «кабінет міністрів» у вигнанні.
Він порушив основний принцип Конституції ЧРІ: «Жодна людина, ні група осіб не мають права захопити владу без вибору народу». І одразу ж почав безпрецедентні за рівнем політичного цинізму переговори з маріонеткою Кремля Рамзаном Кадировим.
На знак протесту ми були змушені створити свій уряд і президію, куди ввійшли чеченці, які брали участь у бойових діях і за кордоном продовжували роботу на своїх посадах. До нього увійшли Ах’яд Ідігов і багато інших.
Ми не порушили конституцію, ніхто не займає ніяких посад — усі рівні й вирішуємо питання під час колективного обговорення. Якщо Ахмед Закаєв сподівається в майбутньому замінити кабінет Кадирова своїм наше завдання — зберегти демократичне волевиявлення чеченського народу й організувати вільні вибори до майбутнього уряду Чеченської Республіки Ічкерія.
Можливо, з’являться нові люди, молодші, більш гідні — час покаже, але чеченський народ має повне право на вибір свого уряду. Вибір у повній відповідності зі своєю конституцією.
