Софійка Шлінчак придумала, написала і намалювала книжку «Надзвичайні пригоди Кохи, Айка та Дзю» — таке творче «три в одному». Тобто створила її майже від «А» до «Я». Малюнки: яскраві, характерні, динамічні, виразні й дуже дитинні. Добре-таки потрудилася дiвчинка!
Чомусь провелася паралель iз моєю досі улюбленою (не завше зручно зізнаватися, бо давно вже не дитина) і досі настільною «Ясоччиною книжкою». Не тепер — iще тоді вивчила її напам’ять, але й досі цитую принагідно, — так врізається в дитячу свідомість талановитий творчий і водночас дуже простий (за що люблю й любитиму дитячі книжки) меседж.
Думається мені зараз, читаючи першу книжечку маленької письменниці, що таки правду кажуть, що вустами дитини промовляє істина.
А полягає вона в тому, що справжня дружба на землі існує, що мрії таки здійснюються і що добро, як не банально це звучить, таки перемагає зло. Хоча б тому, що заперечити простим логічним висновкам казочки не зможе жоден дорослий дядечко чи тітонька — занадто вони обґрунтовані й щирі.
«Ви знаєте, де водяться папуги й леви?» — щиро запитує юна письменниця в першому рядку свого твору й відразу відповідає: «Звісно, в Африці!». І потенційний читач уже полегшено зітхне: значить, книжка не містить у собі нагромаджень тропів і не заплутає в хащах художніх засобів, не стомлюватиме хитросплетінням психології персонажів, як це буває, а читатиметься легко і з приємністю.
У вищезгаданій Африці на високому дереві живе левенятко. Дівчинка-левенятко, як і слід було очікувати від дівчинки-письменниці. Отож казочка побудована на алегорії, що вимагає заявлений авторкою жанр, і це ще один плюс у творчу карму юному обдаруванню.
У левенятка Кохи є друг папуга і є мрія — побачити море. Ця мрія народилася зі сну Кохи, яка до того ніколи досі не бачила «великої калюжі, коли стоїш на одному березі, то другого взагалі не видно». А мрії для того й існують, щоб здійснюватися.
Мені сподобалося, як саме на цьому моменті акцентує авторка, чи то пак левенятко. Бо коли Коха з другом-папугою вирішили побачити море, ніщо не могло стояти на заваді їхнiй красивiй мрії.
Всю ніч море знову снилося левенятку, але вже осмислене — синє з пісочком і вже зовсім не калюжа, і йшли вони до нього днів п’ять, а може, й десять, і ночували, де доведеться, і їжу добували самостійно. Але ж дісталися-таки! Ось так здійснюються мрії, коли дуже цього хотіти.
А сюжет казочки — динамічний й інтригуючий, хоч і доволі простий. У ньому з’явиться ще один цікавий герой, хтось iз величезним носом і пухнастим пір’ям (не хочу розкривати інтригу).
І він зі своєю проблемою стане тим лакмусовим папірцем, який перевіряє на справжність і прагнення героїв, і їхні справжні наміри, і справжність самої казки. І буде загадкова записка, розпачливе «хелп», і грізний несамовитий шторм, що роз’єднав друзів. І таємничий острів, і робота, і знову подорож...
Ну а зло де? — спитаєте ви. Жанр же вимагає. Читайте книжку, і побачите, що є там і зло у вигляді смугастого хижого нападника, вічно голодного тигра Цезаря. Це його очі від самого початку слідкували за подорожжю друзів, і це його великою мрією було поласувати свіженьким м’ясцем. Але, за «теорією мрій» Софійки Шлінчак, здійснюються лише хороші мрії.
Швидше за все, маленька письменниця ще не встигла прочитати книжок ні з саморозвитку чи психології, ні посібників з уроків успіху. Але вона, так само очевидно, не знає й умовностей та прорахунків дорослого світу. Тому абсолютною істиною казочки, її найголовнішим посланням є думка про те, що добро всепереможне. І можете не сумніватися в щасливому закінченні всієї цієї історії.
Навіть лютий Цезар перестав накидатися на звірів. Натомість обрав собі кокосову дієту і навіть подумує стати вегетаріанцем. І додому повернулися батьки Кохи — мандрівні артисти — з гастролей. Бо так і має бути в житті: все повинно бути на своєму місці. Ну а як ви доведете дитині зворотне?
Не хочеться заглиблюватися у символізм у «маленькій книжечці», але чи не від «кохаю» народилося в уяві авторки ім’я Коха? Бо любити, кохати — це поняття для дитини таке ж органічне і обов’язкове, як дружба і доброта.
P.S. Софійка Шлінчак перерахувала частину свого гонорару фонду «Таблеточки».
