Бруківка престижу

20.10.2016
Бруківка престижу

У такому занедбаному стані нині перебуває Двірцева площа у Львові, такою її бачать туристи, які ступають на львівську землю.

Шановний пане Садовий, ви — великий патріот свого рідного міста, яке я також дуже люблю. Львів — це місто моєї студентської юності, місто, куди я завжди повертаюся з великим задоволенням. Стараннями львів’ян, і вашими в тому числі, місто перетворилося на мистецьку Мекку (недарма ж Львів називають культурною столицею України), тому що тут, як ніде в Україні, бережуть і примножують традиції нашого народу, підтримують креативні ідеї митців, тут проводять чимало художніх перформенсів, сюди стікаються незчисленні туристичні потоки. 
Пане мер, ви як добрий господар дбаєте і про мешканців міста, і чимало зробили для того, аби гостям міста було затишно, зручно, цікаво перебувати у вашому місті. Знаю, які непрості часи переживає Львів у зв’язку з екологічною катастрофою у Грибовичах, як нелегко доводиться зараз Вам, шукаючи вихід із цієї скрутної ситуації. Проте хочу звернути вашу увагу ще на одну, можливо, для когось і не таку глобальну проблему. Я часто буваю у Львові, але прибуваю туди автотранспортом. Нещодавно я зі своїм закордонним гостем приїхала у Львів потягом. Яким же було моє і здивування, і обурення тим, на що перетворилася вокзальна площа. Півторастолітня бруківка, яка пам’ятає ще цісаря Франца-Йосифа, яка пережила дві світові війни, якою пересувалися німецькі та радянські танки, виглядає так, ніби війна у нас зараз точиться не на сході країни, а тут, у Львові: тесаний камінь, якому не страшні були ні мороз, ні спека, викришився, вилущився і на його місці зяють ніби вирви від снарядів; асфальт роздовбаний, де-не-де на його місці утворилися ями. А це, між іншим, не лише вокзальна площа — сюди прибувають ще й автобуси не лише з міст України (зокрема й Києва), а й із-за кордону. І що бачать гості міста, вийшовши на Двірцеву* площу? Розруху, занепад? Навіть у буремні 90-ті не пам’ятаю, щоб ця площа мала такий жалюгідний вигляд.
Пишу ці рядки зі сльозами на очах навіть не через той сором, який пережила перед своїм гостем, вийшовши з вокзалу, а через щиру любов до цього міста, яке заслуговує на звання культурної столиці своїми вишуканими пам’ятками архітектури, мистецькими фестами, навіть щоденним побутом містян. Згадана проблема виникла не сьогодні і навіть не вчора — неможливо привести до такого стану дорожнє покриття за місяць-два. То куди ж дивилося керівництво міста? Можливо, Двірцева площа належить до залізничного відомства чи до автодору, які й повинні займатися її благоустрієм, але ж ви — господар міста, пане Садовий! Невже за останні роки (бо саме роками можна було так занедбати цю ділянку) ви жодного разу не відвідали вокзал, не поцікавилися, що перше бачать туристи, прибувши на ваші заклики відвідати Львів? Адже двірець — це обличчя міста, його візитка. Навіть якщо ця площа належить іншому відомству, то можна обговорити цю проблему всім разом і вирішити її на користь міста, а не міжвідомчих амбіцій. Автобуси, які щодня прибувають на Двірцеву площу, приносять прибутки не лише власникам, а й дають надходження в бюджет міста у вигляді податків. То куди ж і на що вони йдуть?
Щоб корова давала молоко, її бодай іноді потрібно годувати. Щоб у місто стікалися потоки туристів, потрібно слідкувати за його інфраструктурою, підтримувати в належному стані, вкладати кошти в її розвиток. Прошу розцінювати цей лист як щиру підказку Вам і побажання добра і процвітання улюбленому місту. 
 
*Двірець — вокзал, за словником української мови Грінченка. Відповідно Двірцева площа — вокзальна (Ред.)
 
Ірина ОРНАРОВИЧ
Київ
  • Поможи нам, ізбави нас вражої наруги

    Нині, через понад два століття після появи на світ Тараса Шевченка, ми розкриваємо нові подробиці з його життя і творчості — нарешті дивимося на його постать своїми, українськими, очима. >>

  • Унікальне фото: полковник Болбочан і Василь Вишиваний на Запоріжжі у 1918 році

    Полковник Болбочан і Василь Вишиваний, він же Вільгельм Габсбург, переможна весна 1918 року. Запорізькі степи. Українська армія наступає і звільняє від московських більшовиків українські землі. Момент перемоги української зброї. >>

  • Конституційний контрнаступ

    Мілітарна ескалація на Близькому Сході, внаслідок якої ліквідовано іранського духовного лідера Хаменеі, але не призвело до падіння реакційного режиму ісламістів, зайве засвідчує: сильні світу цього остаточно стали надавати перевагу силовим методам для врегулювання двох й багатосторонніх суперечок. >>

  • Знесення режиму аятол: що це означає для України

    Для нас це абсолютний джекпот. Іран - це ключова шестірня у машині російського терору. Вони клепають "Шахеди", які летять на наші міста, і передають Москві балістику та технології. Фізичне знищення іранського ВПК означає, що російська логістика одномоментно втрачає свого головного донора. >>

  • Атака на сенс війни: світ не засвоїв уроків ХХ століття

    19 лютого 2014— дата, яка мала б звучати значно гучніше. Саме цього дня, дванадцять років тому, розпочалася Війна за Незалежність України. Ця дата зафіксована в українському законодавстві. Але в публічних комунікаціях — навіть на найвищому рівні — її майже не чути. >>